Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 154)

Ви закликаєте до порядку й поваги до авторитету; ми закликаємо до справедливості, свободи й соціалізму.

Залишилося сказати лише одне. Можливо, вам це здасться нігілізмом, оскільки це – перший постріл у війні за визволення. Скористаюся словами Лероя Джонса, котрий, я певен, вам не дуже-то подобається: «До стінки, єбіла, це наліт!»

Фергюсон вжахнувся. Після красномовних слів, які Рудд промовив на поминанні Кінга, в цьому кепському тактичному промахові не було ніякого сенсу. Не можна було сказати, що за своєю суттю текст був позбавлений сильних сторін, однак тон його був нахабним, і якщо СДС намагалися наростити собі підтримку серед студентів, таке новеньких лише відштовхне. Стаття послужила прикладом того, як СДС розмовляють самі з собою, а не тягнуться до інших, Фергюсонові ж хотілося, щоб СДС перемогли, бо, всупереч певним застереженням про можливе й неможливе, Фергюсон переважно стояв за цю групу та вірив у її цілі, але мета шляхетна вимагала й шляхетного поводження своїх прибічників, чогось тоншого і стриманішого, ніж банальні образи й дешеві, хлопчачі випади. Особливо шкода це було від того, що Фергюсонові Марк Рудд подобався. Вони приятелювали з їхнього першого курсу (земляки нью-джерсійці з майже однаковим дитинством), і Марк поки що справляв добре враження як голова, створював таке враження, що Фергюсон навіть легковажно почав думати, нібито він і ніяких помилок скоїти не може, і от тепер, коли він схибив з цими своїми Любими Грейсонами та єбілами, Фергюсон відчував, що його підвели, що він застряг у незручному становищі проти тих, хто був «проти», а це надто одинока позиція для людини, котрий також проти тих, хто «за».

Як це не примітно, Емі з ним не сперечалася. Вони й надалі залишалися посеред свого двохпостільного періоду остигання і останні кілька днів бачилися нечасто, та коли Емі повернулася додому із зборів СДС увечері двадцять другого, у неї також було відчуття, що її підвели, – не просто через статтю, котра, як вона визнала, була й брутальною, і дитячою, а й тому, що у Феєрвезер-хол на останні збори в цьому навчальному році прийшло всього п’ятдесят-шістдесят осіб, тоді як більшість їхніх зустрічей в останні місяці збирали по двісті й більше людей, і вона тепер побоювалася, що СДС втрачають ґрунт під ногами, що майже всі п’яді землі, відвойовані з таким трудом, тепер втрачені, і завтра трапиться лихо, сказала вона, жалюгідний останній бій, котрий закінчиться невдачею, і СДС в Колумбії закриються назавше.

Вона помилялася.

Весна 1968-го (III). Ніколи раніше в анналах історії не. Ніколи раніше навіть думки не. Вихор, який усе ширшає, і всі раптом закружляли в ньому. Нободедді[45] скрутився від болі в животі. Хотспур підстрибує, форма з лев’ячим тілом та людською головою, ціла орда. Як хто, хто що, і всі раптом у нього запитують: Чому в твоїх законах повно темряви й сутінків? Центр не міг, усе не могло, орда не могла вчинити інакше, ніж учинила, та анархії не дарували звільнення, це світ звільнився хоча б на час, і так от розпочався найбільший, найтриваліший студентський протест в американській історії.

Близько тисячі того ранку. Дві третини проти, вони зібралися довкола Сонячного годинника в центрі студмістечка, одна третина анти-проти стояла на сходах Лоу, нібито – захистити будівлю від штурму, але й також – бити й ламати, якщо до цього дійде. Уже оприлюднили попередження, і загроза мордобою вивела загін молодої професури, готовий розганяти, якщо стане необхідно. Для початку – промови, одна за іншою – звична права, програма СДС, але й САТ там теж було, перший об’єднаний політичний мітинг у Колумбії за всю історію, і коли на Сонячний годинник заліз новобраний президент САТ Ціцерон Вілсон, щоб звернутися до натовпу, він почав із того, що заговорив про Гарлем і спортзал, та через мить (Фергюсона вразило) він уже нападав на білих студентів. «Якщо бажаєте знати, про що вони говорять, – сказав він, маючи на увазі расистів, – підіть і погляньте на себе в дзеркало тому, що про чорних людей ви не знаєте нічого».

Емі, що стояла попереду, перебивши його, вигукнула: «А чому це ти гадаєш, що на вашому боці немає білих? Чому гадаєш, що ми у всьому цьому не разом? Ми твої брати й сестри, друже, і будемо в біса сильніші, якщо ви встанете з нами, коли ми з вами вже стоїмо».

Кепський початок. Слід зняти капелюха перед Емі за її репліку, та початок бурхливий, і сум’яття не затихало ще якийсь час. Лоу була неприступна. Двері заперли, і ніхто не бажав ламати їх чи починати сутичку з охоронцями. І знову до Сонячного годинника, прикрашеного написом «HORAM EXPECTA VENIET» (чекай часу – він прийде), але ж чи прийшов цей час насправді чи двадцять третє квітня розсипалося в одну невикористану нагоду? Ще один раунд промов, та все загальмувало, і енергія юрби випарувалася. І от коли вже здавалося, що мітинг видихнувся й завершився, хтось, проте, вигукнув: ПІШЛИ ДО СПОРТЗАЛУ! Слова вдарили з силою ляпаса, і вмить триста студентів побігли на схід по Алеї коледжу до Морнінгсайд-парку.

