Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 172)

«АНДРІЮІ АНДРІЮ!..»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 479.

Зберігся автограф з датою: «29 икжя 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 229, № 2, арк. 2).

Вірш, власне, є запискою до А. А. Вагнєра, надісланою з метою з’ясувати, чи буде М. М. Лонгінов присутній на прилюдному іспиті¹ в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Під текстом вірша вітання французькою мовою: «Привіт! Повага й дружба!»

Подається за автографом.

¹ Німеччина йому щось не до шмиги...— Можливо, йдеться про іспит з німецької мови.

«А ЩО ж ОЦЕ, АНДРІЮ?..»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина»,, 1897, кн. З, с. 479—480.

Зберігся автограф з датою: «30 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 6—7).

У цьому вірші П. П. Гулак-Артемовський ділиться з А. А. Вагнером враженнями від випускного концерту вихованок Полтавського інституту шляхетних дівчат. Після тексту вірша приписка до А. А. Вагнера французькою мовою: «Я погано почуваю себе, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу! На мій великий подив, Ви не були вчора па музичному вечорі. Що ж, Ви шкодуватимете про це все життя. Мадмуазель Ган була чарівною, незрівнянною! Та все ж мені не весело. Проте і в радостях своїх, і в смутках я молюся про Ваше здоров’я і благополучність».

Подається за автографом.

¹ ...н а шістнадцять рук метелиці й заграл и.— Йдеться про виконання в концерті 28 червня 1851 р. фантазії за мотивами опери німецького композитора Карла Марії Вебера (1786—1826) «Евріанта» вісьмома вихованками на чотирьох роялях. Крім того, в концерті були сольні номери, інструментальні ансамблі та оркестрові твори кількох композиторів (див.: «Полтавские губернские ведомости. Неофициальная часть», № 27 від 4 липня 1851 р., с. 210).

² А їх-то, бачиш, два брати...— Йдеться про викладачів музики та співу Вацлава й Алоїза Єдлічків, чехів за національністю; П. П. Гулак-Артемовський називає їх «німцями», бо офіційно вони числились в інституті як австрійські піддані (там же, с. 217).

³То так із ним і заспівали...— В концертах 29 і ЗО червня виконувалася композиція В. Єдлічки за мотивами опери француза

кого композитора Джакомо Мейербера (Якоба Лібмаи-Бера, ?791—-1864) «Пророк» та «Прощальный хор» А. Єдлічки. В концерті ЗО червня брала участь і' дочка П. П. Гулака-Артемовського Аполлінарія (там же, с. 210).

»світить місяць у віконце...»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 482.

Збереглися два автографи: в листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 12 січня 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 37— 38) та в його ж листі до А. А. Вагнера від 23 січня 1852 p., з кількома виправленнями й припискою французькою мовою: «Отаке послання, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу, відправив я 12 січня моєму високоповажаному доброчинцеві. Чи не розгладить воно хоч на мить зморшки Вашого чола?» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 11—12 зв.).

Подається за автографом, що зберігається в ДПБ.

Цей і три наступних вірші виникли в зв’язку з нагородженням П. П. Гулака-Артемовського орденом св. Станіслава першого ступеня. Указ про це видано 1 січня 1852 p., проте відповідна грамота й орденський знак надійшли до Харкова лише 26 січня; ця затримка дуже турбувала П. П. Гулака-Артемовського й спричинилася до написання кількох його віршів і листів.

«ПИСАВ ПАН: ЗВІЗДУ ДАВ...»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старіша», 1897, кн. З, с. 482—483.

Збереглися два автографи: в листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 20 січня 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 39—40) та в його ж листі до А. А. Вагнера від 23 січня 1852 р. з припискою французькою та російською мовами: «Такою була моя друга ієреміада, яку я надіслав моєму ангелу-хранителю 20 січня поточного року, вель-мидорогий і вельмишановний Андрію Андрійовичу! Чи не знайде вона відгук у Вашому серці? П. А. Г. 23 января 1852. Харьков».

Вот уже минуло 24 дня с того дня, как грамота подписана, а св. Станислава нет как нет. Это необъяснимо! Непостижимо!» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 9—10).

Подається за автографом, що зберігається в ДПБ.

¹ ...ще й поставив свічку! — До цього рядка в автографі, що зберігається в ДПБ, є авторська примітка: «По получении радостной вести мы служили благодарственный богу молебен 8 и 16 января».

«чого ж МЕНІ журитися?..»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн.' З, с. 489.

Зберігся автограф у листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р. (ІРЛІ, № 23.597, арк. 45) та список невідомою рукою (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 4—4 зв.).

Подається за автографом.

^озрадуюся и возвеселюся о милости твоей...— Епіграф узято з Псалтиря (псалом 30).

Вперше надруковано М. Ф. Комаровим у журн. «Зоря», 1897, № 20, с. 387, без дати.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

Свого часу авторство П. П. Гулака-Артемовського ставилося під сумнів (див.: ЗНТШ, т. 60, 1904, кн. 4, с. 13), поки в його листі до M. М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р. не було виявлено (див. коментарі І. Я- Айзенштока у вид.: Гулак-Артемовський П. Твори, К-, «Дніпро», 1964) перші вісім рядків цього вірша з кількома різночитаннями порівняно з першодруком:

Поїхала Химка Допрядать починка;

Випряла з півміток —

Все з брехливих ниток;

Брехнею заткала;

І що не ступить,

То все збрехала...

