Пол Андерсон – Патруль часу (страница 26)
— Невже ти не можеш пояснити Токтаю, яке лихо він накличе на себе й усіх своїх людей?
Лі пригладив свою роздвоєну борідку.
— Цілком очевидно, поважаний пане, що ваш народ володіє недоступними нам знаннями, — мовив він. — Але що з того? Дикуни… — Він скинув швидким поглядом на Еверардових охоронців, але ті, вочевидь, не розуміли китайської часів династії Сун[67], мови, якою послуговувався вчений. — …захопили безліч держав, які переважали їх у всьому, крім мистецтва війни. Тепер ми знаємо, що ви… е-е… покривили проти істини, коли розказували про ворожу імперію поблизу цих місць. Якщо ваш хан не має причин нас боятися, навіщо йому тоді намагатися залякати нас брехнею?
Еверард, обережно добираючи слів, промовив:
— Наш славетний володар ненавидить кровопролиття. Але якщо ви його змусите завдати удару…
— Я вас прошу… — Лі, здавалося, мало не образився. Він змахнув тендітною рукою, немов відганяючи комаху. — Токтаєві можете розповідати все, що хочете, — я не втручатимусь. Мене не засмутить, якщо доведеться повернутися додому: я вирушив сюди лише з волі імператора. Але коли ми розмовляємо з вами віч-на-віч, давайте не принижувати розумові здібності один одного. Хіба ви не бачите, достойний пане, що немає такої погрози, якою можна було б залякати цих людей? Смерть вони зневажають; будь-які, навіть щонайтяжчі, тортури зрештою лише вб’ють їх; навіть найжахливіше каліцтво нічого не значить для людини, яка ладна прокусити собі язик і померти. Токтай вважає, що навіки вкриє себе ганьбою, якщо поверне назад тепер, коли натомість має змогу прославитись у віках й здобути незліченні багатства.
Еверард зітхнув. Вочевидь його принизливе поневолення виявилося поворотним моментом. Монголи ледь-ледь не розбіглися, коли побачили виставу з блискавками й громом. Багато з них поприпадало до землі й скавуліло (відтоді вони поводитимуться ще агресивніше, щоб решта забули про їхню ганебну поведінку). Токтай звелів атакувати джерело небесного вогню, керуючись як страхом, так і бажанням кинути виклик; послухалась його лише якась дещиця людей і коней. Частково причиною нападу став також Лі: учений і скептик, обізнаний з усілякими хитрощами й дивовижами піротехніки, він підохотив Токтая напасти, перш ніж їх самих знищить удар блискавки.
«А вся річ у тому, синку, що ми недооцінили цих людей. Потрібно було взяти із собою фахівця, який інтуїтивно відчував би найтонші грані їхньої вдачі. Але ні, ми вирішили, що досить буде напхати собі голову голими фактами. І що тепер? Патруль врешті-решт надішле рятувальну експедицію, але за день-два Джек помре… — Еверард поглянув на кам’яне обличчя воїна, що їхав ліворуч. — Цілком імовірно, я теж. Вони досі на межі й радо скрутять мені в’язи».
Навіть якщо він виживе (а це малоймовірно) і дочекається, поки його врятує Патруль, — як дивитися в очі товаришам? Вважається, що позачасовий агент з усіма належними йому за рангом привілеями мав би дати собі раду в кожній ситуації без сторонньої допомоги. І не ризикувати життям цінних працівників.
— Тож я щиро раджу вам більше не вдаватися до обману.
— Що? — Еверард обернувся до Лі.
— Ви ж розумієте — чи не так? — що наші провідники-тубільці всі втекли? І що ви маєте їх заступити? Щоправда, ми сподіваємося невдовзі зустрітися з іншими племенами, налагодити відносини…
Еверард кивнув. У голові пульсував біль, а сонячне світло різало очі. Його не дивувало таке жваве просування монголів теренами, жителі яких розмовляли десятками різних мов. Якщо не надто перейматися граматикою, кількох годин цілком досить, щоб опанувати кілька основних слів і жестів, а потім можна днями й тижнями вдосконалювати свої знання з найнятими тубільцями.
— …і брати провідників від одного племені до іншого, як ми досі це робили, — закінчив Лі. — Якщо ви поведете нас у неправильному керунку, ми скоро це зрозуміємо. І тоді Токтай покарає вас геть нецивілізованим способом. Натомість вірна служба буде винагороджена. Ви можете навіть сподіватися на високу посаду при місцевому дворі — після того як ми завоюємо ці землі.
Еверард завмер у сідлі. Ця кинута між іншим похвальба немов висадила в повітря його мозок.
Досі він гадав, що Патруль надішле ще одну групу. Вочевидь,
Сто чортів! А що як ця експедиція монголів закінчиться успіхом? Можливо, те Американське ханство, про яке Сандовал не смів думати, існуватиме… в реальному майбутньому?
