Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 96)
— Розумно, — вражена, промовила Жинь.
— Збережіть труни, — запропонувала Моаґ. — З них вийдуть гарні дрова для багать.
Решту дня вони обмінювали труни з мечами, щитами, снарядами й порохом на скарби, зібрані військом Жинь у провінції Барана. Усе це відбувалося на березі річки. Жинь не хотіла підпускати Моаґ до табору — що менше Моаґ довідається про її сили, то краще, — а Моаґ не хотіла занадто далеко відходити від своїх кораблів. Берег річки був буфером, що пом'якшував їхню взаємну недовіру.
Моаґ була ретельною. Вона оглядала кожну річ у кожній скриньці з прикрасами, розтираючи більші частинки між пальцями, щоб визначити їхню цінність, а лише потім схвально кивала своїм солдатам, даючи дозвіл вантажити на борт.
Жинь спостерігала за двома паралельними шеренгами солдатів, які утворилися в процесі обміну. У цьому був приємний символізм. Усі скарби заплилого жиром міста в обмін на вдосталь холодної сталі й пороху, щоб підкорити інші.
— Отже. — Моаґ підвелася, щойно останній ящик вивантажили з її вітрильника. — Тепер до питання оплати.
Жинь здивовано глипнула на неї:
— Про що це ти?
Моаґ показала їй цифри в гросбуху:
— Я щойно відвантажила вдвічі більше озброєння, ніж отримала платні.
— За якими це стандартами? — запитала Жинь. — То ціни зі стелі. Вся твоя система ціноутворення — просто пшик, і зараз ми єдині твої покупці. Навряд чи ти зможеш домовитися з Арлоном.
— Це правда, — сказала Моаґ. — Але міські судді завжди купують. І я впевнена, є чимало місцевих загонів, які шукають способів удосконалити свої оборонні споруди тепер, знаючи, що на них насувається.
— Якщо спробуєш провернути це лайно, — дуже спокійно мовила Жинь, — я тебе вб'ю.
Запала довга мовчанка. Жинь не могла зчитати виразу обличчя Моаґ. Вона була налякана? Розлючена? Розмірковувала, куди завдати удару?
Жинь глянула на пляж, розраховуючи можливі шляхи для відступу. Першим її кроком буде спопелити Моаґ на місці, але доведеться виступити проти «Чорних лілій», кожна з яких може прикінчити її прицільним ударом отруєної шпильки. Якщо вона розширить радіус ураження, то захопить і «Лілій», але ті стоять упереміш із південцями, майже напевно зумисне. Якщо вона вб'є Моаґ, то матиме щонайменше десяток загиблих.
Вона зімкнула пальці в кулак. Жинь може дозволити собі ці втрати, ніхто їй і слова не скаже. Але вона мусить завдати удару першою.
А потім Моаґ голосно й надривно розреготалася, приголомшивши Жинь.
— Тигрячі цицьки! — Моаґ поплескала її по плечу, широко всміхаючись. — І коли це ти встигла відростити такі величезні яйця?
Жинь відчула неймовірне полегшення й натягла на скривлене обличчя усмішку.
Але
— Прибуток? — Жинь наморщила носа. — Я ж тут не для того, щоб займатися підприємництвом...
— Правильно. Ти ось-ось очолиш націю, — на обличчі Моаґ майнула знайома Жинь співчутлива жалість. Таким наставницьким поглядом вона дивилася на неї завжди, коли вважала Жинь страшенно наївною. — А націям потрібне срібло, дівчинко. Війна — дороге задоволення. Ти мусиш якось платити солдатам. А потім доведеться розплачуватися з величезною кількістю тих, чиї домівки ти тільки-но зруйнувала. Де їм, по-твоєму, жити? Що їсти? Тобі потрібні матеріали для відбудови поселень. Потрібне зерно, щоб не допустити голоду, бо гарантую: цьогорічний урожай буде гівняний. Ніхто не доглядає полів, коли війна. Люди заклопотані тим, що вони, ну знаєш, біженці.
— Я... — Жинь не знала, що сказати. Вона визнавала, що це реальні проблеми і їй доведеться з ними зіткнутись, але ці труднощі здавалися їй такими віддаленими, що Жинь ніколи по-справжньому не думала про них. Це такі гарні проблеми, бо ж коли це стане важливим, це означатиме, що вона перемогла. Але який сенс мріяти про імперію, коли Неджа досі править південно-східними територіями. — Я не...
— О, не лякайся, — Моаґ підбадьорливо штурхнула її плечем. — Досить скоро ти сидітимеш на троні зі скарбів. Це я тобі й намагаюся сказати. Консорціум хоче бути тут не без причини. Усі ці шовки? Порцеляна? Поклади вольфраму? Антикварні вази? Вони хочуть мати це лайно і платять за нього добрі гроші.
— Але вони не збираються з нами торгувати, — сказала Жинь. — Хіба ні? Ну тобто, якщо ми переможемо, хіба вони не влаштують нам блокаду?
