Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 7)

Як уже говорилося, зовсім інший ідейно-художній характер мають російські оповідання, повісті, нариси Є. Гребінки, які здебільшого, діставали схвальну, а то й дуже високу оцінку російської критики, зокрема В. Бєлінського.

„ . Навіть зміст, проблематика російської прози Є. Гребінки ілюструє характер і спрямування його ідейно-естетичного розвитку — від романтизму до соціально наснаженого реалізму в дусі російської «натуральної школи», школи великого Гоголя.

Як і в поезії, так і в деяких оповіданнях та повістях Є. Гребінка звертається до тем з минулого й сучасного життя України. Таке звертання в часи розквіту російського романтизму було дуже популярне — досить згадати поеми й повісті К. Рилєєва, В. Наріжного, Ф. Глінки, а потім і О. Пушкіна, присвячені історичному минулому України. В цьому напрямі значною мірою здійснювалась і еволюція М. Гоголя до реалізму.

Наслідувальність і прямі сюжетні чи стильові запозичення з фольклорних і літературних джерел, крізь які то менш, то більш ви« разно проглядає оригінальна манера молодого письменника, характерні для його першого циклу оповідань «Рассказы пирятинца». Вже в еамій циклізації оповідань, об’єднаних особою оповідача, помітне свідоме наслідування композиційних прийомів Пушкіна і Гоголя. З фольклорних джерел взято народні перекази й легенди, що виливалися в окремі оповідання або вставні новели. Побутові й казкові сюжети мали відповідне художньо-образне й стильове «вбрання» — тут своєрідно поєднувалася романтична пишномовна патетика, сентиментальна чутливість

з живими розмовними Інтонацїяіуш, іноді ще не позбавленими грубуватих бурлескних виразів. Але тенденція письменницького формування Гребінки пролягала все-таки в напрямі поступового вивільнення від затертих і анахронічних штампів романтичної поетики О. Марлінського до реалістичної оповіді й правдивого зображення життя в дусі «натуральної школи». Це своєчасно помітив і підтримав Бєлінський, звернувши увагу на «гарне і цікаве оповідання» «Верное лекарство», «цікаві й дотепні» «Путевые записки зайца», а також повість «Доктор»* «що містить багато гарного в подробицях» ¹⁰.

Подібна еволюція характерна й для історичних творів Є. Гребінки. У першій своїй історичній повісті «Нежинский полковник Золотаренко» реальні події часів визвольної війни українського народу Є. Гребінка передає в дусі романтичної традиції, що проявляється і в характері змалювання героїв, і в мелодраматичності деяких сюжетних колізій, і в пафосноіму стилі. Але вже тут письменник намагається відтворити й окремі моменти реального побуту та живої мови народу.

Елементи реалістичного письма, а також спроби в дусі народної творчості показати епічний розмах, велич та історичне значення героїчної боротьби українського народу проти цоневолювачів ще в більшій мірі показові для роману «Чайковский*, віднесеного Бєлінським до «найкращих оригінальних повістей» року¹¹.

Є. Гребінка добре знав історичні джерела, популярні в 20—40-х роках XIX ст., які були для багатьох митців джерелом тем, сюжетів, характеристик і оцінок історичних діячів («История русов», «История Малой России» Д. Баитиш-Каменського, «История Малороссии» М. Маркевича). В трактуванні історичних подій і осіб романіст щедро користувався ще й фольклорними джерелами, переказами старих людей, а також своїм письменницьким правом на художній домисел. Це й забезпечило загалом глибоке і вдале відтворення історичного колориту епохи, побуту, звичаїв, поведінки запорожців, соціальних конфліктів того часу — те, що Бєлінський назвав «вражаюче відповідними дійсності рисами» ¹².

Роман створений на основі родинних історичних переказів. В основі твору історія кохання Олексія, сина пирятинського попа, та Марини, дочки лубенського сотника. В манері розгортання сюжетної колізії та в зображенні Олексія і його суперника Герцика ще чимало традиційного, що йшло від канонів і штампів романтичних любовних романів. Проте Гребінка зумів знайти багато оригінальних, індивідуалізованих і живих рис для характеристики вдачі і поведінки рядових козаків — мужнього і мудрого Миколи Прихвосня, бувалого старого запорожця Касьяна і сміливої й гордої Марини. В найкращих традиціях народних пісень передаються глибокі й щирі почуття героїні, а її нестримна готовність в ім’я свого щастя переступити умовності патріархальних звичаїв і домостроївських правил вимагали від автора ще й певної індивідуалізації й психологізації образу.

