Пол Андерсон – Патруль часу (страница 24)

— А що там інші індіанці? — запитав Еверард. — Я мало знаю про них.

— Нова імперія мая перебуває в зеніті свого розквіту. Міцний горішок, але вартий того, щоб його розколоти. Думаю, коли монголи утвердяться в Мексиці, далі їх уже буде не спинити. У Перу тепер панує культура навіть розвинутіша, ніж за Пісарро, але з нижчим рівнем організації. Племена кечуа та аймара, так звані інки, поки що лише одна з кількох потужних народностей. А крім того, ще ж є земля! Лишень уяви собі, на що монголи перетворять Великі рівнини!

— Я не думаю, що вони кинуться сюди ордами, — промовив Еверард. Щось у Сандовалевому голосі непокоїло його, викликало спротив. — Їм довелося б подолати величезні простори Сибіру й Аляски.

— Долалися й більші перешкоди. Але я не маю на увазі, що вони ринуть сюди всі одразу. Можливо, для масового переселення їм, як і європейцям, потрібні будуть кілька століть. Можу собі уявити, як протягом якогось часу низка кланів і племен осяде вздовж західного узбережжя Північної Америки. Мексика і Юкатан будуть поглинуті або ж — що ймовірніше — стануть ханствами. Що більше зростатиме населення й прибуватимуть нові переселенці, то далі на схід просуватимуться скотарські племена. Не забувай, що менш ніж за сто років династію Юань скинуть з престолу. У монголів з’явиться додаткова причина, щоб кудись забратися з Азії. За ними сюди прийдуть і китайці — по землю для обробітку й по свою частку золота.

— Не ображайся, — м’яко втрутився Еверард, — але мені здається, що кому-кому, але не тобі бажати швидшого завоювання Америки.

— Це буде інакше завоювання, — відказав Сандовал. — Мене не турбує доля ацтеків: якщо почитаєш про них, то погодишся, що Кортес зробив Мексиці послугу. Іншим, не таким жорстоким, племенам теж буде сутужно — якийсь час. А все ж монголи не такі вже й нелюди. Хіба ні? Ми упереджені до них через вплив західної цивілізації, але забуваємо, скільки вбивств і тортур в ті самі часи залюбки чинили і європейці. Насправді монголи схожі на давніх римлян. Як і римляни, вони винищують тих, хто їм опирається, але поважають права тих, хто скоряється, забезпечують їм військовий захист і розумне управління. Вони мають таку саму, як римляни, національну вдачу — позбавлену уяви, не схильну до творчості, — але з певним трепетом і заздрістю дивляться на справжні цивілізації. Тій нікчемній Римській імперії ніколи й не снилася та величезна територія, яку на цю мить об’єднує Pax Mongolica[63] і таким чином заохочує різноманітні народи до контактів між собою, які сприяють появі нових думок. Що ж до індіанців, не забувай: монголи — скотарі. Тут не буде тої нерозв’язної суперечки між мисливцем і фермером, яка змусила білу людину винищити індіанців. До того ж у монголів немає расових упереджень. Після недовгого спротиву пересічний навахо, черокі, семінола, алгонкін, чіппева, дакота радо підкориться й приєднається до монголів. Чому б ні? Індіанці дістануть коней, овець, корів, навчаться ткацтва й роботі з металами. Вони переважатимуть завойовників числом, і це забезпечить їм більш-менш рівні права, а не такі, які вони матимуть із білими фермерами в добу промислового розвитку. А ще ж, як я вже казав, будуть китайці, які допоможуть перемішатися всій цій різнорідній масі, цивілізуючи її, навчаючи… Господи, Менсе! Коли Колумб дістанеться сюди, він зустріне-таки Великого хана! Сахем-хана[64] — володаря наймогутнішого народу на землі!

Сандовал замовк. Вітер гойдав над ними гілля, яке скрипіло, наче шибениця. Перш ніж щось сказати, Еверард довго дивився в ніч:

— Так, це могло б статися. Вочевидь, нам довелося б лишитися в цьому часі, доки не мине критичний момент. Наш світ перестав би існувати. Ніколи б не існував.

— Не такий уже й прекрасний цей наш світ, — немов у сні, відгукнувся Сандовал.

— Подумай… про своїх батьків. Вони б ніколи не народилися.

— Вони тулились у напівзруйнованій хижі. Одного разу я бачив, як батько плаче, бо не міг купити нам зимові черевики. А мати померла від туберкульозу.

Еверард сидів незрушно. Сандовал стрепенувся і скочив на ноги з удаваним хрипким сміхом.

— Що це я тут намолов? Усе це лише вигадки, Менсе. Нумо закруглятися. Я перший постою на варті.

Еверард погодився, але ще довго лежав без сну.

5

Скутер перестрибнув на два дні вперед і тепер ширяв у височині, невидимий неозброєним оком. Розріджене повітря довкола проймало різким холодом. Еверард здригнувся, настроюючи електронний телескоп. Навіть за максимального збільшення караван здавався лише крихітними цятками, що тягнулися ланцюжком через зелене безмежжя. Але на цей час у Західній півкулі не могло бути інших вершників.

