Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 37)
І що траплялося ще дітською порою,—
Перед тобою все, як в дзеркалі, стоїть;
Де стану, на мені рука твоя лежить.
Ти ж сотворив мене, так і орудуй мною!
Куди звелиш іти — піду я за тобою.
Твій розум до мого, — що небо без границь,
Мій — порох перед ним і пада з ляку ниць,
Куди від духу я твого ї де сховаюсь?
Де від лиця твого втечу я і притаюсь?
Чи в небо полину, то й ти ж на небесі,
Чи в пекло зсунуся, то й в пеклі ти ж єси!
Позичу крила я у ранньої зірниці,
Край моря полечу, де й не літали птиці,—
І там поспієш ти рукою захопить,
Другою в глибині мене морській спинить.
І думаю собі: от, може, тьма закриє;
Коли ж дивлюсь, аж тьма, мов ясний день,
світліє?
Бо у тебе нема ні мгли, ні темноти,
І ніч твоя — що день, так сяє, як і ти,
• * « . . . . . . . . . . *
І із людей ніхто ізроду не пізна,
Де світ заходить твій і де почнеться тьма,
Бо перш, ніж понесла мене в утробі мати,
1 перш, ніж почала в пелюшках сповивати,—
Ти в ній сповив мене, ти мною завладав І з чрева матері на світ мене позвав!
Так дякувать тобі за се дивенне діло,
Що встроїв хитро так мою ти душу й тіло!
Г кісточка моя не втаїлась в тебе,
Що нищечком создав ти, боже, од мене,
Ні жилочка, ні хрящ самих дрібненьких діток, Що десь в бескидах ти зіткав, мов ткач той з
ниток.
Ти бачиш все, чого ще я й не починав, •
А ще зроблю, — і все ти в книжці записав,
І поряд, день у день, усі мої учинки,
Як трапляться, так в ній стоять до одробинки.
От тим-то, господи, мені ті й люб’язні,
Що люблять твій закон, вподобались тобі,
Бо міру ласк твоїх до нас той тільки б змірив, Хто по зерну пісок морський злічив і звірив. Засну — ти сторожем біля мене не спиш!.. Прочумаюсь... зирк! — в п’ять біля мене стоїш!
Ой, час би, господи, з лукавством поквитаться!
А доки ж людям злим над добрими
згнущаться?
Геть, п’явки, від мене, що кров людську ссете І в гордості хулу на бога несете!
Возненавиділи вони тебе, мій боже! Возненавиджу й я їх, скілько серце зможе!
На їх я глядячи, мов ярий віск, розтав,
Бо ворогів твоїх так взяв би й розірвав!..
Слідкуй за мною скрізь ти, господи мій милий! Чи де уста мої неправду говорили?
Підслухай ти мої і серце, і язик,
Глянь на стежки мої, чи злий я чоловік?
Чи скривдив я кого, чи не поміг, де треба?
Так наведи ж мене на стежечку до неба!
28 ноября 1857 г.,
Харьков
ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 132
Се что добро или что красно, но ежѳ жити бр'атии вкупе и проч.
Нема вже й кращої людської в світі долі,
Як вкупці братики живуть по божій волі,
Так миро дороге лиснить на голові,
По Аароновій стікає бороді І капа на його одежу саєтову,
Так аєрмонськая, сказать, приміром, к слову, Роса паде в горах Сіонських з мокрих хмар, Так і на їх росйть із неба, божий дар,
А з ним щасливеє життя й благословення,
І буде вік в честі їх у людей імення.
7 декабря 1857 г.,
Харьков
ДО ВАРКИ