Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 169)

¹ Гарасько як звелі в...— Рідеться про давньоримського поета Квінта Горація Флакка (65—8 до н. е.), який у своєму віршованому трактаті «Про поетичне мистецтво» радив авторам не квапитися

з публікацією написаного, а дати йому відлежатися дев’ять років: «попит prematur in annum» («Ad Pisones», 388).

ДЕЩО ПРО ТОГО ГАРАСЬКА

Вперше надруковано в журн. «Украинский вестник», 1819, № 11, с. 237—239, під заголовком: «Дещо про Гараська». В дсюпрацьовано-му автором вигляді опубліковано О. О. Потебнею в журналі «Киевская старина», 1888, кн. 5, с. 197—199.

Автограф зберігається в ІЛ (ф. 66, № 2, арк. 10—11 зв.).

Подається за автографом.

¹ ...з а царя Олексія Михайлович а...— Романов Олексій Михайлович (1629—1676), російський цар в 1645— 1676 pp. За його царювання відбулося возз’єднання України з Росією (1654).

² ...киязь Гагін та боярин Хлопов...— Йдеться про окольничого Великого-Гагіна Данила Степановича, який у березні 1663 р. очолив російське посольство, що мало представляти царський двір під час виборів нового гетьмана Лівобережної України на Чорній раді в Ніжині. Посольство підтримало вибір гетьманом І. Брюховець-кого, який обіцяв зберігати вірність Переяславській угоді. Стольник Хлопов Кирило Осипович входив до складу посольства й був залишений при гетьмані. Саме Гагіну й Хлопову було доручено розглядати численні скарги і доноси на І. Брюховецького, що надходили до Москви внаслідок міжусобних чвар серед козацької старшини. Похвальний відгук про І. Брюховецького — уривок з їхнього рапорту цареві — П. Гулак-Артемовський цитує тут за відомим історичним твором «История русов или Малой России» (М., 1846, с. 158), який хоч і був надрукований пізніше, але ще на початку XIX ст. поширювався в рукописних копіях.

³ ...гётьмана-дряпичку Брюховецького... — Йдеться про Брюховецького Івана Мартиновича (?—1668), гетьмана Лівобережної України з 1663 по 1668 р. Був відомий своєю зажерливістю й безпринципністю. Ставши гетьманом завдяки демагогічним обіцянкам покласти край старшинському свавіллю і нещадному визискові трудящого люду, відзначився ще гіршими здирствами, внаслідок чого був убитий повсталими козаками.

ДУРЕНЬ І РОЗУМНИЙ

(Приказка)

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1882, № 2, с. 242, в статті українського письменника Кониського Олександра Яковича (1836— 1900) «Відчити з історії русько-українського письменства XIX віку. II. Петро Артемовський-Гулак».

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12.

Подається за автографом.

«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького «Mądry і głupi» («Bajki і przypowieści», księga IV, № 26).

ЦІКАВИЙ і МОВЧУН (Приказка)

Вперше надруковано О. Коииським у журн. «Світ», 1882, № 2, с. 243.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12.

Подається за автографом.

«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького «Mądry і głupi» («Bajki і przypowieści», księga III, № 19).

ЛІКАР 'І ЗДОРОВ’Я (Приказка)

Вперше надруковано О. Коииським у жури. «Світ», 1882, № 2, с. 243.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 66, № 2, арк. 12 зв.

Подається за автографом.

«Приказка» П. Гулака-Артемовського є перекладом байки І. Красіцького «Doktor і zdrowie».

ТВАРДОВСЫСИЙ (Малоросійська балада)

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 6, с. 121 — 129, без дати, за підписом «Г.», з передмовою редактора журналу М. Каченовського (с. 116—121). Наводячи деякі відомості з української історії, фольклору та етнографії, він зокрема писав:

«Предлагаем читателям нашим стихотворение малороссийское, написанное в Харькове... Теперь, сколько известно, малороссийская словесность поддерживается единственно стихотворениями в забавном или шутливом роде: такова «Энеида» Котляревского; таковы стихи при «Грамматике» г-иа Павловского и несколько очень замысловатых пьес, напечатанных в «Украинском вестнике».

Бесспорно, сюда принадлежит и «Твардовский». Польская словесность с некоторого времени хвалится балладою такого же содержания — произведением таланта г-на Мицкевича, отличного поэта. Герой баллады и его союз с бесом известны не менее в Польше и за Днепром, как в Малороссии и Украйне: рассказы об удальстве Твардовского, об его приключениях слушаются с неослабным любопытством, и простолюдины поселяне в досужные часы весьма охотно возобновляют чувство страха в своем сердце воспоминаниями о судьбе Твардовского. Баллада малороссийская есть подражание польской».

Передруковано в журналах «Славянин» (1827, № 27) i «Dziennik Warszawski» (1827, т. 9), а також у додатку до збірки «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем» (М., 1827).