Менс обернувся на сидінні до свого товариша.

— І що тепер?

На широкому обличчі Сандовала не можна було нічого прочитати.

— Що ж, коли наша демонстрація зброї не спрацювала…

— Авжеж, не спрацювала! Я ладен заприсягтися, що вони рухаються на південь удвічі швидше, ніж досі. Але ж чому?

— Щоб відповісти тобі, Менсе, мені треба куди краще знати їх як особистостей. Але загалом ідеться, мабуть, про те, що ми кинули виклик їхній сміливості. У такому войовничому суспільстві, як їхнє, відчайдушність і відвага — єдині справжні чесноти… то ж чи могли вони зробити щось інше, окрім як рухатися далі на південь? Якби вони відступили перед погрозою, то не змогли б із цим далі жити.

— Але ж монголи не ідіоти! Вони здійснили всі свої завоювання не завдяки грубій силі, а значно кращому розумінню воєнних принципів. Токтай мав би відступити, доповісти імператорові й спорядити більшу експедицію.

— Це можуть зробити його люди, які зосталися з кораблями, — зауважив Сандовал. — Тепер, коли я про це подумав, то розумію, як сильно ми недооцінили Токтая. Він, мабуть, визначив якийсь певний термін, імовірно до початку наступного року. Якщо доти він не повернеться, кораблі мають вирушити додому. А коли натрапить по дорозі на щось цікаве, як-от на нас, то може вирядити індіанця з листом до базового табору.

Еверард кивнув. Патрульному спало на думку, що під час цього завдання його постійно квапили, не даючи часу спланувати все як слід. Звідси й невдача. Але якою була частка провини в цьому Джона Сандовала з його підсвідомою нехіттю? По якійсь хвилі Еверард промовив:

— Можливо, вони навіть щось запідозрили. Монголи завжди добре зналися на психологічній війні.

— Може бути. То який наш наступний крок?

«Налетіти на них згори, жахнути кілька разів з енергогармати сорок першого століття, встановленої на цьому хроноциклі, та й усе… Боже! Мене зашлють на планету вигнання, перш ніж я утну щось таке. Є межі, які не можна перетинати».

— Влаштуємо виставу, яка справить більше враження, — запропонував Еверард.

— А що, як і вона нічого не дасть?

— Не каркай! Спробуємо, а тобі побачимо.

— Я оце подумав… — Вітер заглушував Сандовалеві слова. — А чом би просто не скасувати експедиції? Повернутися на кілька років назад і переконати хана Хубілая, що недоцільно посилати дослідників на схід. Тоді нічого цього не сталося б.

— Тобі ж відомо, що правила Патруля забороняють нам змінювати хід історії.

— А що тоді, по-твоєму, ми тут з тобою робимо?

— Виконуємо особливе доручення найвищого керівництва. Можливо, це потрібно, щоб усунути втручання деінде, в якомусь іншому часі. Звідкіля мені знати? Я лише проміжний щабель еволюції. Данелліанці живуть за мільйон років від нас і володіють такими здібностями, про які я навіть гадки не маю.

— Вождь завжди має рацію, так? — пробурмотів Сандовал.

Еверард зціпив зуби.

— У будь-якому разі, — мовив він, — те, що відбувається при дворі хана Хубілая, наймогутнішої людини на світі, важливіше, ніж будь-які події тут, в Америці. Ти мене вплутав у цю пропащу справу, тож тепер я тут за старшого. Нам наказали змусити цих людей відмовитися від дальших досліджень території. Нас не обходить, що станеться потім. Не дістануться вони додому — що ж, не ми будемо безпосередньою причиною того. Так само як людина не є вбивцею, якщо запросила когось на вечерю, а з ним по дорозі стався смертельний випадок.

— Досить вже базікати й берімося до роботи, — різко урвав його Сандовал.

Еверард плавно скерував скутер уперед.

— Бачиш той пагорок? — показав він по якійсь хвилі. — Токтай буде його минати, але, я думаю, сьогодні він стане на ночівлю за якихось кілька миль від нього, он на тій галявинці біля струмка. Але їм буде чудово видно пагорб. Влаштуймо там для них виставу.

— Якісь феєрверки? Нам доведеться вигадати щось надзвичайне. Китайцям відомий порох. У них навіть є бойові ракети.

— Маленькі. Я знаю. Коли я готувався до цього завдання, то прихопив із собою один багатофункціональний пристрій на випадок, якщо перша спроба виявиться невдалою.

Вершина пагорка була увінчана рідким сосновим гайком. Еверард посадив скутер посеред дерев і заходився вивантажувати якісь коробки з місткого багажника. Сандовал мовчки допомагав. Навчені коні спокійно вийшли із спеціального контейнера, в якому їх перевозили, і стали скубти траву на схилі.

По якомусь часі індіанець порушив мовчанку.

— Працювати невідомо над чим — це не моє. Що ти надумав?

Еверард поплескав по невеличкому, уже наполовину зібраному пристрою.

— Перероблено із системи контролю погоди, якою користуватимуться в майбутньому, в добу Холодних століть. Розподільник потенціалів. Може виробляти такі пекельні блискавки з громом, яких ти ще не бачив.