Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 26)
Других і сам се0е посеред ночі будить;
Петра напали перелоги,
Петра з нудьги не носять ноги!
В Петра буцім усе в господі умира,
В Петра всі хворі там — і жінка, й дітвора,
Петро притьмом додому, до двора!
Микола-пан швидчій Петровій жінці В цариці випрохав намисто в сто червінців;
Петро уп’ять повеселів,
На всі чотири поглядів Та й: «Паночку, — сказав, — здорові ж
оставайтесь
І в П’ятембурх мене вже більш не
сподівайтесь».
3 марта 1833 г.,(
Петербург
$ * *
А доки ж нам у Полтаві Бить байдики, пане!
Наробив єси вже слави,
Чи, надовго стане?
Порозтринькав все дівчатам 1:
Дукачі й намисто,
Ахлоп’ятам-небожатам Хоч вимети — чисто!..,
Нема шпоньки,, нема й стрічки Комір зашморгнути... ,
Ну, вже утяв ти нам січки:
Є чим пом’янути!
Ану? Виверни кишені:
Сидить Петро' у Полтаві В стані з поштарями; Тепер-Петро наш не в славі, Вже не з панночками!
Колись, було, як забряжчить В браму у будинку,
Так пані Засс і закричить; «Мерщій горілки з шинкуі
Тягніть Петра на вечерю, Любії дівчата!
Ставте на стіл ви тетерю Та ріжте курчата».
Тепер Петро у Полтаві В стані з поштарями;
Тепер Петро вже не в славі — Годі з панночками!
24 июня 1848 г.
Надудливсь чаю Та й сам не знаю,
Як злізти з драбинки У панські будинки!
Обдувсь, як барило,
Та й ноги скрутило,—
Ледве-ворушуся,
Та їсти прошуся.
Коли б догадались Та швидше збирались,
Що там є поснідать,
А там і обідать,—
Може б від серця трошки одлйгло,
Бо ждать, єй-богу, так довго обридлої Та й доки ж ї й спати І в ліжку лежати?
А нуте, хлоп’ята,
Мерщій иа стіл курчата!
Та дайте горілки Чи то нам скільки!
Чоловік не скотина,
От, як дитина:
Лизне з піввідерця,
Аби глистів прогнать від серця!
9 июня 1851 г.
Та хоч разів із п’ять погодував!
А, господи! Коли б уже до жінки!
Наївся б на весь рік, надудлйвся б горілки!
12 июня 1851 г.,
Капитольск
* * *
Голився я на тиждень раз,—
І нікому й байдуже!
Приїхав в і н, віддав приказ: 1 «Голись щодня, Петро, бо гидкий дуже». Отже ж, щодня я і голюся,
Аж пасока юшить із бороди;
То гребінцем, чесавшись, уколюся,
То, глянь, витягую з води Гарячої свій палець,