Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 171)
3 ...X в ё д о р о в и ч наш...— Паскевич Іван Федорович (1782— 1866), російський військовий діяч, генерал-фельдмаршал. Керував придушенням повстання 1830—1831 pp. у Польщі, після чого дістав титул князя Варшавського і був призначений намісником Царства Польського.
4 ...м огорич в Варшаві запивал и!— Йдеться про капітуляцію польських повстанців у Варшаві 7—8 вересня 1831‘р. після того, як царські війська штурмом здобули варшавське передмістя Воля.
5 Княгиня Варка — Рєпніиа-Волконська Варвара Олексіївна (1778—1864), дружина М. Г. Рєпніна, засновниця і попечителька Полтавського інституту шляхетних дівчат, в якому протягом довгого часу служив і П. Гулак-Артемовський.
XXXIV ОДА ГОРАЦІЯ, КНИГА І ,
Вперше надруковано О. Я. Коииським у жури. «Світ», 1882, № 2, с. 242; за іншим джерелом — О. О. Потебнею в журн. «Киевская старина», 1888, кн. З, с. 201—206.
Автограф невідомий. Збереглося кілька списків:
1. Авторизований список 1836 р. рукою дружини поета (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 9—14).
2. Список у зшитку, що належав СтапІславському Антону Григоровичу (1817—1870)—професору державного права Казанського і Харківського (з 1857 р.) університетів (ЦНБ АН УРСР, ф. X, № З, арк. 6 зв. — 9). Напис рукою А. Станіславського (польською мовою) на першій сторінці: «Автограф, надісланий мені поетом 2 січня 1856 р. у Харкові», що стосується власноручно скопійованих автором чотирьох віршів з циклу «В Полтаву, моей милой Полинашке», доводить, що IX, XIV і XXXIV оди Горація переписано до цього зшитку близько вказаної дати. ,
3. Авторизований список невідомою рукою (ІЛ, ф. 66, № 1, арк. 1 —
4 зв.). Поставлену тут (чорнилом) дату «1823» закреслено олівцем і змінено на «1848». Власноручні авторські виправлення зроблено поверх попереднього тексту, ідентичного зі списками ДПБ і ЦІІБ АН УРСР. Таким чином, хоча список, що зберігається в ІЛ, датується раніше від списку в зшитку А. Станіславського, вій відбиває пізнішу стадію роботи П. Гулака-Артемовського над текстом цього твору.
Подається за списком, що зберігається в ІЛ.
Твір написано за мотивами оди Горація «Рarcus deorum cultor et infrequens» (кн. І, .ода 34) і початок якої взято за епіграф.
«ПЕТРО МУЖИК НЕПОКАЗНИЙ...»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 487—488.
Автограф невідомий. Зберігся авторизований список з виправленнями й нотаткою П. Гулака-Артемовського французькою мовою: «Цю дрібничку було написано в Санкт-Петербурзі 3 березня 1833 р. в домі його превосходительства п. Лонгінова, статс-секретаря її імператорської величності, саме тоді, коли автор дістав його дозвіл повернутися до Харкова». (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. 1—2).
Після рядка «Чого Петрова душка забажала» в списку зроблено пропуск, позначений двома рядками крапок, на місці яких рукою автора вписано рядок «Усе побачила, всього покуштовала». Два рядки крапок після рядка «Перед Петром москаль рушницю підіймає» лишилися в списку нерозкр'итими.
Подається за авторизоваиим списком.
Л о н г і и о в Микола Михайлович (1780—1853) — петербурзький чиновник, статс-секретар і член Державної ради. Завідував усіма учбовими та благодійними закладами «відомства імператриці Марії Федорівни», до якого належали Харківський та Полтавський інститути шляхетних дівчат, де служив П. Гулак-Артемовський. Виявляв до поета прихильність і покровительство.
1 Петро мужик непоказний...— До цього рядка в авторизованому списку зроблено власноручну авторську примітку: «Сам автор, Петр Петрович Артемовский-Гулак». Внаслідок хибного прочитання рукопису рядок протягом довгого часу друкувався помилково: «Петро мужик непокориий...»
«А доки ж НАМ У ПОЛТАВІ...»
' Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 476. *
Автограф зберігається в ДПБ (ф. 229, № 2, арк. 1). На автографі написи чорнилом, рукою автора: «На отъезд из Полтавы H. M. 7L 22-го мая 1842 г.» та олівцем, іншою рукою: «Николая Михайловича Лонгинова; статс-секретаря».
Подається за автографом.
1 Порозтринькав все дівчата м...— Після випускних іспитів у Полтавському інституті М. М. Лонгінов вручив нагороди кращим вихованкам.
.«СИДИТЬ ПЕТРО У ПОЛТАВІ...»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 486.
Автограф зберігається в ДПБ (ф. 121, № 4, арк. 1). Після тексту вірша в автографі є приписка П. Гулака-Артемовського до А. Ватера: «А куди ж Ви мене, Андрію, загарбаєте? Куди мене дінете, куди мене запровторите? ^Яку хату помелом моїм будете мести? Яку дірку мною заткнете? 24 йюня 1848 г. П. А. Г.».
