Пол Андерсон – Патруль часу (страница 58)

Патрульний кутався в теплу куртку на передньому сидінні. Заднє було порожнє, як і приблизно в половини з двадцяти часолетів, що зависли поруч у небі. Їхні пілоти сподівалися везти арештованих.

Решта були бойовими машинами, під броньованою шкаралупою яких чекав свого часу вбивчий вогонь. Сонячне проміння відбивалося від металевого панцира.

«Прокляття! — думав Еверард. — Я вже замерз. Як довго ще? Може, щось пішло не так? Може, Пума викрили, або відмовило обладнання, або ще щось?»

Приймач, прикріплений до керма, запищав і замигав червоним. Патрульний видихнув — білу хмарку пари підхопив і розвіяв вітер. Попри всі ті роки, які він провів вистежуючи таких злочинців, Еверард мусив натужно ковтнути, перш ніж уривчасто кинути в горловий мікрофон:

— Командир групи сигнал отримав. Станції тріангуляції — доповідайте.

Десь унизу, над потрощеним кораблем і спіненим морем, з’явилися вороги й почали свою лиху роботу. Та Пум сягнув рукою під одяг і натиснув кнопку на крихітному радіопередавачеві.

Радіо. Екзальтаціоністи не чекатимуть чогось такого примітивного. Принаймні Еверард на це сподівався.

«А тепер, Пуме, синку, ти ж зможеш знайти собі сховок, потурбуватися про себе так, як тобі казали?» Страх стиснув своїми пальцями горлянку патрульного. У нього, звісно, були сини в різних часах і епохах, але саме тепер більше, ніж будь-коли, він почувався батьком.

У навушниках затріскотіли слова. Далі цифри. За сотню миль звідси прилади визначили точну позицію корабля, що гинув. Годинники відрахували першу частку секунди по прийнятті сигналу.

— Гаразд, — мовив Еверард. — Розрахуйте просторові координати для кожного часолета відповідно до нашого плану. Бійці — чекайте на вказівки.

Це забрало ще кілька хвилин. Еверард відчув, як його виповнює холодний спокій. Його загін уже вступив у бій, який цієї самої миті точився там, унизу. Нехай здійсниться воля норн[113]!

Надійшли потрібні розрахунки.

— Усі готові? — гукнув патрульний. — Вперед!

Еверард налаштував верньєри й клацнув важелем головного рушія. Машина стрибнула крізь простір, назад у часі, до того моменту, коли Пум дав сигнал.

Вітер шаленів. Часолетом трясло й кидало в його антигравітаційному полі. За п’ятдесят ярдів унизу ревіли чорні в довколишньому мороці хвилі, з яких зривалися брудно-сірі клапті піни. Неподалік палав гігантський смолоскип: скажений вітер лише роздмухував полум’я, що охопило щоглу. Просмолені уламки дерева горіли й падали у воду, зникаючи в хмарах пари. Корабель розвалювався на шматки.

Еверард опустив на очі оптичні посилювачі зору. Картина відразу стала чіткою. Він побачив, що його люди прибули саме туди, куди й планувалося, і оточили з пів десятка ворожих часолетів, які зависли над хвилями.

Та вони не встигли завадити негідникам розпочати бійню. Ті, щойно з’явившись, відразу ж атакували корабель. Не знаючи напевне, де саме буде кожен ворожий часоліт, але здогадуючись, що всі негідники будуть озброєні до зубів, Еверард мусив наказати своїй групі з’явитися на віддалі, щоб оцінити ситуацію, перш ніж убивці їх помітять.

А помітили їх уже за якусь мить.

— В атаку! — заревів Еверард, хоч у цьому й не було потреби. Його залізний кінь рвонув уперед.

Пітьму розітнув біло-блакитний промінь пекельного вогню. Виписуючи в повітрі зиґзаґи, Еверард відчув жар, гострий запах озону, почув тріск повітря — його ледь-ледь не зачепив постріл. Самого променя він не бачив, бо захисні окуляри автоматично блокували сяйво, яке могло осліпити.

Еверард не стріляв у відповідь, хоча дістав бластер. Це була не його робота. Небо раз у раз розпанахували вогненні блискавки. Вони відображались у воді, і здавалося, море теж палає.

Затримати живими ворожих пілотів було заледве чи можливо. Еверардові стрільці дістали наказ знищувати їх одразу, доки лиходії не збагнули, що вони в меншості, й не щезли в просторі-часі. Патрульні з вільним заднім сидінням мали полонити тих членів банди, які були на кораблі.

Еверард не сподівався відшукати їх серед уламків корабля, які, розкидані, гойдалися на хвилях, хоча, звісно, про всяк випадок треба буде перевірити. Найпевніше, негідники плаватимуть у морі самі по собі. Вони, звісна річ, вжили застережних заходів і під фінікійськими каптанами мали самонадувні рятувальні жилети.

Однак Пум не міг цього зробити. Бувши юнгою, він мав би дивний вигляд, якби носив на собі якийсь іще одяг, крім пов’язки на стегнах. А в пов’язці сховати можна було хіба що передавач — нічого більше. Еверард заздалегідь подбав про те, щоб хлопчина навчився плавати.

Проте багато фінікійських моряків не вміли. Патрульний помітив одного, що чіплявся за дошку, і трохи-трохи не кинувся на допомогу. Але ні, не можна! Баалрам і його матроси потонули — всі, крім Ґіскона, чий порятунок виявився зовсім не випадковим: атака Патруля не дала змоги екзальтаціоністам вистежити його, коли він дрейфував, чіпляючись за своє весло. На щастя, Ґісконові вистачило сил протриматися, доки хвилі не винесли його на берег. Що ж до решти, то його друзі, його товариші по плаванню, усі вони загинули, а їхня рідня оплакала їх — і протягом кількох наступних тисячоліть такою буде доля мандрівників у морі… а опісля мандрівників у космосі, мандрівників у часі… Принаймні ці чоловіки віддали свої життя за те, щоб жив їхній народ і незчисленні мільярди людей майбутнього.

Щоправда, розрада була невелика.

Покращеним зором Еверард помітив ще одну голову над хвилями. Так, помилки бути не може — чоловік гойдався на воді, наче поплавець. Ворог, якого треба схопити. Еверард шугнув униз. Чоловік поглянув угору з піни й вировиння. Його рот скривився від злості. Над водою здійнялася рука, що тримала енергопістолет.

Еверард вистрілив перший. Ударив тонкий промінь. Крик чоловіка загубився серед шаленства бурі, як і його зброя. Ворог нажахано витріщився на обвуглену плоть і оголену кістку власного зап’ястка.

Еверард не відчував до нього жодної жалості. Але й не хотів убивати цього негідника. Живі полонені завдяки безболісному, нешкідливому й всеохопному психодопиту могли привести до лігвищ інших лиходіїв, які цікавили Патруль.

Еверард опустив часоліт. Двигун машини застугонів, утримуючи її на місці, дарма що хвилі билися в її боки, а крижаний вітер шарпав і завивав. Міцно стиснувши ногами корпус, Еверард перехилився, схопив напівпритомного чоловіка, витягнув його й кинув на ніс часолета. «Ось так, а тепер вгору!»

Цілковита випадковість — через це, однак, не менш приємна, — що саме він, Менс Еверард, виявився тим агентом Патруля, який схопив Меро Вараґана.

Еверардова група потребувала спокійного місця, щоб оцінити ситуацію, перш ніж повертатися до майбутнього. Вони вибрали безлюдний острівець в Егейському морі. З блакитних вод, спокій який порушували тільки сонячні блищики й піна, здіймалися білі скелі. Мартини, що теж аж сяяли білістю, літали довкола, криками колошкаючи дрімливу тишу. Поміж брил пнулися вгору чагарі, листя яких випускало на сонці різкий запах. Удалині маячіло вітрило. Хто зна, може, на тому кораблі плив Одіссей.

Патрульні зібралися на нараду. Ніхто не загинув, лише кілька чоловік були поранені. Їм упорснули знеболювальні й протишокові препарати, далі ж відновлюватися бійці мали в шпиталі. Збили чотири часолети екзальтаціоністів, три машини втекли, але за ними неодмінно будуть полювати. Тих лиходіїв, що були на кораблі, всіх захопили.

Один з патрульних, відстеживши сигнал передавача, витягнув з моря Пуммаїрама.

— Чудова робота! — вигукнув Еверард і міцно обійняв хлопця.

Вони сиділи на лавці в Єгипетській гавані. Тут, як, зрештою, і будь-де, можна було усамітнитися: всі довкола були надто заклопотані, щоб підслуховувати, — і невдовзі пульс міста більше не турбував ані Еверарда, ані Пума. Однак самі вони привертали увагу. Щоб відзначити перемогу, вони трохи гульнули, і Еверард купив їм обом каптани з найкращого й найбарвистішого сукна, гідні того, щоб їх носили царі, якими патрульний з хлопцем себе й відчували. Самому Еверардові було байдуже до одягу — він міг знадобитися, хіба щоб справити належне враження, коли надійде час прощатися з Гірамом та його двором, — а ось Пум був у захваті.

Причал переповнювали звичні звуки: ляпання босих ніг, стукіт копит, гримотіння перекочуваних бочок. З Офіру через Синай прийшов корабель, і докери вивантажували його коштовний товар. Блищали проти сонця їхні вкриті потом м’язисті тіла. Моряки відпочивали під навісом найближчої Наливайки, де під звуки флейти й маленького барабана танцювала дівчина. Вони пили, грали в азартні ігри, реготали, чванилися й обмінювались байками про далекі країни. Продавець із тацею вихваляв зацукровані фрукти. Повз проїхав запряжений віслюком навантажений візок. Мелькартів жрець у пишних шатах провадив бесіду з аскетичним на вигляд чужоземцем, що слугував Озірісу. Двоє рудоволосих ахейців, схожих на піратів, бундючно походжали довкола. Довгобородий воїн з Єрусалима й охоронець сановника-філістимлянця, який прибув з візитом до Тира, кидали один на одного люті погляди, але мир, що панував у місті Гірама, утримував їхні мечі в піхвах. За чорношкірим чоловіком у леопардовій шкурі й зі страусовим пір’ям на голові бігла зграя фінікійської дітлашні. Тримаючи патерицю, наче спис, поважно виступав ассирієць. Веселі й захмелілі, плутали ногами попідруч анатолієць і білявий північанин… У повітрі пахло фарбою, лайном, димом, дьогтем, але також сандаловим деревом, миррою, прянощами й солоними бризками.