Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 21)
Ну, дейко! До його швиденько...
То збоку ускубне,
То спереду поцупить,
То хвостика лизне,
То знизу вп’ять підступить,
То вирне, то пірне,
То сіпне, то смикне,
Вовтузиться, ялозиться і пріє,—
Та ба!.. Та ротеня таке узеньке, бач,
І
Що нічого не вдіє!
Хоч сядь та й плач!
«Ой гіренько мені на світоньку,— мовляє,—
За що мене так доля зневажає?
Тим пельку і живіт дала з ковальський міх,
Тим зуби, мов шпички; а нам на глум, на сміх, Рот шпилькою неначе простромила!..
Ой правду дядина небога говорила,
Що тільки на світі великим рибам жить!
А нам, малим, в кулак трубить!» —
Так Пліточка в воді на, долю нарікає,
А на гачку черв’як все хвостиком киває... Черв’як кива — аж ось! Зі дна Гульк щука!.. Бовть!.. Вона За удку хіп!
А удка — сіп!..
З води шубовсь в окріп!..
«Ой лишечко! Оце ж як дядина збрехала!.» — Із ляку Пліточка сказала.
1 більш не скаржилась на долю пліточок
За ласенький на удочці шматок:
Що бог послав,— чи то багато, чи то трошки,— В кушир залізши, їла мовчки!
2 ноября 1827 г.
ДО ПАРХОМА І
Aequam memento rebus in arduis Servare mentem: non secus in bonis etc.
Пархоме! В щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не лізь до неба!
Людей питай, свій розум май!
Як не мудруй,— а вмерти треба!
Чи коротаєш вік в журбі,
Чи то, за поставцем горілки,
В шинку нарізують тобі Цимбали, кобзи і сопілки;
Чи п’яний під тином хропеш,
Чн до господи лізеш рачки І жінку макогоном б’єш,
Чи сам товчешся навкулачки:
Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги,
І грошики за баштани Лупи,— та все одкинеш ноги!
Покинеш все: стіжки й скирти,
Всі ласощі: паслін, цибулю;
Загарба інший все — а ти З’їси за гірку працю дулю!..
Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює,—
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким, скажена, не жартує!.,
«Чи ч і т, чи л и ш к а?..» — загука.
Ти крикнеш: «Ч і ті.» — «Ба; брешеш,
сину!» —
Озветься паплюга з кутка —
Та й зцупить з печі в домовину!
4 ноября 1827 г.
ДО ПАРХОМА
II
Tu ne quaesieris, scire nefas, quem mihi, quem tibi Finem
.
Пархоме! Не мудруй! Ворожки не питай,—
Як довгий вік прокоротаєш?
Що внковала вже зозуля—поживай!
А більше — шкода, що й бажаєш...