Пол Андерсон – Патруль часу (страница 2)

Біля Еверарда стояв чоловік років двадцяти п’яти, вочевидь англієць, зважаючи на поношений твідовий костюм і худе видовжене обличчя. Витончені манери чоловіка, здавалося, приховували тяжкий смуток.

— Привіт! — мовив Еверард. — Познайомимося?

Він назвав своє ім’я і звідки прибув.

— Чарльз Вітком, Лондон, 1947 рік, — нерішуче відрекомендувався чоловік. — Нещодавно демобілізували з Королівських ВПС, ось я й подумав, що це непогана можливість. Однак тепер я вже в цьому не впевнений.

— Авжеж, можливість видається непоганою, — відказав Еверард, маючи на увазі платню. П’ятнадцять тисяч на рік, і це лише для початку! Хоча незрозуміло, як вони тут рахують роки. Мабуть, відповідно до індивідуального відчуття часу.

До новачків підійшов стрункий молодий чоловік в обтислому сірому однострої й темно-синьому плащі, який, здавалося, мерехтів так, наче його було вишито зорями. Приязно усміхаючись, чоловік промовив без будь-якого акценту:

— Привіт усім! Ласкаво просимо до Академії! Думаю, всі розмовляють англійською?

Еверард зауважив серед присутніх новобранця в пошарпаному німецькому однострої, індійця і ще кількох, ймовірно, іноземців.

— У такому разі ми користуватимемося англійською, доки ви не навчитеся темпоральної мови. — Чоловік стояв у невимушеній позі, узявшись руками в боки. — Мене звати Дард Келм. Я народився в — одну хвильку, треба порахувати — в 9573 році за християнським літочисленням, але спеціалізуюся на вашому періоді. Періоді, який, до слова, охоплює роки з 1850-го до 2000-го, хоча всі ви тут з часового відтинку десь посередині. Коли б у вас щось пішло не так, вважайте мене своєю особистою Стіною плачу. Тут усе працює інакше, ніж ви собі, мабуть, уявляли. Ми не готуємо наших випускників конвеєром, тож суворої шкільної чи армійської дисципліни від вас не вимагатимуть. Кожен із вас здобуде як загальний, так і індивідуальний вишкіл. Також ми не каратимемо вас за неуспіхи в навчанні, адже завдяки попередньому тестуванню ми впевнені, що їх не буде. Навіть більше: тести також показали низьку ймовірність вашої невдачі на майбутній роботі. За мірками ваших суспільств, кожен із вас досягнув високого рівня зрілості. Проте ваші здібності неоднакові, а тому, щоб забезпечити кожному максимальний розвиток, з вами будуть працювати індивідуально. Тут немає жодних особливих правил поведінки, окрім звичайної ввічливості. Ви матимете можливість не тільки навчатися, а й відпочивати. Ми ніколи не вимагатимемо від вас більшого, ніж ви можете дати. Додам, що навіть поблизу є цілком непогані місця для полювання й риболовлі, а якщо відлетіти на кількасот миль звідси — просто фантастичні. А тепер, якщо у вас немає запитань, прошу за мною. Я покажу, де ви будете мешкати.

Дард Келм продемонстрував їм технічне облаштування типової кімнати — таке, якого належало б очікувати в році, скажімо, двотисячному: зручні меблі, які можна було легко підлаштувати під свій смак, мінібари, екрани, під’єднані до велетенської розважальної відео- й аудіотеки. Наразі нічого надто високотехнологічного. Кожен новачок отримав кімнату у «спальному» корпусі; харчувалися всі в головній їдальні, але якщо хтось влаштовував у себе вечірку, їжу можна було замовити й у кімнату. Еверард відчув, як внутрішнє напруження помалу відпускає.

Відбувся вітальний бенкет. Страви виявилися звичними, на відміну від безмовних роботів, які їх розвозили. Було і вино, і пиво, не бракувало й цигарок. До їжі, мабуть, щось додали, бо Еверард, як і решта новачків, відчув легку ейфорію. Зрештою він сів за піаніно й узявся награвати буґі-вуґі, а з пів десятка людей колошкали повітря какофонією звуків, намагаючись йому підспівувати.

