Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 60)

«О боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!»

^! " Que j’aime ces bois solitaires,

Äux bois -se plaisent les amants.

Gilbert ³⁴¹

Хто.дівчинуJ любить, той. любить Л ліс.

У лісі так темно, тт тихої

І Я ЙОГО /ДУ'Же любив то ^ колись,

Та вже.минувало те лихо!..

Дівчата у лісі зовсім не такі,

Як часом бувають у хаті;

У лісі вони звичайненькі, плохі,

Не кажуть: «Геть! дивиться мати!»

Ідіть же, дівчата, по ягоди в ліс,

,Квітки рвіть та пісні співайте;

А ти, мій козаче, туди навернись,

Та там собі вкупі й гуляйте.

Я бачив, Маруся під гаєм ішла,

Аж гульк, їй назустріч козак молоденький, Вона вся згоріла, не знає й сама Од чого, а він .веселенький.

Підходить до єї — за руки.взялись,

Як ті голуби, цілувались...

Шепнула Маруся: ходімо у ліс!

Пішли — і од мене сховались.

1843

НАДПИСЬ К РИСУНКУ КН. С. А. Г[ОЛИЦЫ]НОИ ¹

Заквітчалася дівчина; стала край вікна.

Дав бог празник. Людям празник, а вона одна ' Із маленьким братом Йвасем, прибрана, в квітках, Дивиться, моя небога, на широкий шлях.

Батько вмер давно у неї, матері нема,

Тільки в хаті брат маленький да вона сама,

Більш ні племені, ні роду — все чужі кругом! Тільки не об тім сумує дівка під вікном:

Тута, край вікна, прощався, діловався в і н, Чорнобривий козаченько, як їхав на Дін; Обіщався вернутися — вже півроку є,

Як сумує дівчинонька, серденько моє!..

«Де мій милий? Що він робить? Де він забаривсь? Може, з іншою якою уже одруживсь!..»

Дума дівка; серцю важко, сльози на очах.

І пустий простягсь далеко перед нею шлях.,.

1843

¹¹ МАРУСЯ

«Я, знаіо, Марусе, дівочу натуру! —

Так мати старая казала дочці,—

І я діво,вала, була молодою (Тогді парубки все були молодці!) —

На грищі співала, на досвітках пряла,

На улиці часом до світа гуляла... -

А бувало, стане скушно,

Серце ниє та болить,

В грудях важко; плачеш, плачеш...

Божий світ не веселить!..

У садку пташки щебечуть,

По степу цвітуть квітки;

Як послухаєш, як глянеш —

Плачеш бозна од чого!..

)

І знати не знала, чого я бажала!

І все, було, доню, я так сумовала,

Поки твій отець мене кохати не став,

Поки з моїм любим нас піп не звінчав...

Кинь лихом об землю та будь веселенька!»

І думає дочка, схилившись до неньки:

«Чом досі мене ще ніхто не кохав?..»

РОГДАЕВ ПИР

Рогдай ¹ сидел между друзей.

Невнятный говор их в чертоге раздавался.

Пред ними сладкий мед янтарною струей В блестящий кубок изливался.

Все суетилось вкруг. Рабы со всех сторон Старались угождать боярам знаменитым,

И по столам, обилием покрытым,

Носился чарок громкий звон... "