Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 10)

— Учора ви охоче приймали нашу допомогу.

— Моєю проблемою були муґенці. І не вдавай, що річ лише у Федерації. Твоя Південна коаліція кидає виклик Республіці, і ти ідіотка, якщо думаєш, що зможеш втягти в це й мене.

— Невдовзі в тебе просто не буде вибору. Їнь Вейсжа...

Совдзі пустив очі під лоба:

— Вейсжі немає до нас діла.

— Буде,— наполягала вона. — Гадаєш, захопивши північ, Вейсжа зупиниться? Я зустрічалася з призахідниками, знаю їхні наміри. Вони не зупиняться, доки не збудують свою церкву в кожному нашому селищі..

Совдзі колупався у зубах нігтем мізинця.

— Церкви ніколи нікого не вбивали.

— Але вони підтримують режим ідеологій, які вбиватимуть.

— Та годі, ти хапаєшся за соломинку.

— Невже? Ти стикався з ними? Коли опинишся під правлінням призахідників, пожалкуєш про ці слова Я говорила з ними. Я знаю, як вони ставляться до нас Ані селища, ані люди, ані наша свобода — ніщо не виживе за світового порядку, який вони планують утвердити.

— Не говори мені про виживання, — випалив Совдзі. — Я не один місяць оберігав наших людей, поки ти гралася в мисливського собаку при дворі Вейсжі. І що це тобі дало?

— Була дурна, — відверто відповіла Жинь. — І я це знаю. Тоді я була дурна й мусила б помітити знаки. Але тепер я повернулася на південь і ми можемо зібрати армію, якщо ти поведеш «Залізних вовків»...

Він перебив її сміхом:

— Ні, Принцесо.

— Не думаю, що ти розумієш, — сказала вона — Це був наказ. А не прохання.

Совдзі простягнув руку й легенько вдарив по носі:

— Це ти не розумієш: ми не є і ніколи не будемо під твоїм командуванням.

Жинь кліпнула, приголомшена тим, як він посмів їй це сказати.

То он як усе обернулося.

— О, Совдзі, — вона прикликала в долоню полум'я. — Ти не розумієш, як усе влаштовано.

Вона кинулася до нього саме тієї миті, коли він потягнувся до свого меча Вона це передбачила Коли він замахнувся, вона ухилилася від клинка і сильно вдарила Совдзі в ліве коліно. Він зігнувся. Вона вибила з-під нього другу ногу й стрибнула йому на груди, коли він упав, міцно схопивши пальцями за шию. Стиснула.

— І ти не знаєш, із ким маєш справу, — вона нахилилася ближче, аж доки майже не торкнулася його шкіри вустами, аж доки її дихання не обпалило йому щоку. — Я не сінеґардська еліта Я дикунка, бруднокровна спірлійська сука, що стерла з лиця землі цілу країну. Й іноді, якщо мене занадто розізлити, я зриваюся.

Вона випустила з-під пальців тоненьку смужку полум'я. Совдзі вирячив очі Жинь сильніше впилася нігтями йому в шкіру.

— Ти повернешся разом зі мною в Жуйдзінь. Відтепер «Залізні вовки» битимуться під моїм командуванням. Ти лишаєшся їхнім лідером, але чітко поясниш встановлену ієрархію. А якщо спробуєш влаштувати заколот, ми продовжимо з того, на чому закінчили. Затямив?

У горлі Совдзі щось забулькотіло. Він слабко поплескав її поруці.

Вона стиснула сильніше.

— Тепер ти мій собачка, Совдзі. І мовчки робитимеш усе, що я попрошу. Якщо захочу, злизуватимеш бруд з моїх черевиків. Це зрозуміло?

Він кивнув, нестямно плескаючи її по зап'ястку.

Жинь навіть не ворухнулася. Під підборіддям у Совдзі налилися й луснули пухирі.

— Не чую відповіді.

— Так, — прохрипів він.

— Що «так»?

Вона ослабила хватку якраз достатньо для того, щоб він міг говорити.

— Так, я твій собачка Я робитиму все, що ти захочеш. Все. Просто... Будь ласка..

Вона відпустила його і дозволила підвестися. Від його шиї розходилися ледь помітні щупальця диму. З-під коміра виднівся сильний опік, виразний червоний відбиток її кістлявих пальців.

Опік швидко загоїться, але шрам лишиться назавжди. Совдзі зможе прикрити його коміром і сховати від своїх людей, але сам бачитиме його щоразу, коли дивитиметься на власне відображення.

— Чому б тобі не зробити компрес? — запитала вона — Не хочу, щоб у рану потрапила інфекція.

Він відсахнувся:

— Ти божевільна.

— Усі, хто воює за цю країну, божевільні, — сказала вона — Але в жодного з них шкіра не така темна, як у нас Я найменш кепський варіант з-поміж усіх доступних.

Совдзі довго не відводив від неї погляду. Жинь не могла зчитати виразу його обличчя, не могла збагнути, чи очі в нього блищать від гніву, чи від приниження. Вона стиснула кулак і напружилася, готова до ще одного раунду.

На її подивування, він засміявся:

— Гаразд Ти перемогла, клята суко.

— Не називай мене сукою.

— Ти перемогла, генерале, — він підняв руки, показуючи, ідо здається. — Я піду з тобою. Куди? Далянь? Хейждзян?

— Я вже говорила. Жуйдзінь.

Совдзі здійняв брови:

— Чому Жуйдзінь?

— Його збудували в горі. Там ми будемо в безпеці майже від усього. Чому ні?

— Я просто думав, що ти підеш кудись далі на південь. Ближче до провінції Півня, якщо, звісно, твоя мета — звільнити країну.

— Про що ти? Окуповані території — на кордоні Мавпи.

— Ні. Більшість із них — далі на південь, у провінції Півня.

— Там столиця? — спохмурніла Жинь.

Ця інформація не узгоджувалася з її розвідданими.

— Ні, ще далі на південь, — сказав Совдзі. — На відстані декількох тижнів від океану. Купка крихітних селищ, ти точно не знаєш їх.

— Тікані, — мимоволі промовила вона.

Невеличке містечко, про яке й не чули Курне, посушливе місце без багатств і особливої культури Всього лише покірне населення, досі залежне від опіуму після другого вторгнення. Місце, куди Жинь сподівалася ніколи не повертатися.

— Ага, — Совдзі здивовано здійняв брову. — Це одне з них. А що? Ти там бувала?

Він сказав ще щось, але Жинь не почула.

Тікані Муґенці досі в Тікані.

«Ми дурні, — подумала вона — Весь цей час ми воювали не на тому фронті».

— Скажи своїм людям збиратися, — озвалася вона — Через дві години вирушаємо в Жуйдзінь.

Розділ З

Того ж вечора вони почали похід назад, до основного табору Південної коаліції. Жуйдзінь був розташований на околиці провінції Мавпи, на бідній і твердій землі, що роками потерпала від бандитів, чвар воєначальників, голоду й епідемій. Колись давно це місто було столицею провінції Мавпи, розкішним центром, що славився кам'яними гробницями, майстерно вписаними в довколишні бамбукові ліси.