Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 153)
Тим часом убили Мартіна Лютера Кінга. Гарлем здійснив те саме, що роком раніше вчинив Ньюарк, та Ліндсей був не Аддоніціо й не став викликати Національну гвардію чи поліцію штату, щоб ті стріляли в демонстрантів, і поки Гарлем, нижче по схилу від Колумбії, горів, безумство і в без того безумній атмосфері на Морнінгсайд-Хайтс розжарилося до такої межі, що Фергюсон тепер відчував: усе перетворилося на повноформатне гарячкове марення. Дев’ятого квітня університет на день зачинився, аби вшанувати пам’ять Кінга. Призначили лише один захід – меморіальне служіння в каплиці Св. Павла неподалік від самого центру студентського містечка, котра привабила юрбу в одинадцять сотень осіб, – і саме тоді, коли віце-президент університету Дейвід Трумен уже зібрався проголошувати від імені адміністрації поминальне слово, зі свого місця в одному з передніх рядів устав студент у костюмі і при краватці та повільно пішов до кафедри. Марк Рудд – знову. Мікрофон тут-таки вимкнули.
Без папірця, без звукопідсилення, не знаючи, скільки людей здатні його почути, Рудд звернувся до зібрання приглушено. «Доктор Трумен і президент Кірк чинять моральне глумлення над пам’яттю доктора Кінга, – сказав він. – Як може керівництво університету поминати людину, котра загинула, намагаючись об’єднати в спілку сміттярів, коли ці самі керівники багато років опиралися об’єднанню в спілку власних чорних і пуерторіканських працівників університету? Як ці люди можуть вшановувати того, хто боровся за людську гідність, тоді як вони самі крадуть землю в людей Гарлема? І як ці адміністратори можуть підносити людину, що проповідувала ненасильницьку громадянську непокору, якщо вони самі піддають власних студентів дисциплінарним стягненням за мирний протест?» На мить він замовк, а відтак повторив те, з чого почав: «Доктор Трумен і президент Кірк чинять моральну наругу над пам’яттю доктора Кінга. Отже, ми протестуватимемо проти такої непристойності». І після цього, разом із тридцятьма чи сорока співбратами-демонстрантами (як чорними, так і білими, як студентами, так і не-студентами), Рудд вийшов з каплиці. Фергюсон, що сидів в одному з середніх рядів, безмовно аплодував тому, що щойно відбулося. Чудово, Марк, казав він собі, і браво за те, що тобі вистачило мужності встати й сказати все це.
До замаху на Мартіна Лютера Кінга існувала одна організація (СДС) і два питання (ІОА та дисципліна), котрі рухали в студмістечку політичну діяльність лівого крила. Тепер з’явилася друга група (САТ) і виникло третє питання (спортзал), – і за два тижні до поминання Кінга – великомасштабна подія, котрої ніхто не чекав, котре навіть уявити собі ніхто не міг, почала відбуватися так несподівано й неймовірно, як зазвичай і відбуваються великі події.
На одній ділянці землі в Гарлемі, у крадіжці якої Рудд звинуватив Колумбію, мав будуватися спортзал Колумбії, відомий також під альтернативним найменуванням: «Жим Кроу»: у цьому випадку то була ділянка громадської землі, небезпечений, занедбаний Морнінгсайд-парк, куди білі ніколи не ходили, стрімке кам’янисте урвище із засохлими деревами, що починалося зверху від Колумбія-вілі і закінчувалося внизу, в Гарлем-вілі. Ніхто не сперечався – заклад потребував нового спортзалу. Баскетбольна команда Колумбії щойно виграла чемпіонат Ліги плюща, вона вступила до турніру НССА номером четвертим у країні, а нинішньому спортзалові вже виповнилося більше шістдесяти років, він був надто малим, надто зношеним, уже не придатним, проте угода, котру адміністрація спромоглася укласти з міською владою в кінці п’ятдесятих та початку шістдесятих, була безпрецедентною. Два акри землі віддавалися в оренду університетові за номінальну суму в три тисячі доларів на рік, і Колумбія тим самим ставала першим приватним навчальним закладом в історії Нью-Йорку, котрий відгороджував би собі щось на громадській землі для власного приватного користування. Унизу, на гарлемському краю парка, буде збудований задній вхід для місцевої громади, що вів би в окремий спортзал усередині спортзалу, що охоплюватиме дванадцять з половиною відсотків загального простору. Під тиском з боку місцевих активістів Колумбія погодилася збільшити гарлемську частку до п’ятнадцяти відсотків – з плавальним басейном і роздягальнями на додачу. Коли в грудні 1967 року до Нью-Йорка на зустріч із місцевою громадськістю прибув голова СКНД Г. Рап Браун і сказав: «Якщо побудують перший поверх – висадіть його в повітря. Якщо потай з’являться вночі та побудують три поверхи – спаліть їх. А якщо спорудять дев’ять – він ваш. Займайте його, і, може, ми пускатимемо їх сюди на вихідних». 19 лютого 1968 року Колумбія розпочала роботи – розчистила майданчик для будови. Наступного дня до Морнінгсайд-парку прийшло двадцять осіб і своїми тілами загородили шлях бульдозерам і самоскидам, щоб роботи на будмайданчику припинилися. Арештували шістьох студентів Колумбії та шістьох місцевих мешканців, а тиждень потому, коли протестувати проти будівництва спортзалу зібрався натовп у сто п’ятдесят осіб, арештували ще дванадцятьох студентів Колумбії. Ніхто з них не був членом СДС. До цього часу спортзал не стояв на порядку денному СДС, а тепер, коли адміністрація відмовлялася переглядати свої плани чи навіть обговорювати питання про їх перегляд, він швидко опинився на цьому порядку денному – і не лише у СДС, а й у чорних у студмістечку.
