Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 1)
• БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ
ПОЕТИЧНІ ТВОРИ
КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1984
ДОЖОВТНЕВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
'ЄВГЕН
ГРЕБІНКА •
ПОЕТИЧНІТВОРИ
ПОВІСТІ
ТА
ОПОВІДАННЯ
київ
НАУКОВА ДУМКА 1984
РЕДАКЦІЙНА
КОЛЕГІЯ
У1
Г79
І. О. Дзеверін (голова)
М. П. Бажан
О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’єв (секретар)
B. Г. Дончик
М. Г. Жулинський (заступник голови) П. А. Загребельний
C.Д. Зубков Є. П. Кирилюк
О. В. Мишанич
JI. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський М. П. Стельмах
О. В. Шпильова М. Т. Яценко (заступник голови)
Упорядкування і примітки М. М. ПАВЛЮКА
Вступна стаття П. М. ФЕДЧЕНКА
Редактор тому П. М. ФЕДЧЕНКО
Редакція художньої літератури
4702590100-353
Г-
•передплатне
М221 (04) *84
© Видавництво «Наукова думка», 1984 упорядкування, примітки, передмова
ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИИ. ЄВГЕН ГРЕБІНКА
Кінець XVIII — початок XIX ст. ознаменовані важливими процесами в суспільно-політичному і культурному житті українського народу. Це був період дальшого розкладу феодальних відносин та інтенсивного розвитку капіталізму. З цим періодом пов’язана значна активізація політичного життя серед всіх народів царської Росії, посилення опозиційних настроїв у різних верствах населення країни, що знайшло свій вияв у революційному виступі декабристів, у спалахах селянських повстань, політичних заворушеннях серед солдат и студентства. Самодержавний уряд жорстоко переслідував визвольні політичні, соціальні й національні прагнення пригноблених, тому піднесення революційно-визвольної боротьби в країні, як правило, змінювалось смугою гнітючої політичної реакції.
В цих соціальних і політичних умовах відбувалося формування української нації і її самобутньої національної культури.
Перші три десятиліття XIX ст. висунули перед молодою українською літературою багато складних проблем, починаючи з відстоювання прав на розвиток літератури рідною мовою і кінчаючи визначенням характеру і шляхів її розвитку. Необхідно було переборювати не лише самодержавні утиски і переслідування, а й скептичне ставлення- шовіністичних кіл до самої можливості створення літератури українською мовою.
Серед тих, хто слідом за Котляревським утверджував українську мову як мову самобутньої національної культури, хто закладав основи нової української літератури, почесне місце належить Петру Гу« лаку-Артемовському і Євгену Гребінці.
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р* в Городищі на Київщині в сім’ї священика. Одинадцяти років вступив до Київської академії1 — єдиного тоді на Україні навчального заклад ду, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту.
- Не закінчивши повного курсу навчання, він кілька років займався педагогічною роботою: викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше працював домашнім учителем в сім’ях польських поміщиків.
У 1817 р. Гулак-Артемовський стає студентом Харківського університету, а вже наступного року починає багаторічну педагогічну діяльність в університеті спочатку викладачем польської мови, з 1825 р.— екстраординарним, а після захисту дисертації в 1828 р. ординарним професором історії, в 1838 р. деканом словесного факультету, а з 1841 до 1849 р. ректором університету. Одночасно протягом двох десятків років вій працював у Харківському та Полтавському інститутах благородних дівиць.
До університету Гулак-Артемовський вступив, уже маючи значний життєвий досвід. Його соціальні знання і життєві спостереження особливо збагатилися під час роботи в маєтках польської шляхти, що вимагала грунтовного вивчення культурних надбань минулого й сучасного. Все це знадобилося майбутньому письменнику та університетському педагогові.
Життєва активність П. Гулака-Артемовського засвідчена його навчальною і громадською кар’єрою вже з перших років перебування в університеті.
Заснований у 1805 р. не стільки з розпорядження самодержавного уряду, скільки з ініціативи місцевого дворянства, Харківський університет став справжнім вогнищем науки й освіти та своєрідним центром громадського життя краю. Діяльність університету сприяла дальшому пожвавленню культурного життя міста, губернії і підпорядкованої університету учбової округи. Навколо університету створюються наукові й культурницькі товариства, засновується друкарня, видаються перші газети та журнали.