А хто ж їх купить?

У цьому листі П. П. Гулак-Артемовський так характеризує описаний у вірші прототип — начальницю Полтавського інституту шляхетних дівчат Холмську (на прізвисько «Дрофа»): «У нас'она постоянно слывет под фирмою нечесанной чушки и задрипанки Химки, или X и м к и-б рехливки. Никто лучше ее не олицетворяет собою .хохлацкой поговорки: «Брехати — не ціпом махати!»._и С этим прекрасным талантом, так назидательным для любознательного юношества, она соединяет и неоцененный дар бессовестного незлобия: вы уличили ее при всех, например, в бесстыдной лжи и клевете? Она не в претензии! Только немножко зайкает, обратится к следующей лжи, зароется преспокойно в пуховик — и па другой день, с растрепанной и усеянной пухом головой, как в страусовых перьях, с кабацкой веселостью и приемами, встречает вас как ни в чем не бывало! Как с гуся вода!» (ІРЛІ, № 23.597, аргс. 46 зв.).

с«НУ, ВЖЕ-ТАКИ ДАЛАСЬ ВЗНАКИ...»

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 489—491.

Зберігся автограф у недатованому листі П. П. Гулака-Артемовського до М. М. Лонгінов'а (весна 1852 p.). У цьому листі вірш має таке продовження: «Коли моєї р.озмови не втнете, за що ж мене кобе-ните? Коли моїх віршей не читаєте, за що ж мене потріпуєте і лаєте? От, бач, змінився та й зледащився? Та над яким же гаспидом буду я працювати і бебехи надривати? Була робота, — була й охота; лежав на шиї обов’язок,— ну й роботи було чимало в’язок. Було діло,— ну й робить кортіло; а коли тепер від обов’язку навтікачи, так поневолі треба лежати на печі. От і лежимо, і їмо, і п’ємо, і спимо, і встаємо та вп’ять лежимо, і їмо, І п’ємо, і спимо! Запряжіть у діло, потягнем сміло, накиньте ярмо— то й повеземо. Чи ясно, чи хмарно, нам і так гарно. А хліба треба? Упаде з неба. А в небі не стане? Жінка достане: нехай канючить та діток учить! А ми собі на думці,— та сього буцім З не вважаємо, і, теє то як його, так собі і пануємо, і ніс догори пин-дючимо, і, знай, то і діло, що мацаємось за груди, чи вона — ота Біла Галка — стирчить," та сяє, та народ лякає» (ІРЛІ, № 23.597, арк. 54).

Зберігся також список невідомою рукою, з датою: «Март 1852. Харьков» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 5—6).

Подається за автографом.

Як видно з дальшого тексту цитованого листа до М. М Лопгі-нова, П. П. Гулак-Артемовський хотів знову зайняти посаду ректора Харківського університету й просив М. М. Лонгінова поклопотатися -ta нього.

Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старіша», 1903, кн. 9, с. 102.

Зберігся автограф з датою: «16 октября 1852 г. Харьков» (ДПБ, ' ф. 236, № 186, арк. 1—1 зв.).

Вірш написано у формі діалога.

■Соничка — дочка П. Гулака-Артемовського (народилася

1852 p.). -

«СИДИТЬ АБДУЛ...»

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1887, кн. 12, с. 801—802, в записі І. П. Сокальського з такою приміткою публікатора: «Предлагаемые стихотворения написаны покойным поэтом в самом начале Крымской войны, в конце 1853 или в начале 1854 года, вскоре после Синопской битвы, и в свое время читались с восторгом на всем юге России. Мною записаны они тогда же в Одессе, во время службы моей в Ришельевском лицее, и недавно отысканы в ворохе старых бумаг. Не помню, чтобы они когда-либо были напечатаны Во всяком случае, не лишне освежить их в памяти».

За списком Публічної бібліотеки в Петербурзі (сучасний шифр — ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 9—10) опубліковано Д. І. Багалієм у журналі «Киевская старина», 1897, кн. 3, с. 491—493.

* Автограф невідомий. Збереглося кілька списків:

¹ Список невідомою рукою, з пояснювальним заголовком: «На победы русских над турками, одержанные генерал-лейтенантом Андронниковым в Азии 14 и вице-адмиралом Нахимовым 18 ноября 1853 года, на порте Синопа», з датою: «6 декабря 1853 года, Харьков» (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 9—10);

2) Список з пояснювальним заголовком: «По случаю одержанной кн[язем] Андронниковым победы над турками и истребления турецкой эскадры вице-адм[иралом] Нахимовым» і написом: «Переписано сыном автора Иосифом Петровичем Артемовским-Гулаком, служившим по м[инистерст]ву г[осударственны]х им[ущест!в. Ныне отставной тайный советник». У списку бракує дати й однієї строфи (від слів: «Та все ж лизнув-...» до «...на морді синиці» — ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 7—8);