Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 173)
3) Список невідомою рукою, в якому текст вірша є продовженням іншого твору П. П. Гулака-Артемовського: «Ой, не мандруй, султане...» (ІРЛІ, № 7677). У списку бракує дати й тієї ж строфи.
Подається- за першим із згаданих списків.
1 А б д у л-М е д ж і д (1823—1861)—31-й султан Туреччини, правив з 1839 до 1861 р. У жовтні 1853 р. розпочав Кримську війну
з Росією.
2 ...т и н X в у в ніс ветром и л и.— До цього рядка в списку И. П. Гулака Артемовського є примітка: «Школьная шалость — задремавшему ученику вставить в нос скрученную и зажженную тряпочку, от которой он начинает чихать».
3 Андронче-коз аче —Андронников Іван Малхазович (1798— 1868), російський генерал; командував військами, які 14 листопада
1853 р. під Ахалціхом розгромили Ардаганський загін турків, що намагалися прорватися до Тифліса крізь Боржомську ущелину.
4 Нахимеику хвацький — Нахімов Павло Степанович (1802—1855), віце-адмірал; під його командуванням російська ескадра 18 листопада 1853 р. розгромила турецький флот у Синопській бухті, завдяки чому Росія иа початку Кримської війни здобула панівне становище на Чорному морі й перешкодила висадці турецького десанту иа Кавказьке узбережжя.
5 Воронець — Воронцов Михайло Семенович (1782—1856), російський державний і військовий діяч, з 1844 р. намісник Кавказу й головнокомандуючий Кавказькою армією.
«ЩО ТАМ У ХРІНА...»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 493—494.
Автограф невідомий. Зберігся список з датою: «12 декабря 1853 г., Харьков» і пояснювальним написом: «На разбитие ген[ерал]-ад[ъютан-том] Бебутовым 19 ноября 1853 года в Азии 36-тыс[ячного1 турецкого корпуса, состоявшего под началом Абди-паши. Послание П. И. Л[онги-но]вой в ответ па ее записку с первым известием об этой победе» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 11—
Подається за списком ДПБ.
1 ...я к их там віршів від мне хочеш? — У списку ДПБ примітка до цього рядка: «В замену радостного известия об этой блестящей победе П. И. Л[оигино]ва непременно требовала в ответ мало-российских стихов».
2 ...я к тур чин з ляхом удрав до л я су...— У списку ДПБ є примітка до цього рядка: «Известно, что в разбитом корпусе Абди-паши находилось много отчаянных польских политических коноводов». Тут П. П.’Гулак-Артемовський повторює безпідставно поширювані тоді чутки про участь польських політичних емігрантів у військових діях турецької армії. Різкі випади проти польського, угорського, італійського національно-визвольних рухів, а також вірнопідданська апологія російського царизму, трапляються й в інших віршах П, П. Гулака-Артемовського часів Кримської війни.
3 Бебут — Бебутов Василь Осипович (1791—1858), генерал російської армії; під його командуванням 19 листопада 1853 р. було розбито великий турецький загін у бою під Башкадикларом.
«ОЙ, НЕ МАНДРУЙ, СУЛТАНЕ.,.»
Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1887, кн. 12, с. 800—801, у записі І. Сокальського. За списком Публічної бібліотеки в Петербурзі (сучасний шифр: ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 13—14 зв.) па* доуковано Д. І. Багалієм у журналі «Киевская старина», 1897, кн. З,, с. 494—496.
Автограф з датою: «16 декабря 1853 года, Харьков», під заголовком: «Совет султану Абдул-Меджиду по поводу его затеи перенести свой двор, знамя и сорочку Магомета в Адрианополь для воспламенения большего фанатизма и большей ненависти в турках к русским в войне с ними 1853—1854 года» зберігається в архіві російського письменника Данилевського Григорія Петровича (1829—1890) (ДПБ, ф. 236, № 186, арк. 2—3 зв.). Збереглося також кілька списків:
1. Список невідомою рукою, з датою: «12 декабря 1853 года, Харьков», під заголовком «Песня козацкая», з кількома різночитаннями (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 15—16);
2. Список невідомою рукою, з датою: «16 декабря 1853 года^ Харьков», під заголовком «Совет султану на затею его перенести свой двор, знамя и сорочку Магомета в Адрианополь» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 13—14 зв.).
3. Список невідомою рукою, в якому вірші «Ой, не мандруй, султане» та «Сидить Абдул» об’єднані в один твір (ІРЛІ, № 7677).
Подається за автографом.
, 1 Адріанополь (нині м. Едірне в Туреччині)—місто на Бал-канському півострові, яке відігравало важливу роль у турецькій експансії проти слов’янських народів. Перенесення туди ставки султана та мусульманських святинь мало па мсті поставити під сумнів чинність укладеного 1829 р. Адріапопольського мирного договору, за яким Росія одержала ряд важливих переваг після перемоги над турецькими військами у війні 1828—1829 pp.
