Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 58)
‘ Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав»,— Грицькові дядько одвічав.
І ось вони дойшли до гаю;
По гаєві усякий птах літає,
Щебече хто, хто свище, хто гуде,
Аж округи луна іде.
Небіж
Ось-осьде Соловей! Який червоногрудий!
А дметься як, мабуть, великий пан! Уже то неспроста в його такий жупан.
Дядько
Та годі, годі, Грицьку, буде Ту погань, Снігира, хвалить!
Ся птиця не співа, а як усе щебече,
Вона в гурті як-небудь засвистить;
А більше, голову похнюпивши меж плечі, Насупившись сидить.
Небіж
Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю:
Я сучий син, коли оце не він!
Увесь мов золотий, а крильця чорні має.
Дядько
Та будеш, Грицьку, сучий син:
Се просто Іволга зоветься;
Вона із саду в сад літа,
То вишні гарно об’їда,
То оббива горох, а в співи не вдається.
Небіж -
Так ось коли побачив співака!
Яка мальована та штучна птиця!
«Вертиться,^джеркотить, .-по/дереву скака — От се то Соловей..
Д.яд.ько Ge -н ав існ аѵ С ян и ця!
І довго так.небіж дурненький Меж .птицями .знаходив .Солов’я;
А "Соловей, собі, сіренький Над ним співав, сховавшись меж гілля.
ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦІ
Ізліз мій дядько на дзвоницю Та, знай, гука: «Оце.кумедія яка! Всьлюде.на землі, мов ті перепелиці:
Здається більший з них не більше п’ятака.
Гай, гай! Які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх, як треба, розібрав!»
А мимо йдучи, хтось на'дядька показав Та, далебі, мене спитав:
;«Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?»
ХЛОПЦІ
; (Учора' я дививсь, >як хлопці Гуляли на толоці:
Здається, крам там продавав один,
Другі-в опуки тощо грали, .
То в дучку булку заганяли,
А далі здумали скакати через тин.
Хлоп?ята там були і прості, і письменні,.
І кожний з них по-своєму скакав: "Один летів як навіжений,
'Знай, визвіривсь на^тин га білявого й став; А інший, голову, мов той москаль, задравши, Пряменько вйтягнувсь та й скочив через тин, Та як .же врізався об землю, вражий син, Колошу розідравши.
А виборного хлопченя • '
Так_скаче високо, так здорово літає!
Воно мале зовсім, од чого ж так скакає? — Собі подумав я Та й придивляться став: аж сеє бісеня Як хоче скочить, то аж в землю присідає Та й, присне разом відтіля!
Як не крути, а правди нігде діти:' Коли б;.невиборного діти,
І другі вміли присідать, ■
То, може б, і вони зуміли так скакать.
ЧОВЕН
Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
Іграє і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця! Чого він під бурю поплив!