Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 100)

Та Кочубей ор,лячим оком Ту злість гадючу прослідив.

«Я сором свій і сором жінки Не [заховаю] меж людей,—

Скрегоча, каже Кочубей, —

Я не займу твої будинки,

Тюрму Марусеньки моей;

Ти не спечешся на пожарі,

Втечеш і шабельной [ти] кари,

Тобі се трохи; ні, в Москві,

Як в’юн в’ючись в кліщах московських ¹³_я В гарячій пливучи крові,

Іскорчившись од мук бісовських,

Ти проклянеш той день і час, ¹ .

Коли дочку хрестив у нас,

І беседу, де повну чашу Тобі я з честі наливав,

І ніч, як голуб’ятко наше Старий шульпіка заклював!»

Колись то врем’ячко бувало,

Вони братецьки мов жили;

Укупі їли хліб чимало Або й вареную пили.

Колись і на полі скакали їх коні поруч на невір;

Дня не було, щоб не вітали Вони один другого двір.

Балакаючи з Кочубеем,

Тогді гетьман не постерігсь;

Бач, закидав на те, на сеє,

Та в дурні нівідсіль постригсь.

Тепер одно суддя кохає,

Бажа умисне одного:

Дочку-од лиха одволає І ворога свого здолає Або іздохне од його.

Він, злість у серці затаївши, Прикинувсь, буцім забував Свою біду; і дочку гірше Перед народом кепковав.

Але промеж рідні шукав Собі товаришів вірніших.

І жінці нишком розказав,

Що на гетьмана він доносить.

(Мабуть, самий нечистий просить Жінок до діла вербовать.)

Ні їсти не дає, ні спать,

Все шепче жінка Кочубею, Домовиком за ним літа*

Щоб листи слав він до Петра, Гарчить з докукою своєю:

«Мабуть, не зробиш? Забожись!» — «Ну, добре, тільки відступись!» і він кленеться перед нею.

Помірковали, погадали, Зробили все, як добре знали, Скомпоновали лист Петру ¹⁴,

Лист па гетьмана препоганий,

І Іскра, Кочубей і пані,

Що знали, все мостили тут.

Та хто ж яснішому цареві, Московському государеві,

Папір сей вірно донесе?

Вродилось на біду усе:

Був найкращий меж козадами Один ще молодий козак;

І сей з другими парубками Гарбуз ізхрумав неборак. Марусеньку кохав він дуже,

Про його все було байдуже,

Але про милую гадав І в думках ніченьки не спав.

Блукав щодня або край річки,

Або ховався у порічки,

Щоб подивиться, як вона З господи куди-небудь йшла.

Коли ж меле людом про Марусю Негарний поговір літав,

Не переміг свою він душу,

Про єї мовчки л<алковав,

А все кохать не перестав.

Ім’я пресучого гетьмана,

Мов л<ид якесь ім’я Гамана ^І5~ Кусавши чорний ус, ворчав.

Хто місяцем та по зорі Закато скаче на коні?

Чий кінь, мов крим [сь] кий хірт пїджарий. Степом та к швидко, прудко парить?

Козак в Московщину летить;

Козак не їсть, не п’є, не спить Ні в чистім полі, ні в дуброві,

Н’Лна дубу, ні на поромі.

Як скло, шаблюка так блищить,

Капшук у пазусі бряжчить;

Не спотикавшись, кінь порскливий Біжить, пуска по вітру гриву.

Забавка шабля молодцю,

Дукатів треба ж, бач гонцю;