Пол Андерсон – Патруль часу (страница 51)

Коли Еверард вийшов надвір, там на нього, звісна річ, чекав Пум. Хлопчина метнувся йому назустріч.

— Куди мій славетний володар воліє піти сьогодні? — проспівав він. — Дозвольте вашому слузі супроводжувати вас, куди б ви не прямували. Може, володар бажає навідатися до Конора, торговця бурштином?

— Що? — патрульний приголомшено витріщився на хлопчака. — Чого це ти вирішив, що в мене можуть бути якісь справи з… з цією особою?

Пум глянув на свого хазяїна, але йому не вдалося замаскувати шанобливістю хитрий вираз обличчя.

— Хіба мій володар не казав про такий свій намір на Маґоновому кораблі?

— А тобі звідки про це відомо? — гаркнув Еверард.

— Таж я просто розшукав матросів з корабля, завів розмову й витягнув з них те, що вони пам’ятають. Ваш смиренний слуга аж ніяк не хотів вивідувати нічого, що йому не належить знати. Якщо я переступив межу дозволеного, припадаю до ваших ніг і прошу мені пробачити. Я мав на меті лише більше дізнатися про наміри мого пана, щоб поміркувати, як найкраще допомогти йому. — Пум аж сяяв непослабною зухвалістю.

— Он як. Зрозуміло. — Еверард смикнув себе за вус і роззирнувся: їхню розмову ніхто не міг почути. — Що ж, тоді тобі слід знати, що я лише вдавав, ніби прибув до торговця бурштином. Насправді мене привели сюди зовсім інші справи.

«Як ти й сам, либонь, уже здогадався з того, що я попрямував просто до Закарбаала й лишився ночувати в нього», — подумки додав він. Далеко не вперше черговий випадок нагадував йому, що люди будь-якої епохи можуть мати такий самий гострий розум, як і будь-хто з майбутнього.

— О так, авжеж! І, поза жодним сумнівом, справи щонайважливіші. На вустах вашого слуги печать мовчання.

— Ти ж розумієш, що мої наміри жодним чином не ворожі? Сидон і Тир — друзі. Скажімо так: я і ще дехто прагнемо організувати велике спільне діло.

— Щоб збільшити торгівлю з народом мого пана? Але ж тоді вам треба-таки навідатися до вашого земляка Конора, хіба ні?

— Ні! — Еверард усвідомив, що кричить. Угамувавши роздратування, він мовив: — Конор мені не земляк. Принаймні не тою мірою, якою Маґон тобі. У мого народу нема єдиної країни. Певно, ми з Конором один одного навіть не зрозуміємо, бо розмовлятимемо різними мовами.

Найпевніше, так і сталося б. Еверард і без того мав нести чималий багаж знань про Фінікію, щоб іще забивати собі голову інформацією про кельтів. Електронний вчитель підготував його лише до того, щоб — як сподівався патрульний — зійти за кельта серед людей, не знайомих близько з цим народом.

— Ось що у мене на думці, — мовив Еверард. — Сьогодні я хочу лише прогулятися по місту, тимчасом як Закарбаал спробує влаштувати мені аудієнцію в царя. — Він усміхнувся. — І тут, певна річ, я цілком покладаюся на тебе, хлопче.

Пум дзвінко розсміявся й сплеснув у долоні.

— Який же мудрий мій володар! А як надійде вечір, нехай він сам вирішить, чи дістав задоволення й ті знання, що їх він шукає, чи ні. І тоді, можливо, пан у своїй щедрості покладе за доцільне винагородити свого провідника.

Еверард вишкірився.

— Що ж, влаштуй тоді мені першокласну екскурсію.

Пум удавано зніяковів.

— А може, ми спершу зазирнемо на вулицю Кравців? Учора я взяв на себе сміливість замовити там собі нове вбрання, яке вже має бути готове. Ціну його не подужати бідному юнакові, попри ту щедрість, яку вже виявив мій володар, адже, окрім дорогої тканини, мені треба заплатити ще й за швидкість пошиття. Адже хіба личить супутникові такого вельможного володаря ходити в цьому дранті?

Еверард тяжко зітхнув, хоча насправді не мав нічого проти.

— Я бачу, куди ти хилиш. Добре бачу! Не годиться, щоб ти сам купував собі одяг — це принижує мою гідність як твого господаря, еге ж? Що ж, ходімо, і я придбаю тобі багатобарвне вбрання.

Гірам був не надто схожий на більшість своїх підданців. Цар був вищий на зріст, мав світліший колір обличчя, рудувате волосся й бороду, сірі очі й прямий ніс. Зовнішністю він скидався на людей «народів моря» — піратів-переселенців з Криту і Європи, чи навіть з далекої півночі, варварів, що кілька століть тому вчиняли напади на Єгипет і зрештою стали основними предками філістимлян. Менша частина «народів моря» осіла в Лівані й Сирії і породичалася з деякими племенами бедуїнів, які й собі цікавилися мореплавством. Із цього союзу й виникли фінікійці. А кров завойовників досі проявлялася в зовнішності місцевої знаті.