У САТ (Студентському афротоваристві) налічувалася понад сотня членів, але до замаху на Кінга воно не брало участі ні в яких відкритих політичних акціях, а зосереджувалося на тому, як підвищити зарахування чорних до коледжу, і вело перемовини з деканами й завідувачами відділень про додавання курсів з чорної історії й культурі до студентської програми. Як і в будь-якому іншому елітарному коледжі Америки того часу, чорне населення Колумбії було мінімальним, таким рідкісним, що у Фергюсона було лише двоє чорних знайомих серед усіх його співучнів, двоє цих знайомців не були йому близькими друзями, що можна було сказати й про більшість його білих знайомців, у котрих теж не було близьких чорних друзів. Чорні студенти були ізольовані через свою чисельність та подвійно ізольовані тому, що тримались поодинці, поза сумнівом – частково загублені й ображені в цьому білому анклаві традиції й влади, на них частіше дивилися як на чужаків, аніж ні, навіть чорні охоронці студмістечка, котрі їх зупиняли й просили показати документи, оскільки молоді люди з чорними обличчями не могли бути студентами Колумбії, а значить, їм нема що тут робити. Після загибелі Кінга САТ обрало нове правління з радикальних вожаків, дехто – блискучі, дехто – сердиті, дехто й блискучі й сердиті водночас, та всі такі ж зухвалі, як Рудд, тобто їм вистачало впевненості в собі, щоб устати і звернутися до тисячі людей з такою ж легкістю, як ніби вони розмовляли з кимось одним, і от для них найбільшим питанням були стосунки Колумбії з Гарлемом, а це означало, що ІОА та дисципліною можуть опікуватися білі студенти, а от спортзал – це вже їхня справа.
Через два дні після поминальної служби по Кінгу Грейсон Кірк вирушив до Університету Вірджинії проголошувати промову на честь двохсотдвадцятьп’ятої річниці з дня народження Томаса Джеферсона (якими би бурхливими не були ті дні, безглуздя тоді вистачало понад міру), і там колишній політолог, що сидів у правліннях кількох корпорацій та фінансових інституцій, серед них – «Мобіль-Ойль», «Ай-Бі-Ем» та «Кон-Едісон» – президент Університету Колумбія, що змінив Двайта Ейзенгауера потому, як генерал залишив Колумбію, щоб стати президентом Сполучених Штатів, ось там Грейсон Кірк уперше виступив проти війни у В’єтнамі – не тому, що війна – це погано чи менш ніж шляхетно, сказав він, але через ті збитки, яких вона завдає удома, а відтак промовив фрази, котрі незабаром долетять до студмістечка Колумбії і піділлють ще частку бензину в полум’я, що вже почало там палати: «Наша молодь у тривожних масштабах, схоже, відкидає всі види авторитету, з якого б джерела ті не виходили, і ховається за бурхливим зародковим нігілізмом, чиєю єдиною метою є руйнація. Я не знаю іншого такого часу в нашій історії, коли провалля між поколіннями було б ширше чи потенційно небезпечніше».
Двадцять другого квітня, того дня, коли «шестірка ІОА» була піддана умовному покаранню, СДС опублікували спецвипуск газети на чотирьох полосах під заголовком «До стінки!» – перед мітингом, призначеним на полудень наступного дня, котрий мав завершитися ще однією демонстрацією під дахом Бібліотеки Лоу, куди збиралися десятки чи сотні людей, щоб висловити свою підтримку «шестірці ІОА», порушивши те ж правило, що спричинило неприємності для самої шестірки. Одну статтю в номері написав Рудд – лист у вісімсот п’ятдесят слів, звернений до Грейсона Кірка у відповідь на його заяви, зроблені в університеті Вірджинії. Закінчувався він такими трьома короткими абзацами: