Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 25)

Була, була На півсела Худобинка і гроші: ізслйзло се, Проциндрив все; Зостались тілько воші!

Пустив діток Без сорочок І жінку без запаски;

А сам в шинку На привалку Жду Лейбиної ласки!

А Лейба-гершт В боки, як хверт,

Та Рухлі щось гергоче; На мене зирк!

Та знай пирк-пирк!.. Невіра, ще й регоче!

Забрав волів,

Овець, корів,

Ще він же і здрочився! Загарбав кіз І хліба віз...

Бодай їм подавився!

Ой, так мбні!

Так, сатані!

Катюзі — по заслузі! Жлоктав живіт,

Аж лився піт,

Тепер засуха в пузі!

До церкви дзвін,

А пан Охрім,

Бувало, в шинк мандрує;

В церквах «свят, свят», В корчмі «гвалт, гвалт!..: Охрім жидів муштрує!

Було, в пости,

Іще чорти Не б’ються навкулачки:

А вже Охрім,

На глум усім, П’яненький лізе рачки!.

Було, піп Петр В чистий четвер Іуду величає;

Охрім в корчмі Пойді кумі Весільних затягає.

Чи в хату піп,

Охрім захріп,

Запінивсь, мов сказився;

Не сповідавсь,

Не причащавсь Сім рік — і не хрестився!

Попи й дяки В різдво — в святки —*

З хрестом ідуть, з кропилом; А вже коли Дере козли Охрім і риє рилом!

На часточки,

На свічечки Шагом не поплатився;

А мисочок І грамоток Не чув, як і вродився!

Ох! ох! ох! ох!

Зубів щось з двох І ніг не долічуся!

Живіт, на сміх,

З ковальський міх,— Здається ж, і не дмуся!

Ой, так, мені!

Так, сатані!

По ділу ся халяндра!.. Нехай хутчій,

Попа мерщій Покличуть Олександра!

Скажу: допивсь І дохмеливсь!

Довіку тямить буду!

Ні в рот не брать,

Ні коштовать Не хочу аж до суду!

А ти пляшки, Грицьку, й чарки Трощи, що маєш духу!.. Тільки... стривай...

З їх позливай В барильце всю сивуху!

26 февраля 1832 г.

В СВИТИНІ НОЗІЙ ГВ' кОЖуЫГ /

Петра за гоїстя прийняли,

Петра усюди повели,

Чого Петрова душка забажала,

Усе побачила, всього покуштовала...

Петро, мов єднорал, між панством виступає, Перед Петром москаль рушницю піднімає,

Петрові в тарілках підносять панську страву,

Та що й казать! Петро пішов у славу!

Але Петрові вже й нудненько щось стає;

Петро буцім то сяде, то встає,

Все груди мацає, кородиться, і кашля,

І нищечком під ніс собі, скривившись, папля. Петрові стрічку й хрест Микола втеребив,

Петра Микола в двір до Самої водив;

Петро буцім повеселів,

Та вп’ять здурів І світом нудить,