Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 54)
Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!
Хто з плеч зірве його додолу,
Хай буде той уже моцак».
«Іносе, дми собі!» — так Сонечко сказало; І Вітер шпарко полетів.
Надворі дуже сумно стало,
По небу хмари скрізь погнало,
А Вітер по землі, крий боже, заревів,
Наліг на козака, з його одежу цупить.
Зігнувся на коні козак,
До себе горне кобеняк Та, знай, нагайкою по ребрах шкапу лупить.
Хуртовина назад бідаху пре,
За поли смикає, відлогу з плеч гирує,
Аж шлях курить, трава в степу хвилює,
А все одежі не здере.
Дув,'дув, аж потом ввесь облився,
Із моці вибився, сердешний набік плись.
Ось розгулялося, і Сонце з хмари блись,
Мов божий мир ізнову народився.
Козак перехрестився,
Кобилку зараз зупинив,
Бо страх горюшну заморив,
Поплівся стежкою ходою, потихеньку.
А сонце гріє все та гріє помаленьку,
Угріло божий світ, почув тепло козак Да й скинув кобеняк. -
ГАЙ ДА СОКИРИ
По Гаю темному туга велика ходить, ^
Сокири й Топори затіяли войну,
Гай хочуть сплюндровать і пущі всі пошкодить; Война .ся навела на дерево суму;
Дуби задумались, осики затремтіли,
І клен, гнучкий, і в’яз із лиха вниз нагнувсь.
Аж ось Сокири вже в Гаю забрязкотіли,
І дуб найстарший усміхнувсь.
«Не бійтесь! — він гукнув.— Того я і жахався, Як з топорищами сі навісні прийдуть,
Аж дерев’яний рід заліза одцурався!
Без дерева вони самі нас да не втнуть,
От-то було б... але — нехай йому абищо,
Якби з Сокирами прийшли і Топорища, Тогді-то був би нам капут».
І справді, скілько тут Сокири не бряжчали,
Ні дубчика, ні липки не стяли І тільки де-не-де що кору пописали Да і додому з тим пішли.
ВІЛ
«Мабуть, на небі звісно стало (Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив Да й витерпів-таки чимало,—
Що в плузі силковавсь, копиці волочив,
Із ранку у ярмі до півночі ходив,
І ще щодня бував і битий!
Хазяїна не раз я проклинав,—
Тепер зовсім не той хазяїн став:
У мене вдоволь їсти й пити,
Несуть мені і солі, і крупів,
Овса і висівок наїстись трьом би стало».
Аж тут хазяїн шасть у хлів І, взявши за роги Вола, під ніж повів,
Бо, сказано — його годовано па сало.
Ти змалку так любив мене, як пугу пес;
Чого ж так лащишся до мене, Йване?
Чи знаєш, що як ти чоломкаться ідеш,
Чогось мене морозить стане.
ГРІШНИК
В далекій стороні, в якій, про те не знаю, Мабуть, в Німещииі, а може,, і в Китаї,
Хтось разом оженивсь на трьох жінках. Загомонів народ, почувши гріх великий, Жінки голосять так, що страх:
«Глянь, що се коять чоловіки!
Як їм по три нас можна брать,
Так хай позволять нам держать їх хочпо п’ять»« Гвалтують, сказано, навепряжки-цокотухи.
Ось сяя вісточка і до царя дойшла,
.А цар був, мабуть, не<макуха,
Розлютовався він, і злість його взяла.