Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 32)
Бо з їх віє погане,.. Кулевчинським 3 духом!
Нехай твій ніс, султане,
В гори не сягає,
Бо з їх Дибич 4 як встане — До смерті злякає!
Не позирай, султане,
На Чорнеє море:
В Чорнім морі в тумані Пливе твоє горе!
Бач, в Сииопії, султане, Клубки диму в’ються?
Отож твої моряне,
З Нахименком б’ються!
Бач, як. море, султане,
Од їх гармат стогне?
Твоє військо кохане З байдаками тоне!
Ой, не дивись, султане,
За море — к Ацхуру 5;
Там достаїв вже й достане Турчин хльосту в шкуру;
Не посилай, султане,, Війська к Арпачаю 6,
Бо вернеться в Каре 7 п’яне Від руського чаю!
Не накликай, султане,
На руських ИІаміля 8,
Бо й він, либонь, не встане З руського похмілля!9. «,
Не поможуть, султане, Пранці й ягличванці,— Москаль свого дотягне Не в вечір, так,вранці!
Так спи ж дома, Меджіде,— Ми буркать не будем,
А як москаль надійде,
Ми тогді й розбудим.
16 декабря 1853 г.,
Харьков
Хто ж їх мати? Хто родина Об їх печалиться? їх родина — Україна,
А ненька — цариця.
Гребе квочка на сміттячку, Курчаток скликає;
Кличе й ненька сиріточку,
В світлицях ховає,
Няньчить її й доглядає,
Одверта, що шкодить,
Обчісує й одягає,
До глузду доводить.
Чкурнув поштар до цариці .3 лепортом щосили,
Що паиночки р товстій книжці Вже стих свій довчили...
Ну! Чухрай же й ти, Гулаче,
У Харків щомога;
Там з дітками жінка плаче,—
Жде тебе, небога!
6 февраля 1854 г.,
Полтава
* * *
Тим до тебе не хожу,
Мій любий сусіде,
Що хоч заріж — не скажу,
З чим поштар приїде.
Як приїде з тим листом,
Що туркз побили,
Тогді й з хати я притьмом,
Що матиму сили.
Поголюсь, причепурюсь,
Накину й свитинку Та до тебе й попхаюсь,
Ще возьму і жінку.
А ти своїй накажи Жіночці Парасці,
Щоб пекла книші й коржі,
Та й було б... по чарці.
2 марта 1854 г.,
Харьков
Що там пани народ мутять?
Бач, на чуже щедрі!
Гроші хапнуть, чимсь покрутять, Та й кричать: алегрі!
Може, й в тебе там, Юхиме,