Соломонів палац, яким так хизуватиметься Біблія, буде лише зменшеною подобою тих хоромів, у яких мешкав Гірам. А втім, вбирався цар зазвичай просто: у білий лляний каптан з пурпуровою облямівкою й сандалії з м’якої шкіри. Золота стрічка на голові й масивна каблучка з рубіном правили за ознаки царської влади. Поводився Гірам також просто й невимушено. Середнього віку, він здавався молодшим і був досі сповнений сили й енергії.

Вони сиділи з Еверардом у просторому, вишукано облаштованому покої, що виходив на оточений мурами садок зі ставком, у якому плавали рибки. Килим на підлозі був солом’яний, зате розмальований гарними візерунками. Фрески на тинькованих стінах — робота художника з Вавилону — зображали дерева, квіти й крилатих химер. Між чоловіками стояв низький столик з гебану, інкрустований перламутром. На столі — скляні чаші з нерозведеним вином і тарелі з фруктами, хлібом, сиром, солодощами. Навколішках біля них сиділа вродлива дівчина в прозорому вбранні і перебирала пальцями струни ліри. Трохи віддалік чекали наказів двоє слуг-чоловіків.

— Ти — цілковита загадка, Еборіксе, — пробурмотів Гірам.

— Авжеж. Та в мене й на думці не було приховувати щось від вашої величності, — обережно відповів Еверард. Щоб убити його, охоронцям досить одного царевого слова. Це, щоправда, було малоймовірно: статус гостя священний. Одначе якщо він роздратує царя, уся його справа опиниться під загрозою. — І якщо не можу роз’яснити деякі речі, то лише тому, що мені бракує знань про них. І мені не хотілося б висувати необгрунтовані звинувачення проти будь-кого в разі, якщо моя інформація виявиться хибною.

Гірам склав пальці містком і насупився.

— І все ж ти стверджуєш, що приніс звістку про небезпеку. А це суперечить тому, що ти розповідав іншим людям. Щось не схожий ти на того прямодушного воїна, за якого себе видаєш.

Еверард роблено всміхнувся.

— Моєму велемудрому володареві добре відомо, що неосвічений чужинець із дикого племені не має бути неодмінно дурнем. Я визнаю, що раніше дещо приховував правду. Я мусив… Але ж так звичайно чинить будь-який тирський купець, коли веде перемови. Хіба ні?

Гірам розсміявся й розслабився.

— Кажи далі. Якщо ти й шахрай, то принаймні шахрай потішний.

Психологи Патруля сумлінно попрацювали над Еверардовою байкою. Вона не могла переконати відразу, але цього й не треба було. Ніхто не хотів спонукати царя до поквапних дій, які могли б змінити відому історію. Водночас розповідь мала бути достатньо правдоподібною, щоб Гірам згодився посприяти розслідуванню, заради якого Еверард насправді й прибув сюди.

— Тоді нехай буде тобі відомо, о володарю, що батько мій був вождем племені в гірському краї, який лежить далеко за морем. — Мовилося про Гальштатський регіон в Австрії.

Еборікс розповів про те, що багато кельтів, що разом з «народами моря» вдерлися до Єгипту, після нищівної поразки, якої 1149 року до нашої ери завдав цим протовікінгам Рамзес III, повернулися на батьківщину. Їхні нащадки підтримували сякі-такі зв’язки, переважно через Бурштиновий шлях, з нащадками тих кельтів, що оселилися в Ханаані з дозволу переможного фараона. Однак давні честолюбні прагнення не було забуто: кельтське плем’я завжди мало добру колективну пам’ять. Точилися балачки про нове велике вторгнення в Середземномор’я. Ці мрії набрали сили після того, як до Греції по руїнах Мікенської цивілізації хвиля за хвилею ринули орди варварів, сіючи хаос від Адріатики аж до Анатолії.

Еборіксові стало відомо про шпигунів, які були посланцями від царів філістимлянських міст-держав. Дружелюбність Тира до євреїв не сприяла прихильному ставленню з боку філістимлян, а багатство фінікійців, певна річ, посилювало спокусу. Плани виспівали повільно, нерівномірно, упродовж не одного покоління. Еборікс сам не був певен, як далеко зайшли приготування до того, щоб привести на південь армію кельтських авантюристів.

Він чесно зізнався Гірамові, що сам зі своїми одноплемінниками збирався приєднатися до цього війська. Проте ворожнеча між кланами завершилася поразкою і вбивством його батька. Еборіксові ж ледве вдалося уникнути смерті. Прагнучи помститися, а також поправити свої статки, він вирушив сюди, сподіваючись, що Тир, вдячний за попередження, надасть йому принаймні засоби, щоб винайняти солдат і з їхньою допомогою повернути собі владу.

— Ти не надав мені жодних доказів, — поволі промовив цар. — Нічого, окрім твоїх слів.

Еверард кивнув.

— Мій володар бачить зірко, як Ра, Сокіл Єгипту. Та чи ж не визнав я раніше, що можу помилятися, що насправді може й не бути жодної реальної загрози, а все це — лише метушня й порожня балаканина хвалькуватих мавп? І все ж я закликаю мого володаря, щоб він наказав допильнувати цієї справи якомога ретельніше — зайві заходи безпеки не завадять. І тут можу прислужитися я, ваш покірний слуга. Я знаю не лише свій народ та його звичаї: протягом своїх мандрів я зустрічав багато всіляких племен, побував і в цивілізованих країнах. Я можу взяти цей слід краще за будь-якого вивідувача.