Зображення героїчного минулого з його мужніми, відважними героями було контрастом до бездуховного життя типового провінційного закутка. Але автор свідомо намагається рельєфно виявити й підкреслити цей контраст, характеризуючи вузький і примітивний зміст життя й «лопотів різних соціальних верстз провінційного містечка.

Інтерес до соціальних умов і обставин, які економічно й духовно пригнічують людей, перетворюють їх в егоїстичних міщан, прирікають на паразитичне існування, особливо зріс у Гребінйй після глибшого ознайомлення з життям столичного й провінційного дворянства, чиновників, студентів і різночинного люду.

Значний вплив на формування соціальних симпатій і антипатій письмеиника-різночинця, а також і художньої манери в зображенні непарадних, тіньових сторін суспільного життя і його непоказних типових героїв мала творчість Гоголя і його школи.

Традиції «натуральної школи» у змалюванні «маленької людини» та у розвінчуванні тих умов, які прирікають цю людину на принизливе животіння й страждання, відчутні в фізіологічних нарисах і оповіданнях Гребінки «Верное лекарство», «Доктор», «Хвастун», «Сеня», «Приключения синей ассигнации», «Петербургская сторона». В них виведена різноманітна галерея маленьких людей, але великих невдах, великих страждальців з їх безпросвітним життям, дріб’язковими клопотами.

Особливо рельєфно й переконливо це робить письменник, коли використовує факти власного життя («Записки студента»), особисті спостереження над побутом мешканців петербурзьких околиць («Петербургская сторона», «Провинциал в Петербурге»). Іноді Є. Гребінка досить прозоро користується сюжетними, композиційними і характерологічними знахідками Гоголя, як це було в иарисах «Горев Нико» лай Федорович», «Хвастун», оповіданні «Приключения синей ассигнации».

Звертання до сучасної тематики вимагало інших засобів художньої типізації, поглибленої уваги до реалістичної побутової деталі й простої розмовної мови.

Реалістичне письмо, його сатирично-викривальна спрямованість — вже не тільки не поєднується з безтілесною романтичною патетикою, а й є його прямим антиподом. У творах Є. Гребінки все частіше бустрічається іронія над романтичними стильовими шаблонами, мелодраматичною ходульністю героїв, властивими манері Марлінського.

В процесі поглибленого дослідження реального життя «маленької людини» і його правдивого відображення зміцнювались гуманістичні переконання письменника.

Співчуття до трагічної долі кріпаків, понівеченого життя молодих людей, для яких несправедливе суспільство є жорстокою мачухою^ особливо соціально виразно і 'художньо яскраво бйявйлосЬ у повісті «Кулик».

Глибина і щедрість взаємної любові кріпаків Маті й Петрушки, їхня моральна чистота й благородство, відданість обов’язку прямо контрастують бездуховному існуванню нероб-поміщиків Чурбинського й Медведева, їхній моралі, побудованій на економічній вигоді.

Не випадково В. Бєлінський відзначав життєву природність і художню переконливість сюжетної колізії й трагічної розв’язки повісті Є. Гребінки.

. Даючи високу оцінку' твору, В. Бєлінський назвав його «однією

з найкращих повістей останнього часу», свідченням того, що «визначне обдарування цього автора міцніє' і що гуманне начало починає в його повістях переважати над комічним елементом» ¹³.

Характер еволюції ідейно-естетичних поглядів Є. Гребінки певною мірою віддзеркалює його принагідні літературно-критичні виступи чи ті оцінки поточних літературних явищ, які він давав у приватних листах. В одному своєму листі Є. Гребінка захоплено привітав перший на Україні альманах (1831 p.), відзначаючи в «Украинском альманахе» передусім все те, що було доказом великих художніх можливостей української літературної мови, що розширювало тематичний і стильовий діапазон молодої української літератури і спрямовувало її на шлях самобутності й народності¹⁴. Як нове переконливе підтвердження життєздатності української літератури, свідчення її естетичної готовності до художньо повнокровного зображення народного життя, най-тонших людських почуттів розглядав письменник оповідання і повісті Г. КвІтки-Основ’яненка ¹⁵.

Одночасно він гнівно засуджував те, що дискредитувало в очах читачів українську літературу подібно до бездарних писань С. Кар-пенка, якого він не без підстав порівнював з графоманом О. Орловим, якого їдко висміяв О. Пушкін ¹⁶.

Є. Гребінка одним із перших помітив і дружньо підтримав молодого Т. Шевченка, познайохмив його з українськими й російськими письменниками, залучив до участі в мистецькому житті. Він виступив ініціатором видання «Кобзаря», а потім високо оцінив літературний дебют великого поета. Очевидно, зовсім не випадково саме Гребінка був довіреним супутником Т. Шевченка під час першої подорожі поета на Україну.