Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 94)

Жинь відпустила щелепи Дуліня й потяглася до його шиї, щоб відчути пульс. Слабкий, але рівний. Його груди здіймались і опускались. Добре, їй не доведеться душити його.

— Приведи Ляньхву! — гукнула вона зіщуленій Піпадзі.

З кутиків липких Дуліневих губ виступила піна, і Жинь приблизно прикинула, як швидко отруєння опіумом може вбити людину.

— Поквапся!

Поки Дзіньджоу падало, міський суддя збагнув, що поразка, найбільш імовірно, означатиме його смерть, і втік через чорний хід, сховавшись під свинячими тушами у возі з худобою. Він покинув вагітну дружину й трьох дітей, які забарикадувалися в кімнаті свого будинку, й через декілька годин з'ясувалося, що вони задихнулися під обвалом.

Але про все це Жинь дізналася, коли її солдати швидко та спритно перехопили командування містом.

— Усі, кого ми опитали, підтвердили, що він попрямував на схід, — сказала командирка Міpara. Це була жорстка, вправна молода жінка, підлегла Чолана з провінції Собаки, яка швидко стала однією з найкращих офіцерів Жинь. — Він має союзників у сусідній провінції. Як хочете вчинити?

— Знайдіть його, — наказала Жинь. — Вистежіть усіх, хто втік з міста, і не полишайте переслідування, допоки не затягнете їх у темниці. Я не хочу, щоб хтось за стінами Дзіньджоу знав, що тут сьогодні трапилося.

З-поміж усіх уроків Совдзі найдужче їй запам'ятався той, що в кампаніях руху опору інформаційна невідповідність найважливіша Тепер гральне поле змінилося, але Жинь досі не хотіла, аби Неджа знав, що в її армії з'явилися нові шамани, поки Дуліня й Піпадзі ще можна приховувати. Вона знала, що довго шила в мішку не втаїш, але не варто давати Неджі додатковий час на підготовку.

— Убити чи захопити? — наполягала Мірага.

Жинь помовчала, розмірковуючи.

Це запитання було найбільшою проблемою з окупацією Дзіньджоу. Більшість громадянських війн, як-от кампанія Вейсжі, велася за переділ кордонів. Землі ворога важко утримувати, тож покластися на місцеві владні структури — найлегший спосіб захопити повний контроль над містом, не руйнуючи функціонування суспільства. Якщо Жинь хотіла, щоб Дзіньджоу повернулося до звичного існування, то мусила спробувати зберегти життя якомога більшій кількості чиновників-утікачів. Але вона зосередилася на захопленні ресурсів, а не території: їй бракувало людей, щоб розміщувати їх у кожному місті на шляху до Арлона.

Звісно, це не стратегія підтримання довгострокового управління. Але наразі Жинь її й не мала на думці. Вона хотіла смерті Неджі, падіння Республіки, звільнення півдня та вигнання призахідників. Її не надто хвилювало те, що станеться з центральними територіями Нікані в цей час. Імовірно, регіон охопить тимчасовий хаос, доки місцеві владці або не поновляться на посадах, або не стануть жертвами переворотів. Можливо, почнуться міжусобиці Зросте бандитизм.

Жинь мусила відкласти всі ці проблеми на потім. Після того як вона розіб'є Республіку, відновити контроль буде неважко. Вона буде єдиним варіантом. Хто кине їй виклик?

Захопити, якщо зможете, — сказала вона. — Але докладати для цього забагато зусиль не варто.

Решту дня війська Жинь розтягували багатства Дзіньджоу.

Вони робили це якомога ввічливіше, з мінімальною жорстокістю. Жинь віддала солдатам чіткий наказ не чіпати наляканих цивільних та їхні помешкання. Навіть при тому, що деякі будівлі зруйнував землетрус Дуліня, Дзіньджоу мало стільки розкоші, що руйнування заледве надщербили її: склади, комори й крамниці досі були переповнені товарами, яких армії вистачило б на довгі тижні. Війська Жинь вантажили вози мішками з рисом, зерном, сіллю, сушеним м'ясом, поповнювали запаси бинтів і настоянок, замінили іржаві поламані вози новими фургонами з колесами й осями, що виблискували на сонці сріблом.

Наразі найкращою знахідкою були численні рулони лляної та шовкової тканини, складені величезними купами на текстильних складах. Тепер вони могли зробити пов'язки. Тепер могли підрихтувати собі взуття, що після переходу через Баолей перетворилося на таке лахміття, що чимало солдатів Жинь ішли в бій у Дзіньджоу босоніж. І тепер уперше за свою недовгу історію Південна армія отримає форму.

Донині вони билися у тому ж ганчір'ї, яке носили в Південній провінції. У бою розрізняли одне одного за смугами багнюки, як запропонував Совдзі, коли вони відбивали Вулик, або ж налягаючи щось окрім синього, сподіваючись, що їх не вб'є дружній вогонь. Але тепер Жинь мала тканину, фарби та налякану гільдію вправних швачок Дзіньджоу, які з готовністю виконали б будь-яке її прохання.

