Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 62)

Але чи має значення те, що Квін виявився поліцейським? Взагалі-то ні, але після того, як Хенком та Френком погребував товстун-клієнт саме через те, що вони схожі на «ментівські шузи», це стало для них свого роду больовою точкою, тож замість сміятися над кумедним збігом обставин вони почуваються ображеними й ошелешеними, бо якщо «гівнодави» за своєю суттю є ментівськими черевиками, то їм тоді в будь-якому випадку судилося служити лише лягавому менту, чия постать в усній народній творчості є мішенню нещадного глузування, а отже вони, як улюблені черевики ментів усього світу, також заслуговують на осміяння й глузування.

– Гляньмо правді в лице, – каже Хенк. – Ми не були створені для смокінгів та шалених ночей в барах та ресторанах.

– Може, воно й так, – погоджується Френк, – зате ми – надійні та міцні.

– Як двоє танків.

– А ти хотів би бути спортивним автомобілем?

– Подумай-но, Френку, ми – ментівські гівнодави! Парії серед нормальних черевиків!

– Та ти лишень поглянь на нашого поліцая, Хенку! У нього така гарна струнка фігура! І ми йому подобаємося. Парії чи не парії, а ми йому потрібні, і для мене цього достатньо.

Кмітливого, жорсткого й моторного Абнера Квіна щойно підвищили до посади детектива. Свій поліцейський кийок та форму патрульного він поміняв на пару бізнес-костюмів – шерстяний на зиму, і літній з легкої швидко висихаючої тканини, а також розщедрився в магазині на дорогі солідні черевики (Хенка і Френка!), котрі збирається носити щодня цілорічно, незважаючи на погоду. Квін живе сам-один в маленькій однокімнатній квартирі в Пекельній кухні, станом на 1961 рік не найкращому районі Манхеттена, але орендна плата низька, а поліцейський відділок, де він працює, розташований лише за чотири квартали, і хоча його маленька квартира нечасто буває чепурною й добре прибраною (бо детектив не має схильності до хатньої роботи), Хенку й Френку дуже подобається те, як дбайливо він за ними доглядає. Незважаючи на свій молодий вік, їхній володар – чоловік старої школи виховання і тому ставиться до своїх черевиків з повагою, методично розшнуровуючи їх увечері й залишаючи біля ліжка замість недбало скидати й залишати в комірці, оскільки черевикам подобається бути увесь час біля свого хазяїна – навіть коли вони не на роботі, а коли взуття скидають, не розшнуровуючи, то це з часом призводить до сильних структурних пошкоджень. Зазвичай Квін на роботі дуже зайнятий, бо займається розслідування кримінальних справ (здебільшого – пограбувань), але коли на його черевики щось падає – чи то голуб’яче гівно, чи то червона булька кетчупу? – він швидко видаляє небажану речовину однією зі спеціальних очисних серветок, які він носить в правій нагрудній кишені свого піджака. Але найприємніше – це його часті прогулянки до Пенн-стейшн для отримання відомостей від свого головного інформатора – старого негра на ім’я Мосс, який принагідно має в головному залі свій ослінець для чистки взуття. Квін сідає на стілець, щоби отримати він Мосса чергову дозу інформації і дуже часто просить його начистити йому черевики, щоби приховати істинну мету свого візиту, вбиваючи таким чином двох зайців – виконуючи свою роботу й доглядаючи своє взуття. Щасливими бенефіціарами цього хитрого прийому є Хенк та Френк, бо Мосс – майстер своєї справи, його руки – наймоторніші серед представників його бізнесу, і для Хенка та Френка, які працюють кожного дня, немає більшого задоволення, ніж коли старий масажує їх своїми щітками та натирає ганчірочками, для них це запаморочливий стрибок в глибини черевичної чутливості, а після того, як Мосс натре й відшліфує їх своїми вмілими руками, вони блищать, свіжі й чисті, мов нова копійка, та ще й захищені кремом від води, одним словом – переможці на всіх фронтах.

Хенку й Френку таке життя до вподоби, на краще вони й не сподівалися, але хороше життя не слід плутати з легким, оскільки така вже доля черевиків – тяжко працювати навіть за найсприятливіших обставин, особливо в такій місцині, як Нью-Йорк, де підошва може місяцями не ступати хоча б на маленьке пасмо трави чи малесенький клаптик м’якої землі, де екстремальні холод та спека можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю черевичних істот, вже не кажучи про шкоду від злив та снігопадів, неминучого потрапляння до калюжі чи замету, частого намокання й висихання, тобто, всіх тих неприємностей, яких зазнає взуття, коли погода стає сирою й сльотавою, і багатьох з яких можна було б уникнути, якби сумлінний володар був іще сумліннішим, але Квін – не той чоловік, що довіряє гумовим чоботам та калошам, і тому навіть в найсильніші снігопади він віддає перевагу не зимовому взуттю, а своїм улюбленим дебелим черевикам, котрі пишаються його довірою й потерпають від його невгамовності.