Подається за автографом.
Вагнер Андрій Андрійович (1774—1864)—петербурзький чиновник, помічник М. М. Лонгінов а. Прихильно ставився до П. Гулака-Артемовського й багато йому допомагав. f
Побоювання Гулака-Артемовського були пов’язані зі змінами в керівництві Полтавського інституту: замість попередньої начальниці Засс Софії Іванівни (1766—1852), яка була переведена до Патріотичного інституту в.Петербурзі (виїхала з Полтави 3 лютого 1848 p.), призначено Щербиніну Єлизавету Павлівну. Вірш написано напередодні приїзду до Полтави П. Гулака-Артемовського (який був тоді «почесним членом ради інституту по учбовій частині») та його зустрічі
з M. М. Лонгіновим, що прибув туди на випускні іспити й привіз із собою нові призначення (див.: «Полтавские губернские ведомости. Неофициальная часть», № 6, від 11 лютого; № 26 від ЗО червня; № 35, від І вересня 1848 p.).
»НАДУДЛИВСЬ ЧАЮ...»
, Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старіша», 1897, кн. З, с. 487.
Автограф-невідомий. Зберігся список (ДПБ, ф. 229, № 5, арк. З—
З зв.) з позначкою, яка розкриває обставини написання вірша: «в Ка-питольске, 9 июня 1851», пояснювальною припискою іншою рукою: «Имение Н[икано]ра Михайловича] Лонгинова близ г. Изюма)».
Подається за списком.
Лонгінов Никанор Михайлович — брат М. М. Лонгінова, знайомий П. Гулака-Артемовського.
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. . З, с. 480—481.
Зберігся автограф з датою:'«12 июня 1851» (ДПБ, ф. 229, № 2, арк. 3).
Подається за автографом.
1 СвЯ'Тигорське (Святі гори)—місцевість в Ізюмському повіті Харківської губернії, де в крейдяних горах на березі Сівсрського
•Дінця з давніх часів існував монастир (згадується в історичних джерелах з XVII ст.). На кошти колишнього придворного священика Сацборського Андрія Опанасовича (1732—1815) в XIX ст. тут було збудовано церкву.
2 А В і и над нами, знай, в воді жарту є...— РІдеться, очевидно, про М. М. Лопгіпова.
«ГОЛИВСЯ Я НА ТИЖДЕНЬ РАЗ...»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, Ć. 476—477:
Зберігся автограф з датою: «20 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 229, № 2, арк. 4—4 зв.).
Вірш звернено до А. А. Вагнера, що прибув з Петербурга па випускні іспити в Полтавський інститут шляхетних- дівчат.
1 Приїхав він, віддав п р и к а з...— РІдеться про М. М. Лон-гінова.
.«ЯК ТІЛЬКО ЗАДЗВОНЯТЬ ЧОТИРИ ГОДИНКИ...»
' Вперше надруковано Д. І. Багалієм у жури. «Киевская старииа», 1897, кн. З, с. 477.
Зберігся автограф у листі П. П. Гулака-Артемовського до
A. А. Вагнера, з датою: « 21 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 2 зв.):
«Жена моя, достойно уважаемый Андрей Андреевич, свидетельствуя Вам искреннейшее почтение, радостно, к радости моей, извещает меня, что почтенные родные ваши, Гофмашіы, избрали дом мой для постоянного в нем квартирования и содружества с нами. Полагая, что ii Вы разделите с нами удовольствие подобного сожизния, поспешу признательно обнять Вас за прочтенную мною рукопись: говорю — поспешу, коли то покличе, а коли наше не в лад, то ми з своїм і назад!»
Подається за автографом.
«послухав жінку...»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кв. З, с. 477—478. -
Зберігся автограф з датою: «23 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 229, № 2, арк. 5).
Подається за автографом.
«Ой, МЕНІ ТЯЖКО!..»
Вперше надруковано Д. І. Багалієм у журн. «Киевская старина», 1897, кн. З, с. 478—479.
Зберігся автограф у листі П. П. Гулака-Артемовського до
А. А. Вагнєра французькою мовою, з датою: «26 июня 1851. Полтава» (ДПБ, ф. 121, № 4, арк. 4—4 зв.):
«Ця дрібничка може становити хіба що сьогоденний інтерес, дорогий і шановний Андрію Андрійовичу! Як Вам відомо, мені сьогодні нема чого робити й треба було чимось заповнити цей порожній ранок; ось чому я роблю все абияк, принаймні погасив борг у своєму листуванні з дружиною й дітьми. Киньте мене (швырните меня) до ніг його превосходительства, нашого апгеля-хранителя. Вітання! Шаноба й дружба!» Перед текстом вірша позначка автора: «NB. На голос малороссийской] кобз[арской] песни: «Ой, піду я до владики попа по-•ивати».
Подається за автографом.