Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 31)

Турецькії,

Війська розчухрали!

Вже ж над ними Й «Со святими»

Дяки одспівали!

Вже й в П’ятенбурх Гінець Явтух Чкурнув що мав сили,

З листом об тім,

Що туркам всім Тинхву в ніс встромили ².

Сполать тобі В Руській землі, Андронче-козаче!³ Ти бусурман Зм’яв на гаман —

Нехай Абдул скаче!

Сполать тобі,

В Руській землі, Нахименку хвацький⁴, Що попалив І потопив

Байдаки султанські.

Та вже ж лизнув,

Та вже й мазнув Султана по пиці!

Провів шрамки?

Будуть втямки На морді синиці.

Так, бач, султан,

На сей із’ян

Ще й морду пиндючить, На панотця,

На Воронця ⁵ Аркан з шовку сучить.

Сучи ж аркан,

Дурний султан,

Та й скручуй тугенько! Бо туркам всім Висіть на їм Прийдеться довгенько.

6 декабря 1853 года,

Харьков

sfc H« *

Що там у хріна,

Пані, сокочеш:

Яких там віршів Від мене хочеш? ¹ Співав тобі я Андронка славу, Співав козацьку Нахимка справу; Співав, як турчин З ними зчепився.

Що й сам не рад був, Не одхрестився; Співав я сором Й ганьбу султанську, Стоптану силу Його поганську;

Так, отже, тобі Сього ще мало!..

Хіба ж Меджіду Ще гірше стало?

«Ой, стало гірше Від того часу,

Як турчин з ляхом

Удрав до лясу ²;

Як Бебут³ дався Взнаки невірі,,

Взяв стан й гармат Двадцять чотири!»

Оце до шмиги,

Любая пані!

Так се Бебут їх * Вихльостав в бані?

Нехай же дурні Здорові зносять Та й ще в Бебута Парку попросять!

Поки ж той турчин З невдячним ляхом Чухрають лісом —

Не битим шляхом, —

Я із гармат їх Запалю люльку І заспіваю Таку їм думку:

Як до тебе, Меджіде,

Оця звісточка прийде,

Що наш бравий князь Бебут Дав Абді-паші капут,

То не дмись вже, мов той сич, А в сірка очей позич,

Та прийди і повинися,

Низько в ноги поклонися,

В церкві богу помолись,

Та не дуже-то й скупись

І на сповідь кинь гривняку, Щоб Бебут не втер ще маку; Побожись та й дай заріку, Що до смерті, що до віку Не зачепиш більш ніколи Білого царя Миколи.

Ой, кё мандруй, султане,

До¹ Адринополя ¹, ¹

Бо там тебе застане Лихенькая доля! ^;

Ой, ие пий ти, султане,

Водиці з Маріци²,

Бо в животі та стане Гірша од гірчиці!

Не розвертай, султане, Хорогви Магмета:

Москаль з древка хоч стягне, Хоч проб’є з мушкета!

Не розвішуй, султане, Сорочки пророка:

Москаль зцупить, як гляне — О!., буде морока!

Ой, не схиляйсь, султане,

До Балканів ухом,