День у день Квін тільки те й робить, що «топче тротуар», а разом з ним тротуар топчуть Хенк із Френком. І якщо й існує хоча б одна втіха в тім, що їхні п’яти та підошви стираються від постійної абразивної взаємодії шкіри з асфальтом, то це те, що потерпають вони від цього разом, як брати, що поділяють спільну долю. Одначе, як і в більшості братів, у них бувають свої моменти незгоди й образ, ворожнечі й вибухів роздратування, бо навіть попри те, що вони є сполученими з тілом того ж самого чоловіка, їх, все ж таки, двоє, і ставлення кожного з них до цього тіла є трішечки інакшим, оскільки в один і той самий час ліва нога Квіна не завжди робить те ж саме, що його права нога. Наприклад, коли він сидить у кріслі: будучи шульгою, Квін перекидає свою ліву ногу через праву значно частіше, аніж праву через ліву, і мало є у світі речей приємніших, аніж бути піднятим у повітря, ненадовго відірвавшись від землі і оголивши перед усім світом свою підошву. А через те, що Хенк є лівим черевиком, і йому таке щастя випадає значно частіше, Френк затаїв на свого брата образу, яку йому здебільшого вдається придушувати. Інколи Хенк в результаті чергового злету перебуває в такому піднесеному настрої, що йому несила мовчати, тому він, легенько коливаючись у повітрі напроти правого коліна хазяїна, починає насміхатися з висоти свого привілейованого становища, гукаючи Френку: «Агов, як там у вас погода внизу, хлопчиську?» І тоді Френк неминуче втрачає самовладання й посилає Хенка під три чорти. Водночас Френк часто співчуває Хенку через те, що той є лівим черевиком ліворукого чоловіка, оскільки зазвичай Квін рушає з лівої ноги, і кожного разу, коли вони в дощовий чи сніжний день зупиняються на червоне світло, перший крок через вулицю завжди буває ризикованим, бо можна потрапити в потік води у стічній системі, чи в глибоку калюжу зі сльотою, тому Хенк часто вскакує у халепу й промокає, тоді як Френк залишається сухим. Френк рідко зловтішається, коли його брату буває непереливки, але все ж таки, в годину поганого гумору, він не може відмовити собі в такому задоволенні.

Втім, попри спорадичні спалахи недоброзичливості й непорозуміння, обидва черевика стали друзяками не розлий вода, і кожного разу, бачачи такі ж самі «гівнодави» у компаньйона свого хазяїна, похмурих і злих Еда і Фреда (всі черевики в повісті Фергюсона мають імена, що римуються), Хенк і Френк з особливою гостротою усвідомлюють, якими щасливими вони є, потрапивши до такого чесного й порядного хлопця, як Абнер Квін, а не до неохайного бандита, з яким йому доводиться працювати, Волтера Бентона, котрий, схоже, найбільше любить свою роботу за те, що має змогу кпати під сраку підозрюваних, завівши їх до кімнати для допитів. Еду і Фреду настільки часто доводилося виконувати для нього цю брудну роботу, що вони стали так само жорстокими, як і він, перетворившись на двох огидних покидьків, настільки цинічних і злих на увесь світ, що вони не розмовляли між собою вже близько року – не тому, що вони не ладили один з одним, а тому, що їм не хотілося. На довершення до цього, Ед і Фред вже почали розвалюватися, бо з Бентона добрий господар – як з собачого хвоста сито, тупий, та настільки недбалий, що не завдавав собі клопоту міняти накладки на підборах та підошвах, і тому п’яти обох черевиків сильно стерлися; він не звертав уваги на те, що у Еда на підошві почала утворюватися дірка, що носок у Фреда потріскався, і за увесь той час, що Хенк та Френк знали цих двох «підарів котячих» (саме так охрестив їх Хенк), він жодного разу не чистив їх і не мастив кремом. На відміну від них, Хенка й Френка чистили двічі на тиждень, а за ті два роки, що вони служили своєму хазяїну, той чотири рази міняв їм накладки на підборах та підошвах. Вони й досі почувалися молодими, тоді як Ед з Фредом, вийшовши на роботу лише за півроку до них, вже так сильно постаріли, що їм скоро настане гаплик, і Бентон викине їх на смітник.

Через те, що Хенк та Френк є черевиками робочими, їм рідко доводиться супроводжувати свого господаря на побачення з дамами. Для справ любовних потрібно дещо не таке простецьке й неоковирне на вигляд, як грубі черевики, тому Абнер Квін замість Хенка й Френка віддає перевагу своїм елегантним «парадно-вихідним» туфлям з трьома парами дірочок для шнурків, або чорним «крокодилам» на пласкій підошві, і тоді Хенк з Френком сумують, і не лише тому, що бояться залишатися на самоті в темній квартирі, а ще й тому, що їм вже доводилося бути разом з хазяїном на любовних походеньках (коли йому бракувало часу сходити додому й перевзутися), і вони знають, якими цікавими ці походеньки можуть бути, особливо тоді, коли господар проводить ніч в постелі з дамою, бо оскільки це жіноча квартира, то там неодмінно є й жіночі туфлі та черевики, які здебільшого стоять під вішалкою разом із ними. Як же ж їм було весело першого разу, коли вони теревенили, сміялися й співали пісень з Флорою та Норою, гарненькими черевичками з червоного атласу на високих підборах! Було їм весело і в квартирі іншої жінки, високої білявки, яку господар називав або «Аліса», або «Дорогенька», бо вони розважалися донесхочу з чорними туфельками на ім’я Лія і Мія, а також з дешевенькими черевичками Моллі та Доллі. Ці дівчата завжди хтиво хихотіли, дивлячись, як господар Хенка та Френка роздягається догола, як підстрибують повні цицьки їхньої господині в екстазі кохання. То були незабутні зустрічі, які не йшли в жодне порівняння з похмурим світом огидних кримінальників та суддів у чорних мантіях, і від того, що тих зустрічей було мало, були вони іще більш незабутніми та дорогоцінними.