2Маріца — річка в Болгарії, на кордоні між Грецією та Туреччиною.
3Кулевча — село в Болгарії, поблизу якого у травні 1829 р. російські війська під командуванням фельдмаршала І. Дибича розгромили турецьку армію.
4Дибич Іван Іванович (1785—1831)—головнокомандуючий російською армією під час російсько-турецької війни 1828—1829 pp. Завдяки перемогам, здобутим під його командуванням у Кулевчі та Сі-лістрії, російські війська змогли перейти через Балкаиський хребет і успішно завершити війну.
5Ацхур — давнє турецьке укріплення в Закавказзі (па березі Кури), здобуте російськими військами 1818 р. Поблизу нього в 1853 р. було розгромлено великий турецький загін.
6 Арпачай — річка в Закавказзі, притока Араксу.
7 Каре — місто в Туреччині.
в Ш а міль (1797—1871)—керівник визвольної боротьби горців Дагестану та Чечні проти російського царизму.
9 3 руського похмілля! — В кількох списках цей рядок має інший варіант — «З даргського похмілля» й пояснюється в примітці: «Дарго — бывшее гнездо Шамиля, взятое и разрушенное русскими в 1845 году» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 14).
«У ПОЛТАВІ, В СЛАВНІМ МІСТГ...»)
Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1896, кн. 1, с. 18—20, під заголовком: «В заключение последнего экзамена в Полтавском институте 6 февраля 1854 года». За списком Публічної бібліотеки в Петербурзі опублікував Д. І. Багалій у журналі «Киевская старина», 1897, кіі. З, с. 500—501.
Автограф невідомий.
Зберігся список під заголовком: «Последний экзамен, произведенный мною воспитанницам Полтавского института в январе и феврале
1854 г.», без дати (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 26—26 зв.), а також список рукою харківського педагога, тестя I. I. Срезневського, Тюріна Федора Леоитійовича (ІЛ, ф. 66, № 20). Цей список має ряд різночитань порівняно з попереднім, зокрема він більший на одну строфу, в якій є автобіографічна згадка:
Хто ж їм стих оцей трудненький Так завдав раненько?
— Із Харкова дяк cfapeHbKuft
Петро Гулачепко. -
Подається за списком ДПБ.
»ТИМ ДО ТЕБЕ НЕ ХОЖУ...»
Вперше надруковано в журн. «Літературно-иауковий вісник», 1926, кн» 10, с. 135—136, під заголовком: «Ответ моему соседу Никанору Михайловичу Лоигикову на его запрос, почему я его давно не навещаю» (я публікації ЛНВ помилково — «Никифору Михайловичу»).
Автограф невідомий.
Подається за першодруком.
«ЩО ТАМ ПАНИ НАРОД МІТЯТЬ?..»
Вперше надруковано Ю. Романчуком у ЗНТШ, т. 60, 1904, кн. 4, с. 9, під заголовком: «До Юхима. На приглашение участвовать в лотерее — аллегри. (Экспромт)».
Автограф невідомий.
Подається за першодруком.
Адресат вірша не встановлений.
«НЕ ВИГЛЯДАЙ, МАТУСЕНЬКО...»
Вперше надруковано М. Ф. Комаровим у журн. «Зоря», 1896, № 2, с. 386* без дати, під заголовком: «Матері-удові; на смерть Н. А. Куп« чинова». Зберігся автограф під заголовком: «Овдовевшей матери семейства В. И. Кпчнв-ой». На першій сторінці зшитка напис польською ѵмовою харківського професора А. Станіславського: «Автограф, присланий мені поетом 2 січня 1856 р. у Харкові» (ЦНБ АН УРСР, ф. X* № 3, арк. 1).
ІПодається за автографом.
Другу строфу цього вірша А. Станіславський процитував у своїй промові на похороні П. П. Гулака-Артемовського.
Вірш адресовано Купчиновій Варварі Іванівні, знайомій поета (див. також вірш «До Варки»).
В ПОЛТАВУ, МОЕЙ МИЛОЙ ПОЛИНАШКЕ
I. «Коли б тебе, Полінашко...»
Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1901, кн. 5, с. 76—77.
Зберігся автограф, подарований 1856 р. А. Станіславському (ЦНБ АН УРСР, ф. X, № 3, арк. 2).
Подається за автографом.
1 П о л і н а ш к а — Аполлінарія Гулак-Артемовська, дочка поета. Вступила до Полтавського інституту шляхетних дівчат у 1849 р^
II. «Віє вітер, несе пташку...»
Вперше надруковано Д, І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1903, кн. 9, с. 97—98, під заголовком: «В Полтаву, моей милой дочери
А, П. А[ртемовск]ой-Г[ула1к».
Автограф невідомий.