Швачки попросили її обрати колір. Вона зупинила вибір на коричневому, передусім тому, що коричневі фарби найдешевші: їх легко можна знайти в корі дерев, мушлях і жолудях. Але коричневий — ще й цілком доречний колір. Першою формою Південної армії була багнюка з берега річки. Коли Богиня Равликів Нюйва створила перших людей, вона з любов'ю виліплювала аристократів з найкращої червоної глини, але потім їй забракло терпіння, й решту вона поквапом сформувала з багнюки. У Сінеґарді Жинь так часто називали брудношкірою селючкою, що ця образа тепер здавалася такою ж знайомою, як і заклик до зброї.

«Нехай вважають нас багнюкою», — подумала Жинь. Нею вона і є. Багнюкою є її армія. Але багнюка звичайна, всюдисуща, терпляча і необхідна Ґрунт дає життя країні. Земля завжди бере своє.

— Велика Черепахо! — озвався Кітай. — А ти думала, що це палац Воєначальника.

Вони стояли в головній залі для нарад у ратуші Дзіньджоу, просторому приміщенні з високими стелями, вишукано різьбленими кам'яними стінами і триметровими гобеленами з каліграфією, що висіли в кожному кутку. На стінах виднілися довгі золочені полиці з рядами антикварних ваз, мечів, медалей і зброї, датованої ще часами Червоного Імператора. Дивовижно, але всі вони пережили землетруси.

Жинь почувалася приємно винною, коли уважно вивчала кімнату і її скарби. Вона була ніби вередлива дитина, яка копирсається в батьківській шафі. Не могла позбутися відчуття, що їй тут не місце і що все це їй не належить.

«Належить, — нагадала вона собі. — Ти їх підкорила. Ти завоювала це місце. Ти перемогла».

Звісно ж, усе це вони продадуть. Вони прийшли сюди по скарби, які можна було б обміняти на срібло на торговельних шляхах Моаґ. Пройшовшись пальцями по шовковому віялу, Жинь на мить уявила, як обмахується ним, убрана в гаптовані шовки, як ті, що носила Дадзі; уявила, як її несуть крізь захоплений натовп у золоченому паланкіні.

Вона відмахнулася від видіння. Віяла носять імператриці Генерали носять мечі.

— Поглянь, — сказав Кітай. — Хтось явно надто високої думки про себе.

Крісло судді в кінці кімнати було до сміху надмірно оздоблене. Воно радше личило б імператору, аніж міському чиновнику.

— Мені цікаво, як він проводив тут наради, — сказала Жинь. Крісло було прибите на платформі, на висоті кількох сантиметрів під підлоги. Щоб глянути на когось, доводиться витягувати шию.

Кітай пхикнув:

— Може, він просто був дуже низького зросту.

Зацікавившись, Жинь вилізла й сіла в крісло. Супроти очікувань, сидіння було створене для значно вищої людини, ніж вона. Її ноги по-дитячому звісилися з краю, навіть близько не торкаючись підлоги. І все ж вона не могла позбутися відчуття легкого захвату від того, що споглядає золочену кімнату і довгий стіл для нарад, на чолі якого сидить. Вона уявила, що всі місця зайняті людьми: солдати, радники й чиновники уважно слухають її настанови.

Як то воно — день у день правити? Як було Неджі сидіти в лазурових залах Арлона на іншому боці країни?

Вона дуже добре знала смак абсолютної, панівної сили. Але, сидячи на завойованому троні й споглядаючи порожні сидіння внизу, вперше пізнала смачну владу, що йшла разом з нею. Цей смак вона не успадкувала від Алтаня, бо Алтань завжди вважав себе знаряддям відплати, силою кари. Алтань не мріяв про трон.

А Жинь могла горіти і горіла значно яскравіше за Алтаня.

Не дивно, що Неджа обрав Республіку, а не її. Вона зробила б те саме.

«Тішся своєю Республікою, — подумала вона, стиснувши холодний підлокітник. — Тішся, поки можеш, Юний маршале. Добре надивися на свій блиск і запам'ятай, як воно. Бо я йду, щоб випалити все під тобою».

Розділ 26

У «Принципах війни» стратег Суньдзи докладно описав ідею, яку назвав ши, що з давньонікарської можна приблизно перекласти як «енергія», «вплив» або «стратегічна перевага». Ши — це вода, яка так стрімко несеться потоком, що може вивертати валуни з берегів. Ши — це кам'яні брили, які котяться крутим гірським схилом. Ши диктує, що, з'являючись, енергія накопичується і примножується.

Перемога Жинь у Дзіньджоу була поштовхом, що зрушив перший камінь. Після того все стало легко. Неджа не мав достатньо військ, щоб обороняти віддалені території, тому швидко відступав на південний схід, лишаючи позаду гори Ціньлін і Даба, які слугували Арлону природним захистом Потерпаючи від нападів з двох фронтів, він прийняв єдино можливе стратегічне рішення — зосередити війська в провінції Дракона, а решту Республіки лишити відбиватися власними силами.

Дорогою через провінцію Барана війська Жинь знаходили лише випалені поля й покинуті селища — свідчення того, що цивільним наказали швидко зібрати речі та відступити до гір або йти разом з Республікою. Усе, що біженці не могли забрати, вони кидали гнити на сонці. Південна армія не раз наштовхувалася на величезні купи туш худоби. Мухи дзижчали над зарізаними свинями, м'ясо яких було придатним ще два-три дні тому.