Емі недооцінила масштаби незадоволення, епідемії нещастя, яка поширилася рядами більшості не-членів СДС в студмістечку: майже усім їм, здавалося, загрожує нервовий зрив мірою того, як гуркотіла війна, в котрій неможливо перемогти, а Нободедді в Білому домі й бібліотеці Лоу й далі вирікали свої темні слова та видавали незрозумілі закони, і поки Фергюсон біг разом із натовпом, що стікався до парку, він розумів, що студенти одержимі, що їхніми душами вже заволодів той самий сплав злості й радощів, котрий він спостерігав на вулицях Ньюарку минулого літа, і якщо тільки не випускати по них жодних куль, цей натовп зупинити неможливо. У парку були полісмени, але недосить, щоб зупинити банду студентів, і та повалила сорок футів сітчастої загорожі довкола будівельного майданчика, і серед них був Девід Циммер, відзначив Фергюсон, і ще був друг Циммера, Марко Фогг, м’який Циммер і ще делікатніший Фогг були в тій банді, що валила огорожу, і на якусь мить Фергюсон їм позаздрив, йому теж захотілося взяти участь у тому, що вони робили, але відтак це відчуття минулося, і він стримався.

Майже битва, але не цілком. Удари, спалахи, штовханина, лягаві проти студентів, студенти проти лягавих, студенти наскакують на лягавих, копають лягавих і штовхають їх у грязюку, одного хлопчину з Колумбії посеред усього цього відтягнули геть (білого, не члена СДС), звинуватили в нападі зі злочинним задумом, злочинно завданій шкоді та опиранню арештові, і коли до парку стало спускатися більше лягавих із кийками напоготові, студенти пішли з будмайданчика та попрямували назад до студмістечка. Тим часом до парку крокувала інша юрба студентів – тих, що затрималися позаду. Група наступу і група відступу зустрілися посеред Морнінгсайд-драйву, і коли ті, що відступали, повідомили колегам, які наступали, що всі справи в парку вже вирішили, обидві групи рушили назад до студмістечка і знову зібралися біля Сонячного годинника. На цьому рубежі людей було вже близько п’яти сотень, і ніхто не знав напевне, що відбудеться далі. Півтори години тому був план, та події цей план перевернули, і далі слід було імпровізувати. Наскільки міг визначити Фергюсон, ясно було лише одне: юрба й надалі була одержимою – і готовою на все, що завгодно.

Кілька хвилин потому більшість уже прямувала до Гамільтон-холу, де сотні влилися до вестибюлю цокольного поверху, маса тіл набилася в цей тісний простір, а накачені штовхалися, і тошноти відбивалися від них, і вливалося дедалі більше тіл, всі збуджені, всі збентежені, в такому збентеженні, що перша дія бунту в студмістечку стала помилкою, приреченою на провал помилкою – декана зі студентських справ заперли в його ж кабінеті і перетворили на заручника (цю помилку наступного дня виправили, коли Генрі Коулмена звільнили), та однаково студентам, що брали участь у захваті будівлі, вистачило клепки утворити керівний комітет, що складався з трьох членів СДС, трьох із САТ, двох із Ради громадян коледжу та одного ні з ким не зв’язаного співчувальця, і скласти список вимог, у котрому викладалися цілі протесту:

1. Усі заходи дисциплінарного впливу від сьогодні припиняються, і умовні покарання, накладені на шістьох студентів, негайно скасовуються; студентам-учасникам теперішньої демонстрації оголошується загальна амністія.

2. Заборона президента Кірка на демонстрації у приміщеннях будівель Університету скасовується.

3. Будівництво спортзалу Колумбії в Морнінгсайд-парку припиняється негайно.

4. Усі майбутні заходи дисциплінарного впливу, що вживаються щодо студентів Університету, проходитимуть відкрите слухання в присутності студентів і викладачів, яке дотримуватиметься встановлених процедур.

5. Університет Колумбія від’єднується – на ділі, а не лише на папері – від Інституту оборонної аналітики; президент Кірк та опікун Вільям А. М. Берден подають у відставку зі своїх позицій у Раді опікунів та Виконавчому правлінні ІОА.

6. Університет Колумбія докладає всіх можливих посередницьких зусиль для зняття звинувачень, що висуваються сьогодні учасникам демонстрацій на будівельному майданчику спортзалу в парку.

Двері будівлі залишалися відчиненими. Стояв ранній день посеред звичного тижня занять, і як потім Рудд казав Фергюсонові, контингент СДС розумів, що вони не можуть дозволити собі відчуження студентів, що не беруть участь в акції, перегороджуючи їм шлях на заняття, котрі й далі відбувалися на верхніх поверхах. Їм хотілося перетягнути таких студентів на свій бік, і не було б сенсу в яких б то не було діях, здатних обернути більшість проти них. Будівля у той момент ще не була «окупована», отже, всередині неї відбувався сидячий страйк, і мірою того, як день хилився до вечора та поширювалися чутки про те, що відбувається в Гамільтон-холі, там почали з’являтися десятки осіб, не пов’язаних із університетом, члени СДС з інших коледжів, члени СКНД і КРР, представники різних організацій «Мир негайно», і всі ці люди приходили підтримати, приносили їжу, ковдри та інше необхідне й корисне для тих, хто проведе в будівлі ніч. Серед цих людей була й Емі, а от Фергюсон виявився надто зайнятим – записував усе, поки не забув, і часу на розмови з нею у нього не знайшлося. Замість цього він послав їй повітряний поцілунок. Вона посміхнулася й помахала у відповідь (одна з тих небагатьох посмішок, що вона виділила йому за останні кілька тижнів), а потім він забрався до редакції «Спектейтора» у Ферріс-Бут-холі, писати свою статтю.