Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 176)
10 ...Э ака мудрог о...— Еак, за давньогрецькою міфологією, син Зевса, за свою справедливість став після смерті суддею підземного царства.
11 ...от вод стигийскиX...— Стікс, річка в царстві мертвих.
12 ...н а Олимп Иракла преселил и... — За давньогрецькою легендою, коли міфічний герой Геракл вирішив покінчити життя самоспаленням на вогнищі, з небес спустилася хмара, яка вознесла його на гору Олімп, де йому було дароване безсмертя серед давньогрецьких богів.
13...нежных двух Тиндара сыновей...— Йдеться про міфічних героїв-братів Кастора і Поллукса (Діоскурів), які після смерті! стали сузір’ям Близнят, що вказує путь мореплавцям.
14 Вакх (Бахус) — міфічний бог вина й родючості; зображувався у вінку з листя й грон винограду.
Вперше надруковано в журн. «Украинский всстішк», 1819, № 5, с. 171—172, у вигляді присвяти надрукованого в тому ж номері (с. 172—240) перекладу «калсдопської повісті» «Бси-Гріанаи».
Автограф невідомий.
Подається за першодруком.
1 Ее с[ия те л ьст]в у гр а ф и не А. А. Г-вой...— Можливо, при-» святу адресовано графині Генриковій Ганні Олександрівні.
2 Маклод — герой повісті «Бен-Гріанан».
3 ...з наешь подлинник ты повести се я.— Переклад П. Гулака-Артемовського зроблено за варшавським журналом «Tygodnik polski», 1819, 1. II, с. 9—24 та 31—48.
4 Тассо Торквато (1544—1595)—італійський пост.
5Расін Жан (1639—1699) — французький драматург.
6 Барди — мандрівні народні співці в древній Ірландії та Шотландії.
7 ...б ессмертная «Светлан а»... — балада російського поета Жуковського Василя Андрійовича (1783—1852).
8Оссіан — легендарний кельтський співець, що нібито жив у
III ст. н. е. в Ірландії. Його твори, видані 1765 р. шотландським учителем і фольклористом Д. Макферсоном, користувалися великою популярністю в багатьох європейських літературах кінця XVIII — початку XIX ст. Згодом виявилося, що це талановита підробка самого Макферсона.
9 ...с арматов слух плен я т...— До цього рядка в першодруку зроблено примітку: «Здесь разумеются песнопения Оссиапа, превосходно переведенные в стихах па польский язык знаменитым Красицким». «Сарматами» в деяких середньовічних історичних джерелах (хроніка Яна Длугоша та іп.) називали поляків. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. (крім інших попять) «сарматизм» означав також захоплешія ідеалізованою рицарською старовиною.
МУДРОСТЬ
Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 11,
с. 226—231, за підписом «Сочинение Петра Артемовского-Гулака»
з приміткою від редактора: «Поэму сию писал сочинитель, можно ска
зать, прежде, нежели что-либо написал в своей жизни, то есть в первые почти дни цветущей юности своей: когда, оставленный совершенно самому себе, без друга, без совета, а что более всего — не утвержденный еще в правилах непоколебимого мнения — боролся с собственными умствованиями пылкого возраста, боролся с мнениями окружавших его людей и, что опаснее всего,— с мнениями лжемудрецов, коих обольстительные творения попадались ему в руки».
Автограф невідомий.
Подається за першодруком.
1 ...в объятиях цирцей.— Тут: розпусних жінок. У давньогрецькій міфології Цірцея — пімфа-чарівпиця.
2 ...М о р ф е я спутник и...— Тут: райдужні спи, мрії. У давньогрецькій міфології Морфей — бог сну і сновидінь.
3 ...сыны избранные, наследие Сиона! — Тут: вірні послідовники християнської віри.
Вперше надруковано в «Украинском журнале», 1825, № 21—22» С. 212—222, за підписом «П. А.-Г.».
Автограф невідомий.
Подається за першодруком (старі написання «чесский», «Любус-са» і т. п. передано за сучасною орфографією — «чешский», «Любуша»). <
У вірші використано давньочеські легенди про походження князівської династії Пржемисловичів.
Епіграф узято з книги V роману «Пригоди Телемака, сина Уліссо-вого» французького письменника і педагога Франсуа'Феиелона (1651— 1715), який виступав за обмеження абсолютизму й проповідував просте життя на лоні природи.
1То мудра Любуша, дщерь мудрого К р о к а...— За стародавніми чеськими легендами, Крок був другим правителем чехів після смерті їхнього праотця, воєводи Чеха. Молодша Крокова дочка Любуша, яка відзначалася надзвичайним розумом і вродою, а також володіла даром ясновидіння, перейняла владу по батькові й мудро правила своїм народом, поки не почалися нарікання на її жіночу владу. За пророцтвом Любуші було розшукано віщого орача Пржемисла, який одружився з нею і“ став родоначальником династії чеських королів Пржемисловичів.
2 К л и м б a-б о г и н я — давньочеське язичницьке божество.
