Ребекка Куанг – Республіка Дракона (страница 62)
Кітай поплескав Жинь по плечу й підвівся:
— Розважайся.
Жинь потяглася до його рукава:
— Ти не посмієш мене кинути…
— Я не збираюся в це втручатися, — сказав він. — Я бачив, на що здатні аркебузи.
— Мої вітання, — сказала Петра, коли вони повернулися на «Зимородок». — Мені сказали, що це була видатна перемога.
— Видатна — якраз слушне слово, — сказала Жинь.
— І вогонь до тебе не прийшов у бою? Хаос не показав свою голову?
Жинь зупинилася.
— Ви воліли б, щоб я заживо спалила цих людей?
— Сестро Петро! — Позаду них біг місіонер. Надзвичайно юний — заледве більше шістнадцяти. Він мав відкрите й дитяче обличчя, а широкі блакитні очі по-дівочому обрамляли довгі вії. — Як сказати: «Я з-за великого моря»? Я забув.
— Ось так. — Петра з бездоганною точністю промовила фразу нікарською.
— Я з-за великого моря, — хлопчина був немовби в захваті, повторюючи ці слова. — Я правильно сказав? Тони?
Жинь від початку зрозуміла, що він дивиться на неї.
— Звісно, — сказала вона. — Так добре.
Хлопець осяйно їй усміхнувся:
— Люблю вашу мову. Вона така красива.
Жинь кліпнула. Та що з ним? Чому він такий щасливий?
— Брате Авґусе, — голос Петри раптово пожорсткішав. — Що у вас у кишені?
Жинь глянула вниз і побачила в його кишені жменю вотво — парових кукурудзяних булочок, які разом із рибою майя складали основну страву для солдатів.
— Лише моя порція, — швидко сказав він.
— І ви збираєтеся її з’їсти? — запитала Петра.
— Звісно, я просто прогулювався…
—
Його обличчя осунулося.
— Вони сказали, що голодні.
— Їх не можна годувати, — категорично сказала Жинь. — Дзіньджа віддав чіткий наказ. До ночі цивільні добряче зголодніють. Коли Республіка нагодує їх уранці, їхній жах перетвориться на прихильність.
— Це жорстоко, — сказав Авґус.
— Це війна, — сказала Жинь. — І якщо ти не можеш виконувати найпростіші накази, тоді…
Петра поспішно втрутилася:
— Згадай, чого тебе вчили, Авґусе. Ми не суперечимо господарям. Ми тут, щоб поширювати добре слово. А не для того, щоб недооцінювати нікарців.
— Але вони голодують, — сказав Авґус. — Я хотів їх утішити…
— То втіш їх ученням Творця. — Петра поклала руку Авґусу на щоку. — Іди.
Жинь дивилася, як Авґус віддаляється від них на пляжі.
— Йому не місце в цій кампанії. Він надто юний.
Петра повернулася й жестом наказала Жинь іти за нею на «Зимородок».
— Він не набагато молодший за ваших солдатів.
— Наші солдати треновані.
— Наші місіонери також. — Петра повела Жинь до своєї каюти на другій палубі. — Брати й сестри в Сірому товаристві присвячують усе життя поширенню слова Божественного Творця на охоплених Хаосом землях. Нас усіх учили в академії товариства ще змалечку.
— Я впевнена, що знайти варварів, аби цивілізувати їх, не так і важко.
— Їх і справді немало в цій півкулі, тих, хто не знайшов шляху до Творця. — Петра немовби зовсім не помітила сарказму в словах Жинь. Вона жестом показала їй сісти на ліжко. — Цього разу також із лаунданумом?
— Ви знову до мене торкатиметеся?
— Так.
На цьому етапі Жинь була вже за крок до того, щоб знову стати залежною від опіуму. Але вибір був між демоном, якого вона знала, і демоном незнайомим. Вона взяла запропоновану чашку.
— Твій континент був закритий для нас дуже довго, — сказала Петра, коли Жинь випила. — Дехто з наших старійшин наполягає, що нам треба припинити вчити ваші мови. Але я завжди знала, що ми повернемося. Цього вимагає Творець.
Жинь сиділа з заплющеними очима, відчуваючи, як тілом розходиться знайоме оніміння від лаундануму в кровоплині.
— То виходить, ваші місіонери ходять тим пляжем і розповідають усім довгі історії про годинник?
— Не всім треба осягати істинну форму Божественного Архітектора, щоб діяти відповідно до його волі. Ми знаємо, що варвари повинні навчитися повзати перед тим, як ходити. Для непросвітлених згодиться й евристика.
— Ви маєте на увазі легші моральні правила для людей, надто тупих, щоб зрозуміти їхнє значення?
— Якщо хочеш так грубо. Я впевнена, що з часом принаймні деякі нікарці досягнуть істинного просвітлення. Через кілька поколінь дехто з вас, можливо, навіть зможе приєднатися до Сірого товариства. Але спершу у меншовартісних людей має розвинутися евристичне сприйняття.
— У меншовартісних людей, — відлунням повторила Жинь. — Що за меншовартісні люди?
— Ви, звісно ж, — сказала Петра з цілковито спокійним виразом на обличчі, немовби це була просто констатація факту. — Це не ваша провина. Нікарці ще не розвинулися до нашого рівня. Це проста наука, доказ у твоїй фізіогноміці. Дивися.
Петра поклала на стіл стос книжок і розгорнула їх, щоб показати Жинь.
На кожній сторінці були зображення нікарців. До малюнків додавалися детальні підписи. Жинь не могла розібрати письма, плаского призахідницького шрифту, але декілька фраз привернули її увагу.
«Око з навислою повікою — вказує на схильність до ледарювання».
«Жовтувата шкіра. Погане харчування?»
На останній сторінці Жинь побачила власне зображення з детальними підписами, яке, мабуть, додала Петра. Жинь зраділа, що почерк Петри надто дрібний, щоб вона змогла розібрати. Вона не хотіла читати про себе жодних висновків.
— Оскільки у вас менші очі, то ви маєте менший кругозір, ніж ми, — пояснюючи, Петра показувала на малюнки. — Ваша шкіра має жовтіший відтінок, що вказує на погане харчування чи незбалансовану дієту. А тепер поглянь на форму черепа. Твій мозок, який, ми знаємо, відповідає за раціональність, від природи менший.
Жинь з недовірою глянула на неї.
— Ви справді вважаєте, що просто від природи розумніші за мене?
— Не вважаю, — сказала Петра. — Я це знаю. Докази переконливі. Нікарці — нація надзвичайно стадна. Ви добре слухаєтеся, але незалежне мислення для вас заважке. Ви доходите наукових висновків через століття після того, як ми їх уже відкрили. — Петра згорнула книжку. — Але не переймайся. Коли настане час, усі цивілізації стануть бездоганними в очах Творця. У цьому й полягає завдання Сірого товариства.
— Ви вважаєте нас тупими, — сказала Жинь, майже самій собі. Їй страшенно кортіло засміятися. Невже призахідники й справді так серйозно ставляться до власних персон? Вони думають, що це
— Поглянь на людей на пляжі, — сказала Петра. — Поглянь на свою країну — вона чубиться через біженців війни, яку ви ведете століттями. Вони здаються тобі розвиненими?
— А що, ваші війни цивілізовані? Мільйони загинули, хіба ні?
— Вони загинули, бо боролися з силами Хаосу. Наші війни не внутрішні. Це хрестоносні битви. Але озирнися на власну історію і скажи, чи якась із ваших внутрішніх війн велася через щось інше, окрім неприхованої жадоби, амбіцій або чистої жорстокості.