Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 78)
— Стули пельку, довбана хвойдо!
Приголомшена, Жинь спостерігала за ними, не підводячись. Тривалий час вона вважала Дадзі — Су Дадзі, Зміївну, колишню Імператрицю Нікані — наймогутнішою істотою на планеті. І з першої миті знайомства її боялася. Вона страшенно хотіла
А тепер Дадзі стояла перед нею з опущеними плечима, мовби намагаючись зіщулитися в ніщо, а Жиґа бив її, як собаку. І вона
— Думаєш, я забув? — сипло запитав Жиґа. — Ти, підступна сучко, думаєш, я не знаю, хто вклав мене сюди?
Він підняв руку ще вище. Дадзі відсахнулася до стіни й стиха зойкнула.
— О, тільки не починай. — Жиґа підніс пальці під підборіддя Дадзі і змусив її підняти голову. Зітхнув. — Раніше ти була такою гарненькою, коли плакала. Відколи це ти перестала бути такою гарненькою?
Жинь нудило. Звісно, Дадзі йому цього не подарує. Звісно, вона дасть відсіч. Звісно, Дзян стане на її захист.
Але вони лише відвернулися: Дадзі втупилась у власні руки, а Дзян — у землю. Обоє тремтіли. А потім Жинь збагнула, що в цьому для них немає нічого нового: це відпрацьована реакція на жах, у якому вони жили роками. Жах такий нестерпний, що тепер, через двадцять років, після цілого життя свободи від чоловіка, якого вони ненавиділи, вони досі смиренно схиляли перед ним голови, наче вишмагані пси.
Жинь була не здатна це осягнути.
Та що Жиґа з ними зробив?
І якщо вона зведе його з гори, що він зробить з
«Вбий його, — сказав Фенікс. — Вбий його зараз же».
Жиґа стояв до неї спиною. Вона могла покінчити з цим за лічені секунди, вистачило б швидкого стрибка, випаду й удару. Вона стиснула руків'я ножа, якомога нечутніше зіп'ялася на ноги і вперлася п'ятами в землю. Вона могла прикликати Фенікса, але іноді сталь швидша за полум'я...
Ні Ні Якщо вона зашкодить Тріаді, то лишиться сама. Вона зайшла так далеко. Він її остання, найбільша надія, і вона не може її змарнувати.
Жинь знала, що розбудила чудовисько. Але вона знала це від початку, знала, що їй потрібні чудовиська поруч.
— Я тобі не ворог, — сказала вона. — І не слуга. Я остання спірлійка. І прийшла по твою допомогу.
Жиґа не розвернувся, але прибрав руку від підборіддя Дадзі Він стояв дуже спокійно, схиливши голову набік. Дадзі відступила на крок, розтираючи щелепу, і глянула на Жинь широко розплющеними від подиву очима.
— Я знаю, що ти зробив, — голос у Жинь тремтів, як дівчачий, вона не могла цьому зарадити. — Я все знаю. І мені байдуже. Минуле не має значення. Нікань у небезпеці
Жиґа обернувся. Його очі були широкі, рот дещо розтулений у недовірливій усмішці.
— Ти знаєш?
Він рушив до неї, його кроки були низькі й плавні, мовби у тигра, який підкрадається до здобичі.
— І що ж, по-твоєму, ти знаєш?
— Спір. — Жинь інстинктивно відступила на крок. Усе в ньому випромінювало небезпеку, а від посмішки хотілося розвернутись і втекти. — Я бачила... знаю... знаю, що ти його віддав. Я знаю, що ти їм дозволив.
— То он що ти думаєш? — він нахилився до неї. — Тоді чому ж тобі не хочеться вбити мене, дитино?
— Бо мені байдуже, — видихнула вона. — Бо на наших теренах є інший ворог, удесятеро гірший за тебе, і мені треба, щоб ти його знищив. Зі Спіром ти зробив необхідний вибір. Я розумію. Я також жертвувала життями.
Жиґа довго мовчки дивився на неї. Жинь докладала всіх зусиль, щоб дивитися йому у вічі, її серце так шалено калатало, аж вона боялася, що воно розірветься.
Жинь не могла зчитати його вираз, тому й гадки не мала, про що він думає. Щось не спрацювало, щось пішло не так — вона розуміла це з наляканого обличчя Дадзі, — але вона не могла втекти, не побачивши все на власні очі.
А потім Жиґа закинув голову й засміявся. Його регіт був жахливим, як у Неджі, і водночас ошаліло жорстоким.
— Ні чорта ти не знаєш!
— Мені байдуже, — у розпачі повторила вона. — Призахідники тут, Жиґа. Вони просто зовні, працюй зі мною...
Він підняв руку:
— О, заткнися.
Невидима сила звалила її на підлогу. Коліна спалахнули пекельним болем. Вона стояла навкарачках, марно намагаючись підвестися.
Жиґа присів перед нею та обхопив її обличчя руками:
— Дивися на мене!
Жинь міцно замружилася.
