Ребекка Яррос – Останній лист (страница 11)

Чоловік стояв, не гладячи її, і він мені одразу сподобався. Рідко хто поважав її особистий простір... або мій.

— Був. Тепер я думаю, що вона моя.

Його очі трохи звузилися, ніби він щось шукав у моєму обличчі. Після тривалого мовчання, яке було схоже на перевірку, доглядач кивнув.

— Гаразд. Нумо розмістимо вас обох.

Коли ми ввійшли до порожнього холу, пролунав тихенький дзвінок. Інтер’єр був таким теплим, ЯК І ЗЗОВНІ, — стіни, пофарбовані в м’які відтінки, які були професійно підібрані, щоб надати вигляду сучасного фермерського будинку.

Так, я занадто багато дивився канал HGTV впродовж останнього місяця. Тупі зали очікування.

— Ох! Ви, мабуть, містер Джентрі! — пролунав щирий голос із-за довгої стійки реєстрації. Дівчині на вигляд було років двадцять, у неї були широка усмішка, карі очі й темне волосся. Ретельно доглянута, але гарна. Хейлі.

— Звідки ви це знаєте?

Я обережно дістав гаманець, щоб не загубити листа із задньої кишені.

Вона швидко моргнула, глянувши на мене, перш ніж опустити очі.

Чорт. Мені довелося попрацювати над тим, щоб пом’якшити свій тон тепер, коли я став цивільним — ну, майже цивільним. Не має значення.

— Сьогодні ви наш єдиний новий гість.

Вона клацнула по клавіатурі.

Я б перевірив, чи зрозуміла Елла, хто я. Тоді я б знайшов інший спосіб допомогти їй, щоб мене не звинуватили в переслідуванні. Хоча впевнений, що Раян насолодився б цим і він би не сміявся, якби я не міг їй допомогти.

— Чи є у вас побажання щодо будиночка? Зараз, коли сезон нарешті закрито, у нас є чимало вільних.

— Мені будь-який підійде.

— Ви впевнені? Ви забронювали на... вау! Сім місяців? Усе правильно?

Вона швидко клацнула, наче знайшла помилку.

— Усе правильно.

Я ніколи в житті не сидів на одному місці сім місяців. Але. через сім місяців річниця діагнозу Мейсі, тому було розумно забронювати помешкання. Я ж не купував тут будинку чи чогось такого.

Вона подивилася на мене так, ніби я мав їй щось пояснити.

Ну, це було незручно.

—То чи можу отримати мапу? — спитав я.

— Звичайно. Вибачте. У нас просто ніколи гості не залишалися так надовго. Я трохи розгубилась.

— Без проблем.

—Чи не дешевше було б винайняти квартиру? — тихо спитала вона. — Я не маю на увазі, що ви не можете платити. Чорт, Елла вб’є мене, якщо я далі ображатиму гостей. — Останню частину вона пробурмотіла.

Я поклав свою дебетову картку на стійку в надії, що це пришвидшить процес.

— Оплачую всі сім місяців. Я покрию непередбачені витрати, якщо буде потрібно.

І так, мабуть, так і буде.

Це було саме те, що вона хотіла почути.

Після величезної транзакції я відклав картку, забрав свій гаманець і подякував собі молодшому за заощадження, які бідна дитина робила, коли вирішила більше ніколи не залишатися голодною. Я більше не був бідним чи дитиною, тож тепер уже не переймався, де взяти гроші на їжу.

— Це... пес? — запитала старша жінка м’яким, але недовірливим тоном.

—Так, мем.

Здавалося, жінка була ровесницею Ларрі, і з огляду на її вигляд це мала бути Ада. У мене було дуже дивне відчуття, наче я потрапив у реаліті-шоу, яке я раніше тільки дивився, але в якому не брав участі. З листів Елли я знав, ким кожен із них був, але для них я був зовсім чужим.

— Ну, ми не приймаємо собак.

Її погляд зупинився на Хевок, наче та могла миттєво розповсюдити бліх і заразити всіх.

Чорт. Якщо Хевок мала піти звідси, то і я теж.

— Вона йде туди, куди і я.

Моя стандартна відповідь злетіла з моїх уст, перш ніж я встиг подумати, що сказати.

Ада кинула на мене погляд, який напевно змусив Еллу тікати, коли вона була молодшою. Я зціпив зуби й спробував ще раз.

—Я не знав про цю політику, коли бронював номер. Перепрошую.

— Він заплатив до листопада! — сказала Хейлі з-за стійки.

—Листопада?

Ада роззявила рота.

— Не хвилюйся, люба. — Ларрі підійшов до дружини й обняв її за талію. — Це військова робоча собака. Вона не зіпсує килима чи щось таке.

— Вона у відставці, — виправив я його, поки Хевок сиділа абсолютно нерухомо, зчитуючи обстановку.

— Чому вона у відставці? Вона агресивна? У нас тут маленькі діти, вона ж може когось покусати.

Ада заломила руки — фактично скрутила їх.

Було видно, як вона вагається. Я заплатив за сім місяців, більша частина яких була в міжсезоння. Я гарантував їм дохід.

— Вона пішла у відставку через мене, та й не хотіла нікого слухати, крім мене. Я був її дресирувальником шість років і не міг уявити свого життя без неї, тому так вийшло. Вона може вкусити лише за моїм наказом або щоб захистити мене. Вона ніколи не мочилася на килим і не нападала на дитину. Я можу запевнити вас у цьому.

Вона не була вбивцею дітей у цій кімнаті.

А от я був.

—Через неї не буде проблем, Адо.

Ларрі щось прошепотів їй на вухо, що змусило її подивитися на собаку уважніше, зморщивши тонку шкіру її чола.

Потім у них була безслівна розмова, повна піднятих брів і кивків.

— Добре, добре. Але ви самі її годуватимете. Хейлі, розмісти його в будиночку Аспен. Усе одно килим там має бути замінений наступного року. Ласкаво просимо до «Солітьюду», містере...

—Джентрі, — відповів я і злегка кивнув, не забувши швидко всміхнутися, сподіваючись, що моя усмішка не матиме вигляду гримаси. — Бекетт Джентрі.

— Ну що ж, містере Джентрі. Сніданок подають між сьомою та дев’ятою ранку. Можна домовитися про вечерю, але обідаєте ви самі разом із...

—Хевок.

— Хевок, — сказала жінка. Її обличчя пом’якшало, коли Хевок схилила голову на власну кличку. — Ну, гаразд. Ларрі, чому б тобі не провести його до будиночка?

Ларрі свиснув, коли ми вийшли.

— Це було близько до провалу.

— Здавалося, що так, — погодився я, відчиняючи дверцята машини. Хевок стрибнула всередину одним плавним рухом.

— Ого. Який у неї стрибок!

— Ви б бачили, як вона застрибує на стіну! Вона неймовірна.