У просторі-часі бувають виверти й розриви. Світові лінії можуть затягуватися в петлі й обриватися, внаслідок чого речі й події втрачають свої причини, стають безсенсовними незначними збуреннями, які швидко згасають і йдуть в небуття. Подібно як піде у небуття Менс Еверард, що застряг у минулому з мертвим Джоном Сандовалем, агент, якого ніколи не було, посланий Патрулем часу з майбутнього, якого ніколи не існувало.
7
Просуваючись далі тим самим нещадним темпом, надвечір загін опинився у місцевості, що поросла драпачем і полином. Схили пагорбів були стрімкі й брунатні; з-під копит клубочилася курява; поодинокі сріблясто-зелені кущі, коли їх торкалися, поширювали в повітрі солодкавий запах, але більше користі з них не було.
Еверард допоміг покласти Сандовала на землю. Очі індіанця були заплющені, запале обличчя пашіло жаром. Часом він кидався й бурмотів щось. Еверард змочив шматину й вичавив трохи води над потрісканими губами товариша, але нічим більше не міг йому допомогти.
Влаштовуючись на постій, монголи поводилися веселіше, ніж минулого разу. Вони подолали двох могутніх чаклунів і не зазнали після цього жодного нападу — висновки напрошувалися самі. Чоловіки робили свої справи, жваво перемовляючись, а після скромної вечері розв’язали бурдюки з кумисом.
Еверард лишався разом із Сандовалем, майже посередині табору. Його вартували двоє охоронців, що сиділи за кілька кроків від нього з напнутими луками, але не обзивалися ані словом. Час від часу хтось із них підводився, щоб підкинути хмизу в невеличке вогнище. Невдовзі затихли і їхні товариші. Навіть таких гартованих воїнів, як вони, зморила втома: люди загорнулися у свої ковдри й поснули, тільки чатові, у яких злипалися очі, об’їжджали табір. Багаття помалу догоряли, зоставляючи по собі лише жаринки вугілля, тимчасом як на небі запалювалися зірки, а десь оддалік дзявкотів койот. Еверард прикрив Сандовала, щоб захистити його від холоду: у кволому світлі вогнища було видно паморозь, якою взялися листочки полину. Патрульний закутався в плащ, шкодуючи, що монголи не віддали йому люльки.
Під чиїмись кроками захрустіла суха земля. Еверардові охоронці схопилися за стріли. У світло вогнища вступив Токтай, у накидці, з непокритою головою. Охоронці низько схилилися перед ним і відступили в тінь.
Токтай зупинився. Еверард звів очі, потім опустив їх знову. Нойон якусь хвилю дивився на Сандовала. Нарешті, мало не лагідним голосом, промовив:
— Не думаю, що твій друг доживе до ще одного заходу сонця.
Еверард щось буркнув.
— У тебе є ліки, які могли б йому допомогти? — запитав Токтай. — У ваших саквах чимало всіляких дивних речей.
— У мене є засіб проти зараження, є проти болю, — несамохіть відказав Еверард. — Але в нього проламаний череп, його треба відвезти до вмілих лікарів.
Токтай присів і простягнув руки до вогню.
— Мені шкода, але в нас тут нема цілителя.
— Ти міг би нас відпустити, — ні на що не сподіваючись, промовив Еверард. — Моя колісниця, яка лишилася на місці вчорашнього табору, за мить доправила б його туди, де йому допоможуть.
— Ти знаєш, що я не можу цього зробити, — гмикнув Токтай. Його жаль до смертельно пораненого розвіявся, наче й не було. — Зрештою, Ебураре, це ти все почав.
Патрульний нічого не відповів: монгол казав правду.
— Я не тримаю на тебе зла, — мовив далі Токтай. — Правду кажучи, я й досі хочу, щоб ми стали друзями. Інакше я б зупинився на кілька днів і витягнув із тебе все, що тобі відомо.
— Спробуй лишень! — спалахнув Еверард.
— Думаю, моя спроба буде вдалою, адже йдеться про людину, яка возить із собою ліки проти болю. — Токтай по-вовчому вишкірився. — Але ти можеш згодитися мені як заручник або ще якось. І мені подобається твоя зухвалість. Я навіть скажу тобі, що думаю. Я думаю, що ти зовсім не з того південного ханства. Мабуть, ти хитрий пройдисвіт, один із невеликого гурту шаманів. Ви тримаєте південного хана у своїх руках або сподіваєтеся на це і не бажаєте, щоб у ваші справи втручалися чужинці. — Токтай сплюнув у вогнище. — Є багато давніх переказів такого штибу, де герой зрештою завжди перемагає злого чаклуна. Чому б мені не стати цим героєм?
Еверард зітхнув.
— Незабаром ти дізнаєшся чому, нойоне, — відказав він і замислився, чи не дарма бадьориться.
— Он як. — Токтай плеснув його по спині. — Може, розкажеш мені бодай щось? Між нами немає кревної ворожнечі. Нумо, будьмо друзями.
Еверард вказав на Сандовала.
— Шкода твого друга, — мовив Токтай. — Але він опирався воїнам кагана. Ну ж бо, Ебураре, випиймо краще разом. Я пошлю за бурдюком.