Це не допомогло. Жиґа так сильно впився нігтями їй у скроні, що на мить Жинь здалося: він розчапить їй череп голіруч. Жорстока, холодна присутність прорвалася в її розум, розкопуючи спогади з грубою байдужістю, висмикуючи все, від чого Жинь пересихало в роті під страху. Тітонька Фан, викручування шкіри до почервоніння під одягом, щоб ніхто не побачив. Шіро, недбале поштрикування голок у її венах зі звірячою силою. Петра, відчуття холодного металу на її голому тілі, тонкі вуста, що вигиналися в зачудування щоразу, коли Жинь кривилася.
Це тривало цілу вічність. Жинь не розуміла, що кричить, аж доки горло не зсудомило від напруження.
— О, — сказав Жиґа. — Що ми маємо.
Спогади перервалися. Вона усвідомила, що лежить на підлозі, відсапуючись, а з рота стікає слина.
— Дивися на мене! — повторив Жиґа.
Цього разу вона змучено підкорилася. У ній не лишилося сил на боротьбу. Вона просто хотіла, щоб це скінчилося. Якщо вона просто зробить так, як він сказав, це скінчиться?
— Це ти хочеш бачити? — поцікавився Жиґа.
Його обличчя змінилося Алтаневим Він широко всміхнувся.
А потім нарешті Жинь зрозуміла, що Дадзі мала на увазі, сказавши, що в основі сили Жиґи лежить страх.
Він не просто лякав грубою силою. Він лякав чистою, приголомшливою
Тепер вона зрозуміла, що пов'язує Дзяна, Дадзі і Жиґу. Саме з цієї причини її колись вабило до Алтаня. З Алтанем усе завжди було так просто. Ніколи не треба було думати. Він шаленів, а вона йшла слідом, сліпо й без питань, бо зачаруватися його метою було простіше, ніж вигадати свою. Він лякав її. Заради нього вона померла б.
— Алтань Тренсинь, — вражено промовив Жиґа. — Пригадую це ім'я. Племінник Ханелай, так, Дзия? Гордість острова?
Розум Жинь заполонили нові образи. Вона бачила хвилі, що розбивалися об нерівне узбережжя. Бачила хлопчика, який брів через мілину. Дуже малий, років чотирьох-п'яти. Він стояв на пляжі сам, з тризубом у руці і, зосереджено звузивши очі, спостерігав за хвилями. Його чорнильне волосся спадало м'якими кучерями навколо засмаглої, бронзової шкіри, а обличчя було напружене від зрілого, сильного зосередження, що належало комусь значно старшому. Повільно, не відводячи погляду від води, він підняв тризуб, завівши руку у відпрацьованій стійці, яку Жинь бачила стільки разів.
Вона раптом збагнула, що дивиться на Алтаня.
— Ходімо, — сказав голос, голос Жиґи з її рота, бо це був його спогад і вона переживала те, що Жиґа вже робив у своєму тілі.
Двадцять років тому Їнь Жиґа підійшов до Алтаня Тренсиня і сказав:
— Ходімо зараз же. Твоя тітка чекає.
Жиґа простягнув руку. І Алтань узяв її без жодних запитань чи вагань.
Вона почула, як сміх Жиґи задзвенів їй у вухах. «Тепер розумієш?»
Нажахана, Жинь запнулася, відступивши, але вона досі була в полоні видіння, змушена дивитися стільки, скільки того хотів Жиґа, і не мала змоги отямитися. Вона не могла повернутися до свого тіла, не могла знов опинитися на горі Тяньшань, лише продовжувала спостерігати, як Жиґа веде Алтаня до судна, що чекало біля берега. Судна під кольорами Федерації.
Інші діти чекали на палубах. Десятки дітей. І серед них був один худий, хирлявий чоловік, який швидко перебирав руками по дитячих плечах і чиї вузькі очі танцювали з допитливою радістю, коли він дивився на них так само, як колись — на Жинь. Його вузьке обличчя з гострим підборіддям нависало над нею в найгірші миті її життя і навіть зараз переслідувало в кошмарах.
Шіро.
Двадцять років тому доктор Еїмчі Шіро взяв Алтаня за руку й провів на човен.
І все склалося докупи Останній, жахливий шматочок мозаїки став на місце. Федерація не викрадала спірлійських дітей. Це була Тріада. Це зробив Жиґа Жиґа передав дітей Федерації. Жига натиснув на Ханелай, коли їхні погляди розійшлись, і спостерігав, як її острів здіймається з димом, коли вона зробила неправильний вибір.
— Правду кажеш, — Жиґа прибрав руки з її скронь, лишаючи її навколішках відсапуватися. — Я приймав важкі рішення. Я робив те, що мусив. Але я не працюю зі спірлійцями. Я намагався з Ханелай. Та сучка спробувала перечити моєму слову. Ваше поріддя не служить, ви лише створюєте проблеми. І з тобою інакше не буде.
У Жинь пульсувало в голові. Вона важко хапала ротом повітря, втупившись у підлогу, аж доки перед очима все не припинило обертатися. Цим вона намагалася виграти собі кілька секунд.
Вона сильно помилялася. Домовитися з Жиґою неможливо. Вона не може благати про союз із тим, хто навіть не вважає її людиною.
Йшлося не про приниження.
Йшлося про виживання.