— Влаштують, на папері, відмовившись торгувати з Нікарською імперією, — Моаґ розвела руки у великодушному жесті. — Але в мене вдосталь кораблів, і я знаю достобіса шляхів замаскувати торговельні канали, тож товари не надходитимуть безпосередньо від тебе. Ти завжди можеш знайти спосіб продати те, на що є попит. І звісно ж, собі я братиму певну частку.
Жинь досі була спантеличена.
— Але якщо вони купуватимуть нікарські товари, хіба вони не знатимуть...
— Звісно, знатимуть, — сказала Моаґ. Вона похитала головою, знову співчутливо всміхнувшись. — Усі знають. Але в тому-то й суть мистецтва управління державою. Нації піднімаються й падають, але апетити не змінюються. Повір мені, спірлійко, ти возитимеш призахідницьке зерно за лічені тижні після того, як даси їм копняка зі своїх берегів, а натомість відсилатимеш їм скарби з Арлона. Світом править торгівля. Відправ посланця, коли будеш готова почати.
Бої стали важчими, коли Південна армія просунулася на схід. Жинь цього очікувала. По суті, тепер вона стукала Неджі в двері Вони були лише за кілька місяців ходу від Арлона, і кожне велике місто на їхньому шляху займали добре підготовлені республіканські солдати. Тепер Жинь постійно мала справу з артилерійськими формуваннями, які мали опіумні снаряди, й це змушувало її виявляти дедалі більшу винахідливість у тому, як і коли використовувати шаманів. У половині битв вона взагалі не відсилала Піпадзі чи Дуліня на поле бою, покладаючись на звичайні військові способи розбиття супротивника Здебільшого вона була єдиним шаманом у дії, бо мала вищу терпимість до опіуму, ніж інші. Вона могла витримати двадцять хвилин у безпосередній близькості від диму й за цей час завдати незліченних пошкоджень, перш ніж буде змушена відступити.
Бої стали запеклішими. Оборонці вже не здавалися так швидко і значно частіше билися на смерть, намагаючись забрати з собою якомога більше південців. Кількість загиблих і поранених серед солдатів Жинь, що колись обраховувалася десятками, тепер зросла до тризначних цифр.
Але Жинь тішилася, що війська Неджі такі страшенно повільні. Зовсім не мобільні Це були стаціонарні оборонці: вони застрягали за мурами й захищали їх як могли, але навіть не намагалися завдати удару з тилу, що могло б спричинити Південній армії справжні труднощі.
— Мабуть, це тому, що вони обтяжені тоннами призахідницького спорядження, — припустив Кітай. — Колісні аркебузи, численні гармати, всі ці важезні штуки. Їм бракує транспортної підтримки, щоб везти це з собою, тому вони завжди прив'язані до місця.
Це перетворювало війська Неджі на нерухомі цілі й компенсувало технологічну нерівність: його солдати лишалися в окопах з важкими машинами, а загони Жинь були швидкі, рухливі й завжди наступали. Це була ніби боротьба черепахи і вовка — одна відступала в дедалі менший панцир, другий чатував на кордонах, чекаючи першої-ліпшої слабкості, щоб напасти.
Це було Жинь до вподоби. Зрештою, їх з Кітаєм і Неджею вчили ще з першого року в Сінеґарді, що завжди,
Попри все сильніший опір, тиждень за тижнем вони продовжували відвойовувати території, а землі Неджі скорочувалися.
Жинь знала, що поразки Неджі — не зовсім його провина. Він успадкував Республіку розрізненою, сповненою образи на його батька. Тим паче, величезна, неповоротка армія Неджі була виснажена боротьбою в громадянській війні, яка мала швидко скінчитися. Його внутрішнє коло ставало все меншим, скоротившись тепер до призахідницьких аташе, які сипали в'їдливими коментарями про те, як Неджа ось-ось втратить країну, а також колишніх радників Вейсжі, які нарікали, що він — не батько. До Жинь доходили чутки, що після подій на горі Тяньшань Неджі довелося розбиратися вже з двома спробами державного перевороту, і хоча він швидко кинув винних за ґрати, кількість недоброзичливців зростала.
Що важливіше, він втрачав підтримку народу.
Більшість нікарської еліти — аристократи, провінційні чиновники, міські бюрократи — лишалися відданими Арлону. Але селяни не мали міцної прихильності до Республіки. Вони не отримували фінансової вигоди від нової торговельної політики Неджі, а тепер, скуштувавши життя під призахідницькою окупацією, були схильні підтримувати єдину альтернативу.
Як наслідок, коли Жинь рушила на південь, то зіткнулася з неабиякою розвідувальною мережею. У сільській місцевості всі тісно пов'язані одне з одним. Базарні чутки — основа для важливої інформації. Байдуже, що її нові джерела не були учасниками розмов на високому рівні і що ніхто з них не бачив мапи з розташуванням військ. Вони на власні очі бачили події.
«Три колони перетнули річку дві ночі тому» — повідомляли вони.
«Ми бачили юзи з порохом, які сьогодні вранці вирушили на схід».