Ребекка Яррос – Останній лист (страница 24)

— Що ви тут робите? — повторив я.

Він зітхнув і підвівся.

— Їй завжди переходиш одразу до справи, чи не так?

Він відчинив дверцята джипа, нахилився всередину й повернувся із червоним Конґом.

—Я привіз тобі подарунок, — сказав він Хевок.

Донаг’ю показав іграшку, і собака нашорошила вуха, але не зрушила з місця, коли він кинув її в бік лісу.

— Шукай! — наказав він, але вона все одно дивилася на чоловіка так, ніби той утратив розум. — Що? Тобі ж це подобається.

Я стояв біля Хевок, схрестивши руки на грудях.

— Вона справді така вперта? — запитав капітан, піднімаючи сонячні окуляри на маківку.

— Саме так.

Хевок навіть не глянула на мене — просто не зводила з нього очей.

— Добре. Я сподівався, що, даючи тобі відпустку, ми не відправимо її у відставку... або тебе.

Він роздратовано похитав головою.

— Шукай.

Почувши одне слово, Хевок кинулася до лісу, щоб знайти свою іграшку. По моєму обличчю розпливлася усмішка, коли Донаг’ю закотив очі.

— Так-так. Ти довів свою думку. Вона твоя і назавжди твоя. Радий тебе бачити.

— Навзаєм, але ви не відповіли на моє запитання. Навіщо ви тут?

— Ми можемо сісти?

Я відвів його в маленький внутрішній дворик позаду котеджу, де, затінений полуденним сонцем, стояв повний набір меблів.

—Ти вже у відпустці близько сорока п’яти днів, — сказав Донаг’ю, коли ми сіли в червоні крісла «Адірондак».

— Так, — сказав я, кидаючи Конґа до озера.

Хевок була надзвичайно рада побігти за ним. Сьогодні їй довелося важко працювати, відточувати свої навички пошуку людей, і вона була стомлена, але щаслива.

— Я тут, щоб попросити тебе подумати над своїм рішенням.

Він трохи нахилився вперед.

— Ні.

— Джентрі. — Капітан зітхнув, потираючи ділянку між бровами. — Ми команда.

— Більше ні.

Мій голос здригнувся.

Він подивився через озеро на маленький острів.

— Ти вже був там, бачив його?

Моє мовчання відповіло за мене.

— Ти нічого не міг для нього зробити, — сказав він мені всоте.

— Так, але тут наші погляди розходяться.

Хевок повернулась, і я знову кинув іграшку, знайомий рух мене втішив.

— Як ти думаєш, це саме те, чого він насправді хотів би? Щоб ти залишив команду? Покинув сім’ю? Ти та Хевок — наша родина.

—Я роблю саме те, що він просив.

Я витягнув листа із задньої кишені й простягнув йому.

Донаг’ю прочитав листа й вилаявся, повертаючи його в конверт.

— Я повинен був прочитати цю кляту річ, перш ніж віддати її тобі.

— Немає шансів, що я поїду звідси. Хоча ціную те, що ви намагаєтеся зробити, я не можу повернутися. Я в кінцевій відпустці й через сорок п’ять днів піду у відставку. Я назавжди залишу те єдине життя, яке знав.

— А якби був інший варіант?

— Якщо цей варіант не означає повернення Мака з мертвих, мене він не хвилює. Мені все одно. Те, чого я хочу, більше не має значення.

— Я розумію. І я розумію, що ти тут робиш. Чорт, я захоплююся тобою за це. Це найбільша жертва, і я поважаю тебе. Але я знаю, ця... ситуація не триватиме вічно. Я не хочу, щоб ти потім пошкодував про свій вибір.

Я кинув на нього погляд, який чітко казав, що я не збираюся, але він продовжував:

— А якби я сказав тобі, що через особливості нашого підрозділу я маю можливість внести тебе до свого роду списку тимчасово непрацездатних?

— Прошу?

Хевок принесла Конґа, але я побачив утому в її очах і жестом попросив її лягти.

Вона приносила б іграшку, поки не впала б, якби я не давав їй команди, тому я дав її.

— Це не те, про що ти подумав. Ти не... маєш фізичних вад. Але це єдиний спосіб, який ми з начальством могли придумати, щоб ти зміг повернутися.

— А той факт, що зі мною все гаразд?

— Я думаю, ми обоє знаємо, що це неправда, — сказав капітан, озираючись на острів. — Слухай, упродовж останніх десяти років ти жодного разу не брав відпустки.

— І?

— І ти виснажений. Психічно й фізично виснажений. Отже, згідно із цим документацію і зроблено. Тобі просто потрібно це підписати.

— Я не повернусь.

— Не зараз. Але це дає тобі рік на роздуми — і більше, якщо тобі це буде потрібно. Ми можемо продовжити до п’яти. Оплата, бонуси та легке повернення, коли ти будеш готовий.

— Я вже маю роботу.

Я показав на свою сорочку.

— Ця робота не така важлива. Ти наша сім’я, Джентрі, і тобі завжди будуть раді там. Підписання документів про згоду не означає, що ти повернешся, це просто дає тобі можливість, яку ти скоро втратиш, коли закінчиться відпустка. Або ти підписуєш відмову і ця пропозиція негайно вмирає.

Донаг’ю підвівся й зробив кілька кроків уперед, дивлячись на острів.

— Він справді був одним із найкращих, чи не так?

— Він був найкращим із нас.

Донаг’ю повернувся й пройшов повз мене, зупинившись, щоб покласти руку мені на плече.

— Папери лежать у центрі спеціальних операцій за Денвером. Приблизно годину тому я надіслав тобі інформацію в електронному листі.

— Що? Не хотіли залишити їх тут?

— Я подумав: якщо залишити їх тут, ти їх спалиш, перш ніж подумаєш про те, що я намагаюся запропонувати.