Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 38)
Ну, дядино Варко! 1 Прийшлось було шпарко: Таке напало,
Опановало,
Що притьмом згинуть І ноги одкинуть!
Груди підперло,,
Нутро, замерло; .
Очі — цибульки,
На носі бурульки,
А з носа... крий боже!
Що й сказать негоже: Знай, хлюпа і плюска,. Мов в калюжі гуска!
А в пельці ж то, в пельці! Неначе в бутельці; Зашпунтовало, Замуцьовало,
Що ні ковтнути,
Ані дихнути!
Так тебе скрутить —
Аж баньки помутить!
А в роті бридко,
Що й плямкнуть гидко: Приміром, вівці Стояли на днівці!..
Язик мов з сириці,
На язиці печериці...
Така нудота,
Що й вмерти б охота!
А тіло мліє,
В очах жовтіє,
І млосно, і нудно*
І так якось чудно:
Все б то на воміти...
От жінка й діти Голосять: «Тату!
Покличмо в хату Варку — то, може,
Трохи поможе!» Покликали Варку, Піднесли їй чарку:
Вона ж як погляне:
«Се,— каже,— погане!
Се, бач, од пристріту! Подай воду гріту!»
Подали водиці І кухоль з полиці. Звернула до сходу,
Подула на воду. Перехрестилась І помолилась;
І над водою —
Кив головою! Кивала-кивала, Шептала-шептала, Подивилась в вічі,
І сплюнувши тричі,
Та й бурх солі в склянку, Мабуть, з хвіліжанку! «Випий же,— каже,— Жінка дьогтем змаже». Випив, скривився,
Трохи не скрутився! Брлдка до одмінка!
От шмаруе жінка;
Вона ж ялозить,
А тут морозить;
А піт підо мною Ропа ропою!
Я зціплю зуби — Трусяться губи...
Тут — гульк! — надо мною Нічною добою Скоїлось диво —
З сирівцю пиво!
От я й оклигав!
А то б проплигав По пеклу довгенько...
Ну* дядино-ненько!
Воно за сю ласку Дав би й на запаску,
Та грошей не маю,
Хіба заспіваю.
А ти, кобзарю,
Заграй про Варю!
Пісня
Ой, не вода клубком крутить В криниці й шумує.
То вдівонька сльози губить І гірко жалкує.
Ой, дарма тій воді литься
З повної криниці,
Як нікому в ній напиться Свіжої водиці.
Нащо й слізкгі вдові лити,
Коли той вже в небі,
Що вмів сльози осушити В невзгоді й потребі?
Ой, не горлиця ж на дубі В діброві воркує —
То вдова по мужі любім Стогне і горює.
Не воркуй же ти, горленько,