Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 4)

Співзвучні часові, високому громадянському пафосу тодішньої поезії хвалебні оцінки віршів позначені благородними «порывами» і «восторгом», засудженням «умеренных и хладнокровных стихотворцев».

Прогресивною була критика ортодоксальних класицистичних догм і орієнтація на теоретичні ідеї Лессінга і Гердера.

Отже, багатогранна літературна творчість П. Гулака-Артемовського в перше десятиліття його діяльності прислужилася не тільки дальшому розвитку української літератури, а й становленню української естетичної думки.

Просування П. Гулака-Артемовського на службі в університеті, звичайно, збільшувало його педагогічно-наукові й адміністративні обов’язки, все менше залишалось часу для літературної творчості, на змісті й характері якої не могло не позначитися й дальше «поправіння» політичних та ідеологічних поглядів поета.

Така еволюція письменника відбувалася в умовах загального наступу політичної самодержавної реакції, що почався після жорстокого придушення виступу декабристів. В цей час царизм особливо суворо переслідував будь-які прояви національних політичних і культурних рухів, соціальний протест серед селянських мас і студентства країни.

Відрив від активного політичного й літературного життя згубно позначився на змісті й формі поезій П. Гулака-Артемовського 40— 50-х років — вони були далекими від визначальних шляхів розвитку української літератури цього періоду і здебільшого сприймалися як випадкові й анахронічні дрібнички.

З творчого доробку поета цього періоду певний інтерес становлять його поетичні послання «До Пархома», «До Любки», переробки од Го« рація, характерні' змістовими і стильовими зміщеннями оригіналів, прагненням «українізувати» й демократизувати класичні зразки завдяки народнопісенній інтонаційній модифікації та насиченню їх реаліями народного побуту. Можна говорити й про спроби наслідування поезії Т. Шевченка («Ой мені тяжко, ой мені нудно...»).

При цьому особливо виявилась одна з яскравих особливостей творчості П. Гулака-Артемовського — блискуче знання народного побуту* звичаїв, пісенної творчості й живої розмовної мови народу, (Не даремно поет виношував плани укладання українського словника). Цю особливість поета визначав ще М. Костомаров, а пізніше майже псі наступні дослідники його творчості. Т. Шевченко слушно зауважував, що цю якість поет втратив після того, як «в пани постригся»⁷.

Проте П. Гулак-Артемовський до останніх днів життя (він помер 13 жовтня 1865 р.) стежив за літературним життям українського народу, захоплено зустрів «Кобзар» Т. Шевченка, вихід українською мовою журналів і альманахів, зокрема й «Основи». Деякі видавничі заходи безпосередньо пов’язані з його ім’ям. Серед тих, хто виношував клани заснування українських літературних видань у 40-х роках XIX ст. поряд з іменами Г. Квітки-Основ’яненка, А. Метлинського, 1. Срезпевського, М. Максимовича, Т, Шевченка., зустрічається і ім’я П. Гулака-Артемовського.

Літературні, педагогічні й наукові заслуги П. Гулака-Артемов-сч>кого ще за життя письменника дістали високу оцінку сучасників. 11с слід применшувати і*високої для одного із найосвіченіших українських письменників честі бути обраним ректором Харківського університету — найвизначнішого на той час центру науки, освіти і культури па Україні, звідки вийшло чимало видатних учених і літераторів. Внесок українського діяча у дослідження й пропаганду культури польського народу був відзначений його обранням членом «Королівського товариства друзів науки» у Варшаві.

Якщо узагальнено оцінювати творчість П. Гулака-Артемовського, то передусім слід підкреслити її новаторський і певиою мірою експериментальний характер. Він одним із перших утверджував в українській літературі народну мову, використовував скарби народної творчості для розширення її проблемно-тематичних горизонтів та жанрово-стильового і художньо-образного арсеналу. З ім’ям П. Гулака-Артемовського пов’язане формування ряду нових поетичних (байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески — попередники співомовок С. Руданського) і прозових жанрів, збагачення, творчого оновлення і вдосконалення української версифікації. Достойно продовжив поет і вчений одну із найкращих традицій передової української культури — зміцнення її зв’язків із світовою культурою.

* * *

Важливе місце в дальшому розвитку української літератури но шляху народності і реалізму, в розширенні її проблемно-тематичних обріїв, жанрово-стильового багатства, збагаченні художньо-зображувальних засобів, а також в організації й спрямуванні українського літературного процесу, в зміцненні його творчих зв’язків з загально-російським літературним процесом належить Євгену Павловичу Гребінці.

Є. П. Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у маєтку «Убіжище» поблизу Пирятина на Полтавщині в сім’ї дрібного поміщика — відставного офіцера Початкову освіту він одержав від домашніх вчителів. У 1825 р,- .Є. Гребінка вступив до Ніжинської гімназії вищих наук — майбутнього ліцею князя Безбородька, де тоді навчалися М. Гоголь, Н. Кукольник, В. Забіла.

Постійне спілкування з чарівною, українською природою, народними піснями,. переказами; легендами справили значний вплив на пробудження й формування художнього хисту.

Його перші літературні спроби відомі ще в ранні гімназійні роки. Видаючи за тодішньою шкільною традицією рукописний журнал, поет заповнював його майже повністю власними віршами. й прозою. Сатиричні вірші він вміщував у рукописних журналах інших гімназистів. В останні роки навчання- в гімназії Гребінка перекладав «Полтаву» О. Пушкіна. Уривок перекладу поеми був першою його друкованою публікацією в журналі «Московский телеграф». (1831). У цей час він почав писати й оригінальні .твори українською mobqio.

Після закінчення гімназії 1831 р. Гребінка кілька років служив у восьмому малоросійському козачому полку, а коли вийшов у відставку в 1834 p., переїхав до Петербурга, де й прожив до останніх своїх днів, лише зрідка приїжджаючи на Україну. В Петербурзі він працював чиновником у комісії духовних училищ, а з 1838 p.—викладачем російської словесності та мінералогії, ботаніки й зоології у військових учбових закладах та в Інституті корпусу гірничих інженерів.

Петербурзький період життя Є* Гребінки —це період його активної літературної діяльності. Відвідуючи популярні літературні салони і влаштовуючи вдома літературні вечори, Є. Гребінка познайомився (а з деким і подружив) з багатьма діячами російської культури, серед яких були О. Пушкін, В. Бєлінський, В. Даль, І. Панаєв, Ф. Толстой, В. Бенедиктов, П. Єршов, майбутній петрашевець М. Мом-беллі. Через художника І. Сошенка в 1837 р. він познайомився з Т. Шевченком і допомагав викупу поета з кріпацької неволі. Є. Гребінка підтримував дружні й літературні зв’язки з українськими письменниками: Г. Квіткою-Основ’янеиком та П. Гулаком-Артемовським, JI. Боровиковським, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, літературному дебюту яких він сприяв.

Перебуваючи в центрі літературного життя, Є. Гребінка розробив багато планів щодо організації українських періодичних видань та публікації творів українських письменників, зокрема І. Котляревського,

Він брав участь у всіх тодішніх найвидатніших журналах і газетах: «Московский телеграф», «Сын отечества», «Библиотека для чтения», «Современник», «Отечественные записки», «Литературные прибавления к «Русскому инвалиду», «Пантеон», «Литературная газета», «Иллюстрация», «Финский вестник», альманахах «Утренняя звезда», «Одесский альманах», «Утренняя заря», «Киевлянин», «Молодик», «Новоселье», «Физиология Петербурга» та «Иллюстрированный. альманах», де опублікував багато своїх поезій, понад сорок романів, повістей, оповідань і нарисів.

У 1846 р. Гребінка вирішив надрукувати окремим виданням власні' прозові твори — протягом наступних двох років вийшло вісім томів його творів. Рання недуга і смерть перешкодили завершенню цього задуму. Є. Гребінка помер 15 грудня 1848 р. у Петербурзі, похований недалеко від рідного «Убіжища» в с. Мар’янівці на Полтава щииі.

Ранні твори Є. Гребінки з рукописних журналів не збереглися. Лише деякі з них, доопрацьовані письменником пізніше, друкувалися в журналах та альманахах 30-х років: вірш «Рогдаев пир» публікувався в «Украинском альманахе», уривки перекладу пушкінської «Полтавы»— в «Московском телеграфе» (1831). '

Розпочав свою літературну діяльність письменник з наслідування творів відомих авторів. «Рогдаев пир» — прозоре наслідування «Песни

0 вещем Олеге» О. С. Пушкіна, одноактна комедія «В чужие сани не садись» написана під впливом твору Д. І. Фонвізіна. Це була добра школа, що підготувала письменника до оригінальної творчості.

На початку 30-х років Є. Гребінка друкує деякі власні байки в альманахах, зокрема такі досконалі, як «Будяк та Коноплиночка»

1 «Пшениця» в знаменитому альманасі «Утренняя звезда», 1833 p., випускає їх окремим виданням — «Малороссийские приказки» (1834). Тоді ж з’являються його вірші* та оповідання російською мовою.

Дослідники творчості Є. Гребінки прийшли до висновку, що ранні твори не мають значної художньої вартості І головним чином можуть цікавити, в якому напрямі розвивалася його творчість, де все виразніше виявлялася схильність до сатирично-повчальної проблематики, посилення ліричного начала в поезії.