Відомо, що вже в 1817 р. серед співробітників першого громадсько-наукового і літературного журналу «Украииский вестник» б}ш П. Гулак-Артемовський.
Розпочавши свою літературну діяльність з характерних для тих часів вільних перекладів з Ж.-Б. Руссо, Д. Мільтона і Ж. Деліля, П. Гулак-Артемовський став пробувати свої сили і в оригінальній творчості українською мовою, створивши вже через два роки такий поетичний шедевр, як байка «Пан та Собака», що яскраво засвідчив не тільки його високу літературну, а й громадянську зрілість.
Власне, навіть жанр вільного перекладу передбачав певну літературну майстерність та оригінальність. Це підтверджує вже перший опублікований в журналі «Украинский вестник» твір П. Гулака-Артемовського— переклад з Ж.-Б. Руссо «Ослепление смертных».
Перекладач хоч і віддає данину панівним тоді в російській літературі традиціям класицизму, проте поет вже робить перші кроки до реалістичної демократизації форми й змісту. Особливо це показово для поезії «Мучение сатаны при воззрении на эдем» — глибокого за протестантським змістом і блискучої за формою переспіву з «Втрачеіч
його раю» Мільтона, твору, який був об’єктом перекладів та пересій* вів в усіх європейських літературах, що випробовували свої художньо-зображувальні можливості.
Закономірним у процесі формування власного поетичного почерку П. Гулака-Артемовського був перехід від вільних перекладів до наслідування/ об’єктом якого були також поезії сучасних західноєвропейських авторів. Саме у такому жанрі, модному в XIX ст., написано вірші «Недоверчивость», наслідування популярного французького поета Ж. Деліля та «День мщения» — наслідування пророка Іоїля.
Цікаво, що після появи цих поезій редактори «Украинского вестника» звернули увагу П. Гулака-Артемовського на інші побутові сюжети та стильові засоби, з тим щоб випробувати мову і в галузі! «выражений нежных». Втім, ще й до цієї поради П. Гулак-Артемов-ський вже пробував свої сили в оригінальній поезії на житейські теми та ще й українською мовою, що ставило перед ним неабиякі труднощі — адже тодішній літературний доробок українською мовою, крім перших пісень «Енеїди», складався лише з кількох віршів В. Масло-вича. Йдеться про поезію «Справжня Добрість (Писулька до Гриць-ка Пронози)», написану після приїзду поета до Харкова в 1817 р.
Проблема активної та діяльної «добрості», гармонійного поєднай* ня людських нахилів, пристрастей і дій як запоруки корисних для народу справ, була характерною для просвітительських теорій кінця XVIII — початку XIX ст. Хоча думка про необхідність високої громадянської моральності сама по собі не була революційною, вона відображала прогресивні настрої просвітительства.
Про потребу працювати в ім’я громадської користі писали на сторінках «Украинского вестника» Є. Філомафітський, І. Срезневський, В. Каразін.
П. Гулак-Артемовський виступає проти бездушного писання про те, чого «не зиа, не бачив і не чує». Визначаючи «справжню Добрість»* поет наділяє її всіма чеснотами, властивими народній моралі: «не любить Добрість сліз», вона не плаксива, не «понура» й «соплива», а дійова, з її очей «палає ласка до людей».
«Писулька» створена за канонами дидактичних творів: мораль, як правило, виводиться після певних сюжетних картинок. Таким чином підкреслюється безстрашність і стійкість Добрості. її соціальний характер, приналежність до простого народу підкреслюється й тим, що «її зле панство зневажає, мов товарякою, так нею повертає», але Добрість перед усіма випробуваннями може встояти. Щоправда, джерело цієї сили автор ладен знаходити і в заповідях християнської моралі — в смирінні й довготерпінні, надії на те, що лише
До часу над слабким, хто дужчий, вередує,
До часу мужиків ледачий пан мордує...
Своєрідною втіхою є й вказівка на те, що не скрізь панують такі несправедливі порядки:
I есть земля така правдива І заможна,
Де правду і панам сказать, як богу, можна.
На цьому тлі явним дисонансом є згадка про життєвий подвиг і громадянську сміливість стійкого, морально непереможного грецького мудреця Сократа, який крізь усе життя проніс непохитну вірність правді, пішовши в ім’я правди на смерть.
Отак-то, братця й ви — казав ти: хліб ви .їжте,