Надсилаючи М. Максимовичу свою баладу, в недатованому листі французькою мовою П. Гулак-Артемовський натякав, що з огляду на цензуру він вніс у текст певні пом’якшення: «Повинен вам признатися, що ця дрібничка потрапила до, Ваших рук в окремих місцях не такою, якою вона вийшла з-під мого пера. Дуже вимогливий щодо цензури, я був змушений зробити деякі зміни, почасти навіть на шкоду самій баладі; відновлення цих змін збільшило б вартість твору, якщо він її мае» (Гулак-Артемовський П. П. Твори. K., «Дніпро», 1964, с. 214).

Текст, опублікований у журналі «Славянин», був випущений також окремою відбиткою: «Твардовский. Малороссийская баллада. Сочинение] Петра Гулак-Артемовск[ого]. Санкт-Петербург, напечатано в типографии императорской Российской академии, 1827» (цензурний дозвіл 12 серпня 1827 р.), в окремих примірниках якої (ДПБ, ф. 229, № 6; ІЛ, ф. 66, № 6) автор зробив кілька виправлень, — можливо, саме в тих місцях, які він мав на увазі в цитованому листі до М. Максимовича.

Автограф невідомий.

Подається за примірником окремої відбитки видання 1827 р. з авторськими виправленнями (ДПБ, ф. 229, № 6).

Твір П. Гулака-Артемовського написано за мотивами балади

A. Міцкевича «Pani Twardowska». За свідченням одного із сучасників, сам Міцкевич, «не потураючи своєму авторському самолюбству, вгізна-вав, нібито українська переробка вища за оригінал» (див.: «Русский биографический словарь», Спб., 1900, т. 2, с. 326).

рибалка (Малоросійська балада)

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1827, № 20, с. 288—290, під заголовком «Рыбак. Малороссийская баллада. (Из Гете)», під криптонімом «-Й-», з датою: «27 октября 1827» і передмовою редактора М. Каченовського:

«Всякому счастливому произведению истинного таланта желаем такого успеха, какой имел «Твардовский» ⁷². Без предварительных внушений, без посредства слишком уже известных способов втираться в храм славы, баллада любезного нашего поэта в короткое время была напечатана три раза. Слышно, впрочем, что между благосклонными читателями стихотворений малороссийских есть и неблагосклонные к сему наречию, хранящемуся в устах пяти миллионов соотчичей наших и по многим отношениям драгоценному для славянского филолога. Несговорчивых мудрено переубедить; но для других мы сошлемся иа аллеманские стихотворения покойного Гебеля, с любопытством и наслаждением читаемые во всех государствах Германии,' частию напечатанные и у нас рядом с некоторым из прекрасных переводов

B. А. Жуковского ⁷³. Кажется, позволено просить снисхождения к наречию многочисленных однородцев, соотечественников и сограждан наших, снисхождения, подобного тому, какое оказывают немцы к остаткам языка, уцелевшим в одном уголке прежней Швабии. *

Почтенный поэт, упомянув о некоторых особливых побуждениях, заставивших его передать на родном языке⁷⁴ своем Гетеву балладу, говорит далее в обязательном письме к редактору, что, между, прочим, и по влечению любопытства захотел он попробовать: нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нелепые, благородные, возвышенные, не заставляя читателя или слушателя смеяться, как от «Энеиды» Котляревского и от других с тою же целыо писанных стихотворений? Указывая далее на некоторые народные песни малороссийские, на песни самые нежные, самые трогательные, он с благородною неуверенностью в успехе выдает балладу свою единственно как простой* опыт. Судьба сего стихотворения будет решена знатоками и любителями малороссийского слова. Нам остается только поставить на вид одно обстоятельство: как в «Твардовском» выдержан сочиии-телем топ м у ж с с к о-г а й д а м а ц к и й, так здесь принят им ж е н-ский малороссийский способ объяснения».

З кількома дрібними виправленнями й доданим епіграфом із Гете, під криптонімом *⁺*, без дати, передруковано в альманаху «Утренняя звезда. Собрание статей в стихах и в прозе», Харків, 1834, кн. 2, с. 71—73.

Зберігся авторизований список (без дати) рукою дружини поета Єлизавети Федорівни у зшитку з написом П. П. Гулака-Артемовського французькою мовою: «Зошит, переписаний Єлизаветою] А[ртсмоіз-

ською]-Г[улак] 1836» (ДПБ, ф. 229, № 3, арк. 19—20 зв.).

Автограф балади з дарчим написом «В знак искреннейшей благодарности посвящается его превосходительству Александру Днмитриевп-чу Засядке» зберігається в складі зібрання ГІ. Я. Дашкова у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пупікінського Дому) АН СРСР (далі — IPJII): ф. 93, он. З, №> 402. Під текстом криптопім «-Й-» і дата: «27 октября 1827», які у першодруку «Вестника Европы», але враховано й дрібні поправки, внесені поетом при публікації в «Утренней звезде» 1834 р. Поверх рядків у цьому автографі зроблено два власноручних виправлення, відсутні в тексті «Утренней звезды» — в рядках: