Пол Андерсон – Патруль часу (страница 85)
Він розшукав директора фірми, який водночас керував усіма операціями Патруля в цьому куточку Європи. Обов’язки його зазвичай були рутинні — тою мірою, якою може бути рутинною робота, пов’язана з переміщеннями назад-вперед магістралями історії. Зрештою, це не було головне відділення просторово-часового округу. Досі навіть вважалося, що сектор, за яким воно наглядає, не надто важливий.
— Ми не чекали вас так рано, сер, — промовив заскочений зненацька Віллєм Тен Брінк. — Викликати агентку Флоріс?
— Ні, дякую, — відказав Еверард. — Я зустрінуся з нею пізніше, як домовлялися. Просто подумав, що не завадить трохи прогулятися містом. Я не був тут з… гм… 1952-го, коли провів тут кілька днів відпустки. Мені тоді сподобався Амстердам.
— Що ж, сподіваюся, ви приємно проведете час. Тут багато чого змінилося. Може, вам потрібен гід, чи машина, чи ще якась допомога? Ні? А як щодо приміщення для вашої зустрічі?
— Гадаю, немає потреби. У повідомленні агентки Флоріс сказано, що вона краще пояснить мені суть справи у себе вдома.
Попри очевидне розчарування співрозмовника, Еверард ані натяком не прохопився, про що йде мова. Справа була доволі дражлива, і зовсім не конче знати подробиці тим, кого вона безпосередньо не стосується і хто не працював поза своєю рідною епохою. До того ж Еверард не був певен, у чому саме полягала загроза.
Спорядившись картою, гаманцем, повним гульденів, і кількома практичними порадами, він вирушив на прогулянку. У крамниці він купив тютюну для своєї люльки і проїзний квиток на громадський транспорт. Патрульний не пройшов гіпнокурсу нідерландської мови, але кожен, з ким він спілкувався, чудово розмовляв англійською. Еверард гуляв без мети, куди несуть ноги.
Тридцять чотири роки — довгий строк. (На його світовій лінії, звісно, минуло більше. Менс вступив до Патруля, дістав статус позачасового агента, повештався крізь віки й епохи майже по всій планеті. Тепер Лондон Єлизавети Першої чи Пасаргади Кіра Великого стали йому ближчі, ніж вулиці, якими він простував сьогодні. Невже те літо справді було таке золоте? Чи то він сам просто був молодий і не обтяжений знанням?) Еверард замалим не побоювався того, що на нього тут чекає.
Наступні кілька годин його заспокоїли. Амстердам не перетворився на стічну канаву, як дехто про нього казав. Від майдану Дам до Центрального вокзалу місто кишіло неохайною молоддю, але Еверард не бачив, щоб хтось комусь створював зайві клопоти. На алейках, які відходили просто від вулиці Дамрак, можна було щонайприємніше побайдикувати в котрійсь кав’ярні чи маленькому барі з величезним вибором пива. Сексшопи містилися на доволі значній віддалі один від одного, розкидані поміж звичайних крамниць і надзвичайних книгарень. Коли Еверард узяв екскурсійний тур каналом і гід байдужісінько вказав йому на Квартал червоних ліхтарів, патрульний передусім побачив старовинні будинки, що ушляхетнювали всю стару частину міста. Його попереджали про кишенькових злодіїв, але всі застережні заходи виявилися зайвими. У Нью-Йорку Еверардові доводилося вдихати густіший смог, а в Ґрамерсі-парку — обходити більше собачого гівна, ніж у будь-якому житловому районі Амстердама. На ланч він зайшов до приємного ресторанчика, де добре готували вугрів. Міський музей американця розчарував — щодо сучасного мистецтва Еверард лишався закостенілим обивателем і чесно це визнавав, — а ось у Державному він забув про все на світі і, згубивши лік часу, ходив його залами аж до закриття.
Помалу наближався час іти до Флоріс. Годину Еверард призначив сам під час попередньої телефонної розмови. Флоріс не заперечувала. Польова агентка, фахівець другого класу, вона посідала доволі високе місце в ієрархії Патруля, та все ж не таке, щоб сперечатися з позачасовиком. У будь-якому разі година для зустрічі була цілком нормальна, тим паче, що до неї можна було переміститися з будь-якого моменту. Може, Флоріс так і зробила, перестрибнувши вперед відразу після сніданку.
Що ж до Еверарда, то цей перепочинок аж ніяк не приспав його пильності. Навпаки. До того ж, познайомившись хоча б трохи з рідним містом агентки, із тим середовищем, з якого вона походила, патрульний щось дізнався і про неї саму. В цьому була потреба. Можливо, їм доведеться тісно співпрацювати.
Еверард попростував пішки від парку Музеумплейн уздовж каналу Сінґельґрахт, а потім через парк Вондела. Вода блищала, листя й трава висвічували на сонці. Хлопчина у взятому на винайм човнику працював веслами, поглядаючи на дівчину, що сиділа перед ним; літня пара прогулювалася попідруч під деревами, старшими за них самих; вихором промчав гурт велосипедистів, сповнюючи довкілля криками і сміхом. Патрульний подумки повернувся до Аудекерк — Старої церкви, до тих, небачених поки що, картин Рембрандта… так, і Ван-Ґоґа, замислився про все те життя, що пульсує в місті сьогодні, пульсувало у минулому й пульсуватиме в майбутньому, про все те, що породило це життя й плекало його. Еверард знав: уся ця реальність — лише спектральне мерехтіння, дифракційні кільця на абстрактному й нестабільному просторі-часі, багатобарвне сяйво, яке щомиті може не просто щезнути, а стати таким, якого ніколи не існувало.
Ні! Не можна дозволяти собі так думати! Це лише заважатиме йому виконувати свої обов’язки, які полягали в усіх тих прагматичних і буденних діях, потрібних, щоб убезпечити існування цієї реальності. Еверард пришвидшив ходу.
Багатоквартирний будинок, який він шукав, стояв на тихій вуличці, один із ряду ошатних старовинних будиночків, зведених на початку двадцятого століття. Адресний довідник у під’їзді підказав, що Янне Флоріс мешкає на четвертому поверсі. Її професію було вказано доволі невизначено — «bestuurder», тобто «менеджер»: для місцевого загалу вона отримувала платню в компанії Тена Брінка.
Крім цього Еверардові було відомо лише те, що Флоріс — польова дослідниця Римської залізної доби[152], того періоду, коли до археологічних знахідок на території Північної Європи почали додаватися спорадичні письмові джерела. Він хотів був переглянути її особову справу — у певних межах Еверард мав такі повноваження, — адже ця доба не найлегша для будь-якої жінки, а тим паче для вченої з майбутнього. Але потім все ж передумав, принаймні доти, доки вони не поспілкуються. Нехай краще перше враження складеться під час особистої зустрічі. До того ж, можливо, не йдеться про справжню кризу. Може, розслідування не виявить нічого значного, лише якусь помилку чи непорозуміння, виправлення яких не потребуватиме жодних дій.
Еверард розшукав квартиру і натиснув на кнопку дзвінка. Флоріс відчинила. Якусь мить обоє стояли мовчки.
Чи вона теж була спантеличена побаченим? Може, вона очікувала, що позачасовий агент мав би справляти більше враження, ніж цей простакуватий здоровань зі зламаним носом і, попри все пережите, немов написаною на чолі провінційністю. Що ж до Еверарда, то він уже напевне не очікував такої приємної для очей картини, як ця висока білявка у скромній, однак елегантній сукні.
— Привіт, — врешті спромігся він вимовити англійською. — Я…
Жінка широко всміхнулася, показуючи великі зуби. Окрім очей мінливої бірюзової барви, риси її обличчя з кирпатим носом і густими бровами не були тими, які зазвичай називають вродливими, та Еверард замилувався ними. Стрункій же фігурі могла позаздрити сама Юнона.
— …Агент Еверард, — докінчила за нього жінка. — Для мене честь, сер. — Голос її був привітний, але не улесливий, і руку вона потисла, як рівна з рівним. — Прошу, заходьте.
Проходячи повз неї, Еверард зауважив, що Флоріс не молода. Вочевидь, їй довелося зазнати чимало всякого: довкола очей і губ лежала тоненька павутинка зморщок. Авжеж, щоб досягти такого становища в Патрулі, вона мусила витратити не один рік свого життєвого ресурсу, а омолоджувальні процедури не могли стерти всіх слідів.
Зайшовши до вітальні, патрульний роззирнувся. Кімната була просто й затишно умебльована, як і його власна, лише без пошарпаних, старих речей і сувенірів з інших епох. Може, Флоріс не хотіла щоразу пояснювати їхнє походження звичайним гостям — чи коханцям? На стінах він упізнав репродукцію Кейпового пейзажу та астрономічну світлину туманності Вуаль. Серед книжок у височенній шафі помітив Дікенса, Марка Твена, Томаса Манна, Толкіна. Нідерландські назви, до його сорому, нічого Еверардові не казали.
— Прошу, сідайте, — припросила Флоріс. — Можете курити, якщо хочете. Є кава, або ж за кілька хвилин буде готовий чай.
— Дякую, я б випив кави.
Еверард сів у крісло. Флоріс принесла з кухні кавник, чашки, вершки, цукор, поставила все це на кавовий столик і всілася навпроти патрульного на диван.
— Якою мовою бажаєте розмовляти, англійською чи темпоральною? — запитала вона.
Еверардові сподобався її підхід до справи — прямий, але не безцеремонний.
— Для початку англійською, — вирішив він. Мова патрульних мала граматику, що добре надавалася до опису переміщень у часі й пов’язаних із цим парадоксами, та коли йшлося про людську природу, вона була немічна, як загалом усі штучні мови. (Навряд чи есперантист, вдаривши себе молотком по пальцю, закричить: «Екскременто!») — Змалюйте мені в загальних рисах, у чому полягає проблема.