3 Всещедрая Ния — язичницьке божество давніх слов’ян; у польській хроніці Яна Длугоша (XV ст.) ототожнюється з Плутоном — античним богом підземного царства і володарем земних надр, який благословляв рослинність і дарував усі земні блага.
4 Оставьте вы обувь древесну со мною...— За легендою, коли посланці Любуші запросили Пржемисла на князівський престол, він узяв із собою власноручно сплетені ним з лика постоли й звелів зберегти їх, щоб воии завжди нагадували його нащадкам — чеським королям, звідки походить їхній рід.
Майже все, що написав Є. Гребінка у віршах і прозі, було опубліковано ще за його життя в різних журналах і альманахах, а також окремими виданнями та в здійсненому самим письменником систематизованому зібранні прозових творів «Романы, повести и рассказы Евгения Гребенки». Спб., 1847—1848, т. I—VIII. Однак збереглося дуже мало рукописів Є. Гребінки, бо його архів загинув ще в минулому столітті. Тому тепер його твори друкуються здебільшого за авторськими першодруками або іншими прижиттєвими виданнями.
Дебютувавши після закінчення гімназії в 1831 р. одночасно українською і російською мовами (уривок перекладу пушкінської. поеми «Полтава» в журналі «Московский телеграф» та вірш «Рогдаев пир»
з історії Київської Русі в «Украинском альманахе»), Є. Гребінка протягом усього свого недовгого життя діяльно працював н обох літературах. Поезія, з якої вій починав, дедалі частіше поєднувалася з прозою, а згодом і зовсім поступилася їй місцем. Прозові твори помітно переважають за обсягом і в першому посмертному виданні «Сочинения Е. П. Гребенки. Ред. IT. В. Гербеля, изд. киевского книгопродавца С. И. Литова», Спб., 1862, т. I—V, і в «Полном собрании сочинений Е. П. Гребенки. В 10-ти т. Изд. IT. Ф. Мертца», Спб., 1902. Проте байки ввійшли до класичного фонду української літератури і безліч разів перевидаються ось уже півтора століття.
Серйозну текстологічну роботу проведено в найповніших радянських виданнях:
У цьому виданні вміщено майже всю поетичну спадщину Є. Гребінки українською та російською мовами. З художньої прози відібрано кілька зразків, що дають уявлення і про його ранню творчість, і про посилення в ній реалістичних тенденцій у дусі «натуральної школи» в російській літературі 40-х років XIX ст.
Вперше надрукувавши дві байки: «Будяк та Конопелечка» і «Пшениця» в харківському альманаху «Утренняя звезда» (кн. 2, 1834), молодий письменник невдовзі видав і окрему збірочку «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1834, з присвятою «Добрым моим землякам и любителям малороссийского слова», до якої ввійшло 23 байки та лірична поезія «Човен». У невеличкій передмові автор зазначав: «Долгом поставляю известить почтеннейших читателей, что содержание некоторых приказок взято мною из басен Крылова и других в сеМ роде писателей и что в орфографии я следовал, способу, принятому нашим известным поэтом Гулаком-Артемовским». У 1836 р. цю збірку було перевидано.
Зберігся альбом письменника з чистовими автографами частини байок, розташованими в дещо відмінному від друкованого тексту порядку: 1. «Цап»; 2. «Лебедь і Гуси»; 3. «Ячмень»; 4. «Ведмежий суд»;
5. «Пшениця»; 6. «Сонце да Хмари»; 7. «Горобці да Вишня»; 8. «Будяк да Коноплииочка»; 9. «Верша та Болото»; 10. «Маківка»; 11. «Рожа да Хміль»; 12. «Школяр Денис»; 13. «Сонце да Вітер»; 14. «Троєженець» («Грішник»); 15. «Ворон і Ягня» (ІЛ, ф. 65, № 1). Зіставлення автографів цих творів з першодруками свідчить про те, що, публікуючи свої байки, автор вніс у текст деякі виправлення. Це, а також наявність на папері альбому водяних знаків «1830», дає можливість орієнтовно датувати згадані автографи 1830—1831 pp.
Автографи решти 10 байок, що увійшли до обох видань збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки»: 1. «Зозуля та Снігир»; 2. «Мо-гилині родини»; 3. «Гай да Сокири»; 4. «Віл»; 5. «Злий Кінь»; 6. «Мірошник»; 7. «Вовк і Огонь»; 8. «Утята да Степ»; 9. «Рибалка»; 10. «Соловей», а також двох байок («Дядько на дзвониці» та «Хлопці»), вперше опублікованих в альманаху «Ластівка» (Спб., 1841), невідомі.
ЦАП
Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки* Спб., 1834.
Автограф зберігається в ІЛ, ф. 65, № 1.
Подається за другим виданням збірки «Малороссийские приказки Е. Гребенки», Спб., 1836, с. 7.
ЛЕБЕДЬ І ГУСИ
Вперше надруковано в кн.: Малороссийские приказки Е. Гребенки, Спб., 1834.