Пол Андерсон – Патруль часу (страница 55)

«Більше я тут нічого не дізнаюся. Та й чи дізнався щось?»

Перш ніж піти, Еверард лишив Джантін-гаму шматок металу, завдяки якому його сім’я зможе собі щось придбати. Кілька переваг стародавній світ таки мав над двадцятим століттям: тут принаймні не було податків на прибуток і на подарунки.

Еверард повернувся до палацу, коли після заходу сонця минуло вже кілька годин. За місцевими мірками час був пізній. Вартові піднесли скіпки, мружачись, розглядали його, потім покликали старшого. Зрештою Еборікса впізнали й пропустили з вибаченнями. Вартовим був приємніший його доброзичливий сміх, ніж якби він дав їм щедрі чайові.

Хоча насправді Еверардові було геть не до сміху. Стиснувши губи, він пройшов за слугою, що ніс світильник, до свого покою.

Бронвен спала на ліжку. Догоряв самотній вогник. Еверард роздягнувся й хвилини дві-три стояв, дивлячись у миготливій сутіні на дівчину Розпущене волосся жевріло, розкинувшись по подушці. Рука поверх укривала, не затуляла оголені молоді перса. Однак дивився Еверард на її лице. Який же невинний, дитячий, вразливий вигляд вона мала навіть тепер, після всього того лиха, якого зазнала.

«Якби тільки… Ні. Поки що ми, можливо, трохи закохані. Але це не триватиме довго: ми не зможемо бути разом душею, хіба що лише тілом. Надто багато століть роз’єднують нас. Але що ж буде з нею?»

Еверард опустився на ліжко, маючи намір просто заснути, та Бронвен прокинулася. Раби швидко вчаться спати сторожко. Дівчина вся аж розквітла втіхою.

— Мій володарю! Вітаю тебе, стократ вітаю!

Вони обійнялися. Проте Еверардові захотілося порозмовляти з нею.

— Як минув твій день? — прошепотів він, притискаючи губи до теплого місця за вушком.

— Що? Я… о володарю… — Вона вочевидь не сподівалася такого запитання. — Мій день минув добре, певна річ, бо твої солодкі чари не закінчувалися. Ми довго теревенили з твоїм слугою Пуммаїрамом. — Вона засміялася. — Чарівний проноза, еге ж? Деякі його запитання були аж надто влучні, але не бійся, мій володарю: я відмовилася відповідати на них, і він одразу відступився. Пізніше я пішла з покою, сказала слугам, де мене можна буде знайти, якщо мій володар повернеться, і другу половину дня провела в дитячій кімнаті з моїми дітьми. Вони такі милі. — Вона не наважилася запитати, чи не хотів би він їх побачити.

— Гм. — Одна думка муляла Еверардові. — А що весь цей час робив Пум?

«Не уявляю, щоб цей вертихвіст просидів сиднем цілісінький день».

— Мені це невідомо. Я, щоправда, бачила його двічі в палацових коридорах, але подумала, що він виконує доручення, які лишив йому мій володар… Володарю?

Стурбована, Бронвен сіла в ліжку, коли Еверард кинувся до Пумової комірки й розчахнув двері. Хлопця всередині не було. Куди ж у біса він подівся?

Можливо, нічого й не сталося. Однак слуга, який вскочив у халепу, міг завдати чималих прикрощів своєму хазяїнові. Еверард стояв на холодній підлозі, поринувши у похмурі думки, коли відчув, як жіночі руки обвили його стан. Бронвен притулилися щокою до його спини й проворкотіла:

— Мій володар дуже втомився? Якщо так, дозволь твоїй служниці заспівати тобі колискову її батьківщини. Якщо ж ні…

«А біс із ними, цими тривогами! Зачекають». І, викинувши з голови неспокійні думки, він обернувся до Бронвен.

Коли Еверард прокинувся, хлопця досі не було. Обережні розпитування виявили, що напередодні Пум провів не одну годину, розмовляючи з багатьма слугами. Всі вони казали, що хлопчина допитливий і цікавий. Потім він кудись повіявся, і відтоді ніхто його більше не бачив.

«Мабуть, знудився і гайнув розтринькувати свою платню по пивничках і борделях. Шкода. Хоч і шалапут, та мені він здався гідним довіри. Я навіть думав зробити для нього щось, що дало б йому шанс на краще життя. Ну й нехай. Мені й без нього є про що турбуватися».

Попередивши, що його не буде, Еверард пішов у місто. Коли слуга впустив його до Закарбаалового будинку, назустріч вийшла Яель Зорах. Фінікійські сукня й зачіска дуже їй личили, але патрульний був надто заклопотаний, щоб помітити це. На обличчі жінки малювалася така сама напруга.

— Сюди, — незвично коротко мовила вона й повела його до внутрішніх покоїв.

Її чоловік розмовляв за столом з незнайомцем, який мав грубуваті риси обличчя й густу бороду. Його вбрання помітно відрізнялося від місцевого чоловічого одягу.

— Менсе! — вигукнув Хаїм. — Як добре, що ви прийшли! Я вже гадав, чи не послати по вас. — Він перейшов на темпоральну мову. — Дозвольте представити вам Епсилона Кортена, очільника єрусалимської бази. Пане Кортене, це Менсон Еверард, позачасовий агент.

Чоловік по-військовому рвучко звівся й чітко відсалютував.

— Це честь для мене, сер, — привітався він.

Втім, його ранг був не набагато нижчий за Еверардів. Кортен відповідав за міжчасову активність на єврейських землях у період між народженням Давида й падінням Юдейського царства. Тир, може, і був важливіший для історії в довгостроковому плані, та йому ніколи не привернути й десятої частини тих відвідувачів з майбутнього, що прибували до Єрусалима та його околиць. З того, яку посаду обіймав Кортен, Еверард миттю зрозумів, що це і людина дії, і неабиякий науковець.

— Я звелю Ганаї принести щось перекусити, а потім накажу прислузі не заходити сюди й нікого не пускати, — запропонувала Яель.

Ці кілька хвилин Еверард і Кортен використали, щоб познайомитися. Останній народився в двадцять дев’ятому столітті в Новій Ідумеї на Марсі. Хоч він і не вихвалявся, та з його розповіді Еверард зрозумів, що рекрутерів Патруля зацікавив Кортенів комп’ютерний аналіз ранніх семітських текстів, а також подвиги під час Другої астероїдної війни. Кортена перевірили, запропонували пройти тестування, яке показало його придатність до служби, повідомили про існування Патруля, прийняли до своїх лав, де він засвоїв потрібні навички, — звична процедура. Незвичними були вимоги до його роботи, значною мірою навіть вищі, ніж до Еверардової.

— Ви ж розумієте, що ситуація ця особливо тривожна для мого відділення, — промовив він, коли всі четверо, усамітнившись, розсілися за столом. — Якщо Тир буде зруйнований, за кілька десятиліть у Європі з’являться перші помітні наслідки, у решті світу — за кілька століть, а в обох Америках чи Австралазії — навіть тисячоліть. А ось для Соломонового царства катастрофа настане негайно. Без Гірамової підтримки та його авторитету Соломон, найпевніше, не зможе довго втримувати свої племена разом. Філістимляни ж, без Тира, що стримував їх, не баритимуться з відплатою євреям. Віра в єдиного бога Ягве, юдаїзм, поки ще нова й слабка, досі напів’язичницька. Згідно з моїми висновками, вона також не збережеться. Ягве скотиться до рівня ще одного божка в несформованому й мінливому пантеоні.

— А з ним щезне й добрий шмат класичної цивілізації, — докинув Еверард. — Юдаїзм впливав що на філософію римлян і греків елліністичного періоду, що на тогочасні події. Певна річ, християнства не буде, а отже, й західної цивілізації, чи Візантії, чи будь-кого з їхніх наступників. І хто зна, що постане натомість.

Еверард подумав про ще один альтернативний світ, який він допоміг знищити, і знову відчув той біль, що ятритиме йому душу до кінця життя.

— Так, звісно, — нетерпляче сказав Кортен. — Річ у тому, що ресурси Патруля вкрай обмежені та ще й розпорошені по всьому континуумі, який має багато не менш важливих вузлових точок. Я не думаю, що Патрулю слід кидати всі свої сили на порятунок Тира. Якщо це станеться і ми програємо, тоді все втрачено: шансів відновити історію у нас практично не залишиться. Ні, краще облаштувати міцну резервну базу в Єрусалимі — укомплектовану персоналом, з чіткою організацією і планами, — яка буде готова мінімізувати негативні наслідки там. Що менше постраждає Соломонове царство, то слабшим буде вихор змін. А це дасть нам більше шансів пригасити його остаточно.

— Тобто ви… ви пропонуєте скинути Тир з рахунку? — збентежено запитала Яель.

— Ні, певно, що ні. Та я хочу, щоб ми застрахувалися від його втрати.

— Це вже значить бавитися з історією. — Голос Хаїма тремтів.

— Я знаю. Та надзвичайні ситуації потребують надзвичайних заходів. Я прибув сюди, щоб спершу обговорити це з вами, але прошу вас мати на увазі, що я збираюся домогтися схвалення цього плану дій у найвищих інстанціях. — Кортен обернувся до Еверарда. — Сер, я шкодую через потребу ще більше скоротити ті мізерні засоби, які у вас є, але я глибоко переконаний, що ми мусимо це зробити.

— Вони не мізерні, — пробурчав американець. — Їх, вважайте, зовсім нема.

«Після проведеного попереднього розслідування Патруль, крім мене, сюди нікого не надсилав. Це значить, що данелліанці знають про мій майбутній успіх? Чи що вони погодяться з Кортеном… навіть у тому, що Тир „уже“ приречений? Якщо я зазнаю невдачі… якщо загину…»

Він випростався, сягнув до мішечка по люльку з тютюном і промовив:

— Пані та панове, щоб не перетворювати нашу дискусію на змагання, хто кого перекричить, обміркуймо все як розумні люди. Насамперед слід звернутися до тих неспростовних фактів, які ми маємо, і розглянути їх. Не те щоб я зібрав їх багато, але все ж…

Суперечка тривала кілька годин. Було вже пополудні, коли Яель запропонувала їм перерватися на обід.