Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 53)

Ти з благородієм сидиш запанібрата І чарка катержиа гуляє по столі.

Чи то в село лихий примчить якаді Паничика, мовляють, судового — Та сарана живе на.твоєму добрі.

Або і возний сам, червоний, ніби квітка, Деньків по п’ятеро кружляє у тебе;

А коней-калічі повнісінька повітка Твоє сінце скубе.

Тим, часом хліб давно у полі половіє;

Його і птиця б’є, і вітер марно сіє;

А дядько мій гуля;

З письменними по чарці да по парці, Останній шаг витрушує шинкарці. Рівняться з ними нам сам бог не позволя: То, сказано,— пани, щоб день у день гуляли, А ми, неграмотні, щоб хліба заробляли. Охріме! не зробись сміховищем села,

Покинь, кажу, панів, водиться з ними годі! Ось слухай. У мене недавно на городі Червона Рожа зацвіла,

І треба ж, на біду, край неї Хміль пустився; Ізпершу гарно страх з сусідкою він жив. Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився,

А трохи згодом глядь — всю Рожу оповив.

І бідная вона змарніла,

Поблідла, далі пожовтіла;

А проклятущий Хміль, як рута, зеленів.

МОГИЛИНІ РОДИНИ

Ось чутка степом полетіла (На що то гріх не підведе),

Що у степу якась Могила Дитину -швидко приведе.

Про диво сеє як почули,

То люди .зараз в степ майнули,

Старий і молодий к Могилі, знай, іде.

Крий боже, народу якого там зобралось! ,

Як об Іллі в Рюмні ^ь,

Буцім там місто починалось.

Де не взялись МІНЯЙЛ.И-Й шинкарі І підняли між себе галас;

Чужак із сіллю став, із дьогтем дьогтярі І красти, бублики шатнули школярі;

Сластьони шкварились, сядухи .цокотіли;

Про Лазаря .старці під кобзу голосили ²; «Холодний явас!» — москаль між народом гукав, Знічев’я,, а базар в стену як треба став.

Хрещений .люд хоча гуляє,

Та на Могилу все раз по раз позирає,

Чи швидко вродиться т,е чадо степове;

Могила ж стогне, мов сопе, МОП тяжко дише, Бонами сивими колише І з¹ лиха на ввесь стегі реве.

Народ дивується, да їсть, да if є горілку.

Вже панський стадии к Опанас, Покинувши товар, що пас,

З кишені витягнув сопілку Дат як утне московського^- бичка!

ПідкіBK-Ff зараз- забряжчали,

В кружку дівчата¹ танцювали;

Москаль покинув глек та садить гоцака.

Аж ось — лулусь щось під ногами,

Загоготів якийсь підземний гла-с;

Базар утих, баби замовкли під возами,

ІЗ. ляку упустив сопілку Опанас,

І люди, хрестячись, баньки повитріщали:

Могила тріснула, і те дитя, що ждали,

На божий світ сусіль —як пить далр!

Та що ж за чадо те було,

Що тільки гомону між нами наробило?

«Мабуть, підсудок?»—«Ні!»—«Так лев?»—«Ні!» «Так мішок

З дукатами?»—«Ні, ні!»—«Так папорті цвіток?»

«Але ж!» — «Так, з^: нами хресна сила! Мабуть, вона полубіса вродила?»

«Не втяв!» — «Так вилила козацького коня?» — «Ні, просто привела руденьке мишеня».

ШКОЛЯР ДЕНИС

Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:

От сих різдвяних свят, на самої Меланки ¹, Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки, Із школи поспішав до батька ночувать,

Щоб завтра по закону,

Як слідує, пашнею засівать.

Пізнавши шкапа шлях додому, Смикнула раз, другий — і хлопця понесла.

Хоть здержав він її, да злість його взяла;

Хотів би проучить, да бить її боявся,

А треба ж і себе чим-небудь показать,—

Так по оглоблях ну малахаєм шмагать.

Як тільки пан із паном зазмагався,

Дивись — у мужиків чуприни вже тріщать.

Із Вітром Сонечко розгуторило мову Про силу, бачите, хто з них модніший був. Звичайно за словцем балакали по слову,

А далі Вітер так на заклад навернув:

«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?