Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 114)
— Куди вони попливли? — запитала Жинь. — До Анькхілууня? Моаґ їх не прийме.
Кітай відклав останню сторінку повідомлення:
— Трохи далі на схід.
— Не на лукоподібний острів, — озвалася Жинь. — Повітря там досі отруйне.
Кітай якось дивно глянув на неї:
— Жинь, він на Спірі.
Вона не стрималася й відсахнулася.
Виходить, Неджа знайшов укриття на Мертвому острові.
Логічно. Він не міг відпливти аж до Призахідної республіки, це було б однаково, що здатись. Але й не міг не знати, що на континенті йому ніде не буде безпечно. Якщо він хотів лишитися живим, то потребував, щоб між ними був океан.
— Мило, — сказала вона так спокійно, як тільки спромоглася.
Вона бачила, як Кітай і Венка дивляться на неї, і не могла дозволити їм думати, що їй страшно. Жодних сумнівів, Неджа обрав Спір, щоб насолити їй. Вона вже чула глузування в його голосі: «Може, ти й прибрала все до своїх рук, але в мене — твій дім У мене — останній шмат території, який ти не контролюєш».
І вона справді відчула спалах роздратування, гостру шпильку приниження в спині, там, де він колись провернув клинок Але більше нічого, лише роздратування. Ані страху, ані паніки. Втекти на Спір — дошкульний крюк, але водночас це ще й явний вияв слабкості. У Неджі не лишилося козирів. Він втратив столицю, флот. Він правив лише самою назвою Республіки, а тому вирушив на проклятий пустельний острів, де ніщо не живе і заледве щось росте. Він тільки й може, що глузувати.
Навіть більше, згідно зі звітом розвідників, він втратив довіру союзників. Призахідники більше його не слухають. Консорціум вирішив підчистити кінці.
— Після падіння Арлона він не отримує підкріплень, — прочитала Венка. — І призахідники позбавили його права командувати сухопутними військами. Тепер у його розпорядженні — тільки нікарська піхота, а після Арлона третина цієї армії дезертирувала. — Вона підвела очі від сувою. — Неймовірно. Гадаєте, з Консорціумом покінчено?
— Можливо, наразі... — почав був Кітай, а Жинь одночасно з ним промовила.
— Аж ніяк.
— Вони відкликали своїх людей, — сказав Кітай.
— Вони повернуться, — гнула своєї Жинь.
— Можливо, через кілька місяців. Але, як на мене, вони зазнали значно більших втрат, аніж...
— Це не має значення, — сказала Жинь. — Вони повернуться за першої ж нагоди. Це може бути через кілька днів або тижнів. Але вони завдадуть удару у відповідь, нещадного, і ми мусимо бути готові Я розповіла вам, що сказала Петра. Вони вважають нас не просто... перешкодою для торгівлі Ми для них не лише якась там незручність. Вони вважають нас загрозою всьому сущому. І не зупиняться, доки не зітруть на порох. — Вона позирнула на присутніх. — Ми ще не скінчили цього бою. Ви ж розумієте? Вони не просили перемир'я. Не відсилали дипломатів. Ми не отримали миру — це лише відстрочка, і ми не знаємо, як довго вона триватиме Ми не можемо просто сидіти склавши руки й чекати. Треба вдарити першими.
Якби Жинь могла чинити по-своєму, то решту дня займалася б ремобілізаціею війська. Їй хотілося розпочати набір новобранців. Хотілося організувати тренувальні табори в полях, щоб відібрати в Арлона призахідницькі військові технології та почати вчити своїх людей ними користуватися.
Але пріоритетом для неї мала бути відбудова цивільних районів Армії живляться з міст, а це місто ось-ось могло розпастися.
Вони розгорнули в Арлоні справжній вихор відбудови. До пляжів відправили робочі групи для операцій порятунку помешкань, затоплених Драконом. По всьому місту організували сортувальні центри, щоб дати раду цивільним, пораненим у бою або під час окупації. Перед громадськими кухнями вишикувалися черги вздовж каналів — страхітливий натовп з тисяч і тисяч людей, яких Жинь тепер мусила годувати.
Порівняно з командуванням армією, управління державою вимагало абсолютно інших умінь і навичок, і Жинь володіла дуже небагатьма з них. Вона нічогісінько не знала про громадське адміністрування — аж ось раптом мільйони цивільних завдань потребують її негайної уваги. Переміщення населення, чиї домівки опинилися під водою. Посилення закону проти мародерства і грабунків. Пошук піклувальників для дітей, чиї батьки загинули або вважаються зниклими. Просте відновлення міста до мінімального рівня функціональності перетворилося на колосальне завдання, складність якого зумовлювалася ще й тим, що чиновники, які зазвичай відповідали за підтримання діяльності міста, були або мертві, або ув'язнені, або втекли з Неджею на Спір.
