Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 57)

УТЯТА ДА СТЕП

Минулися гречанії жнива;

Семен натяг кожух на плечі;

Тепло пройшло, дітвора лізе к печі.

Замерзло поле скрізь, рілля, стерня, трава Сніжечком біленьким припалä. . Бідашний Степ^тав- сумовать;

Пташки,;що влітку так співали,

У. ijpiń .вжепоодлітали,

І тілько край-ставка,юставсь табун ,Утят,

Чи крижнгто були, чи то були чирята,

Про тернам .байдуже, а сила тілько -в тім,

Що.Степ іще не був. пустий -зовсім; Дивлюсь, 4уло, знялись ,з-води Утята, Закахкають і ну Степом кружлять,

І видно всегтаки, що ссе не пустиня, :

Аж- ось уже й вони летять.

«Куди вас враг несе до гаспидського сина! — ПочавлУтятам .Степ казать.—

Хібатви ..хочете мене. покинуть? .

А.я ж/вас.літом,годував,

І просо, і ювєсі' ігїгречку вистчав;

Без вас хіба мені.з-нудьги .сказиться?» «Улітку.на тобі усякий хліб стояв;

На себе глянь тепер, який ти.сивий став: Останній • колосок холодний хіііг сховав,

І:нічлм .нам.біля тебе живиться;

Аглолод-за щоглам терпіть?» — Сказал и.^Утят ьнулшвидчійметать., ,

-Чи знаєте ⁵ви:єивого'"Кондрата? ¹ Жейивсь.нащФвиквін' та й-шусить-ще кричать, Що жінка щось #ого тлядить не-'дужехати. Мабуть, що'упада'їй^діду'одвічать,

Як сивому^,:Степу-одрізали'Утята. ¹

РИБАЛКА

Хто знає Оржицю? А нуте, обзивайтесь!

Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!

Вона в Сулу тече у нашій стороні.

(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь.)

На річці тій жили батьки мої І панства чортів тис^к: .Василь, Іван, Микола, Народ письменний стрях,

.Бував.у.в.сяких школах,

Один балакає на сотні язиках. : ⁵.

Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,

Все тямлять, джеркотять, як гусй, по-німецьки. Подумаєш, чого то чоловік не зна!

Да не об тім, бач, річ. Усю торішню*зиму Рибалка ятером ловив в тій річці рибу;

Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна, Пригріло сонечко, і з поля сніг погнало;

У річку сніг побіг, і Оржиця заграла І ятір, граючи, водою занесла.

«Уже ж вона мені отут сидить в цечінках,

Ся річка катержна! — Рибалка-став казать.— Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень,

жінко:

Піду я до Сули скажену позивать!»

І розні деякі казав, сердега, речі,

Із злості, як москаль, усячину* гукав;* ?

А далі почепив собі сакви на плечі,

У люльку пхнув огню, ціпок у руки.взяв І річку позивать до річки почвалав.

Чи довго він ішов, чи ні, того не знаю;

Про те ніколи сам Рибалка не казав;

А тільки він дойшов, як слідує, до краю,

Сула шумить, гуляє по степам.

Рибалка дивиться і очі протирає,

Не вірить сам своїм очам:

Бо по Сулі — чорти б їх мучив' матір — Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам І бідного його ниряє ятір!

Здихнув Рибалочка да і назад поплівсь.

А що, земляче, пожививсь?

Ось слухайте, пани, бувайте ви здоройі!

Еге, Охріменко дурний:

Пішов прохать у повітовий,

Що обідрав його наш писар волосний.

СОЛОВЕЙ

«Хто не вгадає? я? Оце городять небилицю! Щоб не пізнав я Солов’я,•

Щоб не пізнав сю гарну птицю;

Як тілько оком наведу.

То і вгадаю, де співака»,—

Так дядькові казав небіж Грицько Підсака. «Ходімо,' я тебе до лісу поведу,

Усякої там птиці е багато.

Та буде сором, пане-брате,