Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 34)
Смійся ж, серце, Натщосерце,
Смійся і по страві:
Нехай пташку Полінашку Полюблять в Полтаві.
27 декабря 1855 года,
Харьков
В ПОЛТАВУ
Ä MA BIEN-AIMEE APOLLINAIRE, SUR L’OUBLI DE SON BEAU MANCHON
Tu as bien fait, ma chere filie,
D’avoir oublie Ion manchon:.
Le feu de Ion esprit petille Sans la chaleur cTun vil torchon.
Les etoffes les plus coüteuses D’un sot sont un triste ornement:
L’or et les pierreries precieuses Pälissent aupres cTun talent.
Lorsque d’un clavier mort tu tires Des sons vivants et melodieux,
J’oublie la terre, et tu aspires,
Dans tes brülants transports, aux cieux.
Ou, lorsque ta main filiale Veut caresser mes cheveux gris,
Mon coeur bondit, mon coeur tressaiile, Et jusqu’aux pleurs tu m’attendris.
Voilä tes joyaux, ta parure,
Ma chere enfant! soigne les bien,
Et que ta vertu nous assure Et notre bonheur et le tien
Et quand, par un sort immuable Mon heure sonnera d’adieux,
Ange de paix! fille adorable,
Ta main me fermer a les yeux.
30 Dćcembre 1855,
Harkoff
Вчинила добре ти, дитино, Свою забувши муфту в нас: Нащо горнутися в шматину, Як серце гріє повсякчас!
Вдягни дурного в пишні шати, І з того буде тільки сміх,
А хто талантами багатий — Алмази бліднуть проти них.
Коли ти клавіші торкаєш
І мелодійний будиш звук,—
До неба душу пориваєш Від грішного падолу мук.
А як ласкавою рукою Мені ти пестиш сивину,-■—
Я чую, повен супокою,
Сльозинку на щоці ясну.
Ось де оздоби найпишніші,
Моє дитя! Пильнуй же їх,
Живи в чесноті, в милій тиші, Батьків чаруючи своїх.
Коли ж у темну домовину
• Прийде мені пора лягти,— < Закриєш очі в ту хвилину Мені, мій янголе, лиш ти.
Переклад Максима Рильського .
Сидить батько на лаві, Насупивсь... сумує;
Дочка, ж його в,Полтаві З хлопцями гарцює.
Виліз батько із хатини — Дочку виглядати...
І не чувать дитини!..
Що за вража мати!
«Вертайсь, дочко, додому!
Годі гопцювати,
Годі ж сього содому
В людях виробляти!
Чи се таки не диво,
Та й не дивовина,
Щоб по тихсню мед, пиво Смоктала дівчина!» —
«Ой, я б, тату, вернулась,—
Не пускає мати:
В шість узликів стягнулась 1,— Хоче танцювати. •
Ой, я б, тату, не дуже Тих медів бажала,
Коли ж мати... байдуже!
«Пий, дочко!» — сказала.
«Та пий,— каже,— поки п’ється! Нехай легко там ікнеться —
І батькові, і дитині,
І в господі всій родині!
Хай цибулю батько лупить,
А нам капшук з скрині цупить Та в Полтаву надсилає;
Поки мати тут гуляє!
Скачи ж, дочко!.. Мати скаче: Нехай дома батько плаче!..»