Жинь приголомшувало те, що вони ще нічого не зробили. І вже точно їй було не здолати цей перший ранок без Кітая, якого мовби й зовсім не бентежила нездійсненність їхньої місії і який спокійно викликав людей і розподіляв обов'язки, ніби точно знав, де що знаходиться і що потрібно зробити.
І все ж той ранок здавався їй просто нереальним Ніби сон. Уже те, що вони втрьох керують містом, —
Ближче до обіду їй схотілося скрутитись і заплакати: «Я не хочу, я не можу!» Скинути свої обов'язки на дорослих.
«Але ти вела цю війну, — нагадав їй Алтань. — Ти хотіла стати головною. І тепер стала. Не облажайся».
Щоразу, впорядковуючи думки, Жинь згадувала, що на кону не лише Арлон, а вся країна.
А проблеми Арлона тьмяніли порівняно з тим, що коїлося по всій Нікані. Республіка трималася купи гірше, ніж їй здавалося. Зерна бракувало в усіх провінціях. Скотарства майже не існувало: вторгнення муґенців завдало значної шкоди, а наступна громадянська війна знищила шанси на відновлення. Риби, основного товару на південному сході, було дуже мало, оскільки рік тому Дадзі отруїла річки. Рівень інфекційних захворювань злетів до небес. Майже кожен район страждав від епідемій тифу, малярії, дизентерії, а також — у віддаленому селищі в провінції Щура — безпрецедентних випадків прокази. Сільське населення потерпало від цих хвороб циклічними періодами, але шал війни витіснив цілі спільноти і змусив величезну кількість людей, чимало з яких раніше ніколи не контактували одне з одним, жити в тісному, заюрбленому просторі. Як наслідок, виникли спалахи інфекцій. Певною мірою стримувати їх допомагала призахідницька медицина Але цей варіант уже був недоступний.
Окрім цього, вони мали справу ще й зі звичайними наслідкам війни. Масовим переселенням Зростанням бандитизму. Торговельні шляхи більше не були безпечними, цілі економіки перестали функціонувати. Звичний потік товарів, ота вкрай важлива циркуляція, що підтримувала роботу Імперії, зупинився, і на те, щоб його відновити, потрібні місяці, якщо не роки.
Жинь не знала б і половини цих проблем, якби не прочитала про них в особистих записах Неджі — стосику акуратних, напрочуд вичерпних звітів про кожне звернення до уряду за останні пів року, ретельно заповнених вишуканим, химерно жіночним почерком. І хоча Жинь не хотілося цього визнавати, вони були їй дуже помічними. Вона годинами вивчала сувої, виписуючи його роздуми й пропоновані рішення. Це були думки того, кого готували до управління державою, відколи він навчився читати. Чимало його пропозицій були кращі за будь-що, до чого могли додуматися вона чи Кітай.
— Повірити не можу, що він усе це лишив, — сказала вона. — Папери ж неважкі. Він міг завдати значно більшої шкоди, якби забрав усе з собою. Як гадаєш, тут може критися якийсь підступ?
Кітай засумнівався:
— Можливо.
Ні, вони обоє знали, що це неправда Нотатки були надто детальні. Без сумніву, їх вели протягом місяців важкого правління, а не зібрали за одну ніч. А ще забагато попереджень Неджі — наприклад, про важливість відбудови дамби чи пильний нагляд за пересуванням каналами — зумисне були підкреслені.
— Або, — ризикнув Кітай, — він намагається допомогти тобі випливти. Ну чи принаймні звести катастрофу в місті до мінімуму.
Жинь це пояснення було зовсім не до душі. Їй не хотілося навіть думати про таку щедрість з боку Неджі. Бо це змальовувало його зовсім в інакшому світлі — не порочним лизоблюдом призахідників, проти якого вона боролася всю цю кампанію, а лідером, який щиро робив усе, що в його силах. Це змушувало її думати про втомленого хлопця в клітці. Наляканого хлопця в річці.
А так їй було значно важче зосередитися на плануванні його смерті.
— Нехай, — коротко відказала вона. — Неджа не втримав власне місто, не кажучи вже про країну. Тепер це наші проблеми. Передай мені он ту сторінку.
Перерву на обід вони зробили майже надвечір, і то лише тому, що в Кітая так бурчало в животі, що не відволікатися на цей звук було неможливо. Жинь заглибилась у документи Неджі й не помічала голоду, аж доки молодший офіцер не поставив перед ними тарелі з паровими цибулевими булочками, вареною рибою з перцем і тушкованою капустою. Лише тієї миті вона збагнула, що голодна як вовк.