Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 27)
Вже перетоплений на смалець.
Ходив до панночок, накинувши свитину:
«А що се, сучий сину? —
Загуркотав н а ш п а н.—
Ану! Мерщій лиш одягайсь в жупан!»
Отже ж, з тої пори не я один, а й п а н і, — Вона у кофті, я ж з гудзиками в жупані, їмо було собі, як тілько в вікна світ,
Що іноді, було, аж розіпре живіт;
Тепер він догори все повернув ногами... Нехай святий дух буде з нами!./
Тепер вже череду жене із гіолй дід,
А він, гляди, тогді нас кличе на обід!
Бувало, смерклося,— то ми і до хропка, Тепер тогді він тілько збитень смокче, Куйовдиться, не їсть і спать не хоче,
Бо поведенція московська, бач, така!
Ой, щоб вас!.. Ей, Андрію!
Сказав би щось,— та не посмію...
Та вже ж побачимо, яку там цяцю Ви привезли за сю нам працю?
20 июня 1831 г.,
Полтава
Як тілько задзвонять чотири годинки, Так ми й шморгнемо в високії будинки Та любих панночок ; * Засадим до книжок:
Нехай гуртом голосять Та хоч борщу Петрові просять.
21 июня 1851 г.,
Полтава
# * *.
Послухав жінку Та взяв на перемінку Пістрьовії із Харкова штани,
Так, отже, бач,—
Хоч сядь та й плач:
Щось не вподобались йому вони!
І осміяв,
І ошпував -Мережані штани на- всю Полтаву Ні за що ні про що пустив у славу!
Коли б то ж вже сам тілько в і н,
То й сількось. Вже б — байдуже!
А то й в о н а, ізлізши на ослін, Розкудкудакалась щось дуже Та над Петром ну реготать,
Петра на глузи піднімать!
Чарки й пляшки, шклянки перетовкла
від сміху,
Розхлюпала на скатерть сирівець,
Тоді, злякавшися, та навпростець,
Ну драла!.. Під свою махнула стріху!
23 июня 1851 г.,
Полтава
Ой, мені тяжко!
Ой, мені нудно!
Як без роботи жити мені трудно! Ой, піду я манівцями Та нудьгу розважу,
Чи не стрінусь1 з панночками,— Може, слово скажуть.
Ох, мені важко,"
Ой,'мені нудно, . . .
Як без роботи жити Мені трудної Не зустрівсь я з панночками: Вони всі в світлиці,
ПІиібть кохти з фальборами, Лагодять СПІДНИЦІ.;
Ох, мені тяжко,
Ох, мені нудно,
Як без роботи жити мені трудної Ой, піду я у садочок,
Час прокоротаю Та сяду я під кленочок,
Пісню заспіваю:
«Ой, покинув Петро хатку І жінку-небогу,
Помандровав без оглядку В Полтаву, в дорогу.
Ой вернись назад, Петрусю, Швиденько вернися!
Не вернешся — утоплюся,
Тогді не журися!»
Помандровав... Вона ж з хати.;. Дітки запищали!..
«От тепер ви,— каже мати,— Сирітками стали». >
26 июня 1851 г.,
Полтава
# * *
Андрію! Андрію! Розмірковать не вмі-ю, Чи ждать його?
Сам тямиш — отого, Що стрічки через плечі? Чи, може, і не ждать,