Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 99)

Що тут робить? І батько й мати Соромляються вийти з хати,

Не слухають, що каже люд.

Да як хрещених обмануть?

Тогді усім, бач, стало явно,

Чого збентежила так марно Вона веселость літ своїх;

Чого тихенько все здихала Й на залицяння молодих, Забаскаличившись, мовчала.

Чого в беседі за столом Вона все слухала гетьмана,

Коли горілка шумовала І чарка повнилась вином.

Чого все пісні ті співала,

Що він колись компоновав,

Коли його ніхто не знав,

Коли його ще доля спала.

Чого, мов парубок, вона Любила військо, і коня,

І гук, і галас барабана,

Як тільки в чистий степ з двора Блисне.бунчук і булава Ясновельможного гетьмана.

Нівроку, мае Кочубей Худібчину; мов і в людей,

В його приятелів багато;

Йому нічого, сидя в хаті,

В Пілтаві смуток заплодить,

Він здужа гетьману-злодію, Сріблохвильовастому змію,

У серце ніж загородить,

Він здужа, здужа... да не теє Лежить на думці Кочубея!..

За білого царя Петра?:.⁴ (Колись давно робилось дуже)

Він був розумний, гарний, дужий, Шмигляв — в шатро і з-під шатра —-За тридев’ять земель в чужбині: Дививсь на дивовижі там І те заводив в Московщині,

Що льготою було людям.

Попавсь небіжчик в анацію,

Як швед крутив, бач, веремію,

В Москву слав військо звідусіль. Поки не вивчивсь воювати Петро, та й дав поганцям знати! Оддяковав за хліб, за сіль.

Вершляг хоч шклянку розбиває,

Та штуку з криці вигинає.

Карл ⁵, постягавши німців силу, Ішов війною на Москву,

Змітавши москалів дружини,

Як вихор пил жене з долини І на облозі гне траву.

Тогді Украйна мурмотала,

Мов літом бджіл на сонці рій.

Вона до себе Карла ждала ⁶,

Щоб волю дав скоріше їй.

Кругом гетьмана обзивався Негарний гвалт: пора! пора!

А все, здавалось, оставався Мазепа вірним до Петра.

Буцім не чуючи нічого,

Гетьман ні на що не дививсь,

Цуравсь умисне од усього,

З бенкетами тощо водивсь;

«Що ж гетьман! —парубки гукали.— Чого він жде, старий йовтух?

Годи та праця зопсовали У його отаманський дух.

Чого жіночою рукою.

Іще він носить булаву?

Тепер ушкварить би війною На ту ненависну Москву!

Коли б старий наш Дорошенко ⁷ І Самойлович молодий ⁸ Або Палій ⁹ і Гордієнко ¹⁰ Із козаками стали в стрій,

Тогді в снігу, в лихій годині ^и,

В Москві не дохли б козаки...»

І скрізь по селам України Рушали сотні і повки.

. Хто зійде в річку, як покриє Ізверху крига річку ту?

Хто з вас, підлизи, темноту,

Лукавого хто врозуміє Єхидковату простоту? _v

Чим серце у кого поганше,

Тим з виду він буває краще.

Плохенький, буцім ягненя,

Мазепа з дідусем товкує

О старосвітських гарних днях;

Із безталанним сам жалкує;

З бурлаками собі міркує Про волю, се то те плете;

Дівчатам меле про кохання Із молодим про залицяння,

З дурним розумну річ веде.

Давно у пазусі під боком Мазепа гадину зогрів ¹²,