Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 175)

Вперше надруковано Ю. Романчуком у ЗНТШ, 1904, т. 60, кп. 4, с. 10—11 (перша половина вірша, з підзаголовком: «На мое выздоровление от гриппа по сё наставлению», без дати) та в кіі.: Твори І. Котляревського, П. Артсмовського-Гулака, Є. Гребінки, с, 426—427 («Пісня»).

Автограф невідомий.

Подається за публікацією в кн.: Науменко В. Нові матеріали для (історії української літератури XIX в., вип. 1, с. 21—23.

¹ Варка — Купчинова Варвара Іванівна, знайома П. П. Гулака-Артемовського. До неї звернуто також вірш «Не виглядай, матусенько...».

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139

Вперше надруковано Ю. Романчуком у кн.: Твори І. Котляревського, П. Артемовського-Гулака, Є. Гребінки, с. 424—425.

Автограф невідомий.

Подається за публікацією в кн.: Науменко В. Нові матеріали для історії української літератури XIX в., вип. 1, с. 29—ЗО.

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 90

Вперше надруковано Ю. Романчуком у кн.: Твори І. Котляревського, П. Артемовського-Гулака, Є. Гребінки, с. 420—421.

Автограф невідомий.

Подається за публікацією в кн.: Науменко В. Нові матеріали для історії української літератури XIX в., вип. 1, с. 31—32.

(до П. О. К[улі]ша)

Вперше надруковано уривок (перші вісім рядків) у кн.: Мордовець Данило. За крашанку писаика. Спб., 1882, с. 12. Повністю вперше опублікував М. Ф. Комаров у журн. «Зоря», 1896, № 20, с. 386.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

¹ Куліш Пантелеймон Олександрович (1819—1897)—український буржуазний письменник, критик, історик, фольклорист і етнограф. Еволюціонував від буржуазного лібералізму до буржуазного націоналізму та реакційного слов’янофільства. У своїх працях та художніх творах ідеалізував історичне минуле українського народу.

² ...на «Со духи» в церкві... — молитва за упокій.

³ ...п рохлипай «партесн е»... — заупокійний спів хору на кілька голосів.

РОСІЙСЬКІ ПОЕЗІЇ

ОСЛЕПЛЕНИЕ СМЕРТНЫХ

(Вольный перевод из Ж.-Б. Руссо)

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1817, N° 10, с. 46—53, за підписом: «Петр Артемовский-Г-к».

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Вірш є вільним переспівом оди французького поета-класициста Жана-Батіста Руссо (1671—1741), який вважався зразковим стилістом ї був популярним у Росії на початку XIX ст. П. П. Гулак-Артемов-ський зуппішв свій вибір на оді III першої книги од Ж.-Б. Руссо (J.-B. Rousseau, Odes, canlates, epitrcs et poesies diverses, t. I. Paris, 1816, p. 13—15), де йдеться про марність гонитви за багатством і славою, бо всі люди рівні перед лицем смерті.

Порівняно з біблійним оригіналом (псалом 48) та французьким переспівом П. П. Гулак-Артемовський вніс у свій твір актуальні на свій час суспільно-загострені акценти. '

¹ Аттіла. (?—453)—вождь гуннських племен, які в IV—V ст. захопили значну частину Азії та Європи й робили спустошливі набіги на Римську імперію та інші держави.

² На дір (1688—1747)—персидський шах з 1736 до 1747 р. Внаслідок загарбницьких воєн створив величезну імперію, що охоплювала, крім Ірану, багато країн Закавказзя, Середньої Азії, Північної Індії та інші країни, відзначалася режимом жорстокої тиранії.

МУЧЕНИЕ САТАНЫ ПРИ ВОЗЗРЕНИИ НА ЭДЕМ

• (Вольный перевод из Мильтонова «Потерянного рая»)

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1817, № 11, с. 195—198, за підписом «Петр Артемовский-Г-к».

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Двір є вільним переспівом уривка з поеми англійського поета Джона Мільтона (1608—1676) «Втрачений рай», в якій відбилися ідеї англійської буржуазної революції XVII ст. Одне з центральних місць у поемі займає образ поверженого в пекло, але не переможеного бого-

борця Сатани. За словами В. Г. Бєлінського, Мільтон, «сам того не підозрюючи, в особі свого гордого й похмурого Сатани написав апофеозу повстання проти авторитету...» (Белинский В. Г. Полн. собр. соч. в 13-ти т. М., Изд-во АН СССР, 1956, т. 10, с. 305). П. П. Гулак-Артемовський переспівав одне з найдраматичніших місць поеми— монолог Сатани з IX пісні; переспів зроблено не з англійського оригіналу, а за одним з тогочасних французьких перекладів: Milton J. Paradis perdu, traduit en verse francais... par Jaques Delille, Paris, 1805, s. 147—■ 148 (див.: «Радянське літературознавство», 1976, № 2, с. 62—70).

