Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 6)

Для зображення сюжетних ситуацій, пейзажів та характеристики героїв цієї та багатьох інших байок Гребінка користується усталеними в народній творчості прийомами, звертається й до традицій писемної літератури — передусім до «Енеїди» Котляревського. Письменник широко використовує соковиті народні вирази, фразеологізми, приказки* традиційні епітети, порівняння, метафори, а в свою чергу і сам створює влучні примовки, що згодом стали крилатими — «Лисичці ж ратиці оддать», «Дурний, дурний, а в школі вчився!».

Все це сприяло ширшому й активнішому проникненню елементів живої розмовної мови в мову літературну, посиленню виразності, ясності, а отже, й доступності книжної літературної мови. Побудовані на життєвому матеріалі з використанням скарбів народної творчості й живої мови, байки Гребінки знаменували дальший поступ української літератури по шля(ху народності й реалізму.

Творчо засвоївши традиції народної сатири І гумору, досвід російських і українських байкарів Крилова, Сковороди, Гулака-Артемовського, Гребінка значно розширив тематичний діапазон байки, її образний арсенал, поетичні розміри, ритмо-інтонаційну систему. Досягнення Гребінки творчо розвивалися його наступниками.

Як це взагалі властиво письменникам, що виступають на ранньому етапі формування нової літератури, Є. Гребінка не обмежував своїх інтересів одним жанром — він випробовував себе, а водночас і літературну мову, в різних жанрах поезії й прози. Крім того, він продовжував одну із найхарактерніших і найблагородніших традицій української літератури — традицію безпосередньої участі в загальноросійському літературному процесі, виступаючи з віршами, поемами, оповіданнями, нарисами, повістями і статтями російською мовою.

У поетичному доробку Гребінки є кілька ліричних віршів українською мовою. «Човен» був вміщений поряд з байками у збірці «Мало-российские приказки», щоб продемонструвати широкі зображувальні можливості української літературної мови: крім звичної сатирично-гумористичної тематики, цією мовою можна передавати й найтонші, найніжніші порухи душі, сумні медитації, тугу за щастям, елегійні роздуми над долею. Цю здатність рідної мови Гребінка розкриває особливо виразно тоді, коли вдається до обробок традиційних для народних пісень тем людського кохання, зради, одруження з нелюбом

'(«Українська мелодія», «Маруся», «Заквітчалася дівчина...»}. Не випадково «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») Стала народною піснею, як і написаний у романсово-пісенному стилі доби російський вірш «Молода еще девица я была...». Значного поширення набули романси «Черные очи» та «Слыхали ль вы».

Чимало російських ліричних віршів Гребінки присвячено темам щасливого й сумного кохання, юнацьких мрій і поривань, радості життя. Представлена тут і пейзажна лірика. Особливо часто поет згадує свій рідний край, де провів дитинство. Щирою проникливою теплотою зігріті його вірші, що поетизують природу, історичне минуле України, її легенди і пісні («Признание», «Малиновка», «Кукушка», «Украинский бард», «Нежин-озеро» та ін.). Деякі з них прямі переспіви українських народних пісень («Казак на чужбине», «Украинская мелодия» — «He калина ль в темном лесе я не красная ль была»).

До цієї групи творів належить і романтична поема «Богдан», написана вже зрілим письменником у 1843 р. За жанровою традицією в ній поєднано фантастику, романтичні аксесуари з картинами реального життя. Тут діють і лісові духи, і чарівні русалки, і замогильні тіні героїв одвічної боротьби українського народу проти польської шляхти — Павлюка, Остряниці, Наливайка. Суворою реальністю позначена їх розповідь про важкі поєдинки з ворогом та про жахлищ страждання рідного народу.

Романтичний антураж зосереджено в основному лише в заспіві — пролозі до поеми. У самій же поемі крок за кроком відтворюється історія життя й боротьби Хмельницького від його особистого конфлікту з напасником-шляхтичем Чаплицьким до організації всенародної боротьби проти поневолювачів та історичного возз’єднання України з Росією.

В складних перипетіях історичної боротьби визріває розуміння Богданом політичних мотивів людських вчинків, шляхів визволення рідного народу, загартовується його характер як рішучої й відважної людини, досвідченого народного проводиря, мудрого й тонкого політика і дипломата, що проникливо відчуває і втілює в державні дії волю народу. Не тільки трактування історичної місії Хмельницького* а й художнє зображення характеру героя було безперечним досягненням письменника. Що ж до деяких романтичних надмірностей, стилістичної нерівності окремих місць поеми, то вони ще не були тоді! анахронічними навіть у російській поезії.

Окрему і нову для українського поета групу віршів складають тзори, які так чи інакше пов’язані з темою покликання і місією поета, його місця 1 долі в суспільстві. Зіткнення високих мрій поета і суворого земного життя:

Все здесь пахнет и златом и кровью I Люди ближних гнетут,

Люди честь продают И торгуют святою любовыо..«

стає причиною страждань поета, але то солодке согражданин — поетичне натхнення. Хоч у деяких віршах цього циклу не обійшлося без романтичної пози, але виразно виявляються й справжні, непідробні почуття поета, який, зазнавши життєвих ударів, «горькую чашу испив бытия», «в мире остался опять одиноким» («Печаль»), прославляє горду, непокірну тверду скелю («Скала») чи соловейка, що співає «не для славы и похвал» («Соловей»).

^ Непідкупного, вільного від корисливості, суєтної слави чи влади над людьми поета Гребінка ставить вище від честолюбивих і могутніх вершителів доль земних, і якщо владик увінчують офіційними гранітними пам’ятниками, то на могилі улюблених співців висаджують зворушливі берізки.

У кінці 30-х років Гребінка займався наполегливою роботою по налагодженню українського літературного процесу, по збиранню й осмисленню здобутків нової української літератури, чимало з яких на той час не були опубліковані. З цією метою він планував організувати літературний додаток українською мовою до російського журналу «Отечественные записки», який з приходом В. Бєлінського став бойовим органом революційної демократії, справжнім організатором прогресивного у вітчизняній літературі, впливовим володарем дум передової громадськості Росії.

Звичайно, літературні додатки до журналу не лише сприяли б подальшому розвитку літературного життя на Україні, а й належному спрямуванню творчих зусиль українських письменників. На жаль, з цензурних причин проект Є. Гребінки не увінчався успіхом і частину зібраного для проектованих додатків художнього матеріалу Гребінка видав у вигляді альманаху «Ластівка» (1841 p.).

Поява «Ластівки», що містила твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, добірку українських народних пісень, приказок та загадок, перекладів творів Г. Державіна та О. Пушкіна, безперечно, мала видатне значення для української літератури, що й відзначали тодішні рецензенти і пізніші історики літератури.

Однак в альманасі були и твори споглядально-консервативного характеру, зокрема_; передмова «Так собі до земляків» та післямова «До зобачення» Є. Гребінки — бурлескні стилізації за формою і примітивне хуторянське розбалакування за змістом, які викликали доречні різкі закиди літературної критики, зокрема й В. Бєлінського.

Та справедливо засуджуючи консервативні тенденції, виявлені у цих творах видавця «Ластівки», необхідно водночас знайти відповідь на цілком закономірне питання: чому ці твори за*своїм ідейним спрямуванням усе-таки досить відчутно відрізняються від поетичних творів Гребінки цього і попереднього періодів, від його російської прози, де зустрічається глибоке, соціально загострене зображення життя селян* ремісників, чиновників?

Очевидно, причини цього парадоксу слід шукати не тільки, а можливо й не стільки в ідейній площині, скільки в формально-естетичних особливостях. Одна з істотних причин подібного ідейного й стильового оформлення звертання до майбутніх . читачів полягала не в межах світогляду Гребінки, айв специфіці тодішніх уявлень про зображувальні й функціональні можливості української літературної мови.

-Відсутність певних традицій у зверненні публіцистики, епістолярію до мовно-стилістичних, і образних ресурсів живої розмовної мови породив хибне уявлення, ніби тільки навмисно огрублені і простакуваті теревені, зрозумілі непідготовленому читачу. Ця обставина й підказала Гребінці не лише бурлескний тон, а й зміст розмови з читачем. Місцями не можна не вловити навмисного лукаво-іронічного, гумористичного, пародійного тону видавця, помітного при зображенні ситого

# безтурботного життя мужика. Хіба ще з дитячих літ не надивився різночинець Гребінка зовсім інших картин селянського бідування?

Саме в такому тоні й плані писав для простого мужика свої сумнозвісні «Листи до любезних земляків» Г. Квітка-Основ’яненко в 1839 p., а В. Бєлінський, як відомо, у полемічному запалі навіть поставив їх за взірець для українських письменників, вважаючи, що при тодішньому рівні української літературної мови тільки такі прозові твори й можна писати та адресувати читачам з простолюду.