НЕДОВЕРЧИВОСТЬ

(Подраоюательиый перевод из Делиля)

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1818, № 1, с. 81—87, за підписом «Петр Артемовский-Г-к»,

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

¹ Делі ль Жак (1738—1813) — французький поет і перекладач, представник поширеного в той час описово-дидактичного напряму в поезії; його твори були дуже популярні в Росії на початку XIX ст., деякі з них неодноразово перекладалися.

Вірш П. П. Гулака-Артемовського є вільним переспівом- того уривка з пісні VI поеми Ж. Делі ля «Уява» (Jaques Delille. L’imagination, t. I. Paris, 1806, s. 92—94), в якому викладається відомий античний переказ про сіцілійського тирана Діонісія І Старшого (432—367 до н. е.): коли йому набридли нестримні лестощі його прибічника Дамокла (який вважав володаря «иайщасливішим у світі»), він поступився йому своїм місцем иа бенкеті, підвісивши над головою оголений меч на кінській волосині (звідси й походить вислів «дамоклів меч»). Переспів П. П. Гулака-Артемовського спрямовано на розвінчання тирана-моиар-ха, який скрізь і в усьому вбачає зраду й змову.

АТРЕЙ И ФИЕСТ

(Трагедия)

Вперше надруковано в жури. «Украинский вестник», 1818, № 5, с. 201—216, за підписом «Петр Артемовский-Г-к», з пояснювальною приміткою від редакції: «Сочинение Кребийона. . По мифологии известно, что Атрей, убив племянника своего Плисфена, предложил [его] в пищу отцу сего несчастного Фиесту, и солнце сокрылось, не хотя зреть такого ужаса.

От сего зверского Атрея происходит жестокий, так везде почти называемый в древности, Атридов род. Если знатоки примут труд сравнить перевод сей с подлинником, то дадут, кажется, мнение выгодное в пользу последнего — тем более, что перевод сделан из стиха в стих...»

Автограф невідомий.

Подасться за першодруком.

Кребійон Проспер-Жоліо (1674—1762)—французький драматург часів занепаду класицизму. В його трагедії «Атрей і Фієст» (І707) та інших творах переважають показна мелодраматичність, нагромадження жахів і патологічних пристрастей.

¹ Еропа (Аеропа)—дружина Атрея, яку спокусив його брат Фієст.

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № I, с. 88—92, за підписом «Петр Артемовский-Г-,к».

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Вірш є вільним перекладом оди Горація «Donarem pateras gra-taque commodus» (кн. IV, ода 8), початок якої взято за епіграф.

¹ Цензорі н.— Можливо, йдеться про римського консула Марка Марція Цензоріпа, приятеля Горація.

² Парразій (Паррасій) Ефеський (друга половина V ст. до н. е.).— давньогрецький живописець, твори якого відомі з пізніших описів.

⁸ Скопа (Скопас) (IV ст. до н. е.)—давньогрецький скульптор

і архітектор, численні твори якого відомі в римських копіях.

⁴ Ганнібал (247—183 до н. е.)—карфагенський полководець і Державний діяч. Зазнавши поразки в битві з римлянами 202 р. до н. е., був залишений ними правити Карфагеном, але в 195 р. до н. е. втік до сірійського царя Антіоха III і став його військовим радником у боротьбі проти Риму. Згодом змушений був утікати від римлян до Вірменії та інших країн і зрештою покінчив життя самогубством.

⁵ Карфагена в прах безбожного паденье...— Остаточне зруйнування Карфагена сталося 146 р. до н. е. внаслідок 3-ї Пунічної війни, в якій римськими військами командував Корнелій Сціпіои Емілій Африканський Молодший (бл. 185—129 до н. е.).

⁶ ...л и р а звонкая калабрской славной музы...-Йдеться про давньоримського поета і драматурга Квінта Еинія (239— 169 до H. е.), родом з Калабрії. Брав участь у 2-й Пунічній війні, був близький до Сціпіона Африканського. Оспівав історію Риму в епічній поемі «Аннали».

⁷ ...к то, Африку попра в...— Йдеться про римського полководця Публія Корпелія Сціпіона Старшого Африканського (бл. 235 — бл. 183 до н. е.), під керівництвом якого було здобуто перемогу над Карфагеном у 2-й Пунічній війні.

⁸ ...з авистный Крон...— За давньогрецьким міфом, титан Кро-нос, ставши верховним божеством і боячись втратити свою владу, поглинав дітей, народжених титанідою Реею.

⁹ ...сына Марсова и Рейна деянья...— Йдеться про Ро-мула (753—716 до н. е.), легендарного засновника Риму; за давньоримською легендою, він був сином бога війни Марса і весталки Реї Сільвії.