Лише Чарльз Вітком тримався осторонь. Він сидів у кутку й понуро сьорбав вино на самоті. Дард Келм виявив тактовність і не став силувати його до участі в загальних веселощах.

Еверард вирішив, що йому тут сподобається. Дарма що майбутня робота, сама організація та її мета досі залишалися таємницею.

— Подорожі в часі було відкрито в період занепаду Хоритського єресіархату, — розповідав Келм у лекційній аудиторії. — Подробиці ви будете вивчати пізніше, а поки що прошу повірити мені на слово: то була неспокійна доба, коли конкуренція у сфері торгівлі й генетики загострилася до краю і гігантські корпорації зітнулись у запеклій сутичці; вони використовували будь-які засоби, а уряди були лише пішаками в галактичній грі. Відкриття часового ефекту виявилося побічним результатом досліджень, спрямованих на пошуки способів миттєвого транспортування в просторі. Для математичного опису такого переміщення, як може бути відомо декотрим з вас, потрібно застосувати нескінченно перервні функції… подібно як і до подорожей у минуле. Я не буду заглиблюватися в теорію — більше про неї ви дізнаєтеся на лекціях з фізики, — скажу лише, що це пов’язано з концепцією нескінченно значеннєвих залежностей у 4n-вимірному континуумі, де n — це загальна кількість частинок у Всесвіті. Група людей, які здійснили це відкриття, так звана Дев’ятка, звісно, усвідомлювала можливості його застосування. Не лише у комерційній сфері, як-от: у торгівлі, гірничій промисловості та інших галузях, які неважко уявити, — але й військовій справі, наприклад, щоб завдати ворогові нищівного удару. Річ у тому, що час — це змінна, минуле можна змінити…

— У мене запитання! — перервала його Елізабет Ґрей, дівчина з 1972 року, що у своєму часі була талановитим молодим фізиком.

— Слухаю вас, — ввічливо мовив Келм.

— Мені здається, ви описуєте ситуацію, неможливу з погляду логіки. Зважаючи на те, що ми тут, я припускаю можливість подорожувати в часі, але подія не може одночасно статися і не статися. Це припущення містить внутрішню суперечність.

— Лише в тому разі, якщо послуговуватися класичною логікою, яка підкоряється принципу суперечності, — відказав Келм. — Ось як усе відбувається: припустімо, я вирушив у минуле й завадив вашому батькові зустрітися з вашою матір’ю. Тоді ви ніколи б не народилися. Цей фрагмент загальної історії мав би інакший вигляд; він завжди був би інакший, хоча я пам’ятав би «первісний» стан справ.

— Гаразд, а якщо ви вчините те саме зі своїми батьками? — запитала Елізабет. — Ви перестанете існувати?

— Ні, адже я належатиму до відтинку історії, який передуватиме моєму втручанню. Застосуймо цей приклад до вас. Якщо ви повернетеся, припустімо, у 1946 рік і вам вдасться перешкодити шлюбові ваших батьків у 1947-му, то ви існуватимете далі в тому році; ви не зникнете лише тому, що спричинили ці події. Ви не перестанете існувати, навіть якби з’явилися в 1946 році за одну мікросекунду до того, як вистрілити в чоловіка, який став би вашим батьком, якщо б залишився живий.

— Але ж тоді я існувала б… не народившись! — запротестувала дівчина. — Я жила б, мала спогади і… і все решта… хоча їм не було б з чого виникнути.

Келм стенув плечима.

— То й що з того? Ви стверджуєте, що закон причин, або, точніше кажучи, закон збереження енергії стосується тільки неперервних функцій. Насправді, перервність цілком можлива.

Він розсміявся і оперся руками на кафедру.

— Звісно, є речі, які неможливі, — мовив він. — Приміром, ви не змогли б стати власною матір’ю — лише через закони генетики. Якби ви повернулися в часі й вийшли заміж за свого батька, то ваші діти були б інакші. Жодна дівчинка не була б вами, тому що мала б тільки половину ваших хромосом.

Він прочистив горло й повів далі:

— Одначе не відхиляймося від теми. Подробиці ви дізнаєтеся на інших лекціях, а я даю вам поки лише основи. Отже, Дев’ятка побачила можливість повернутися в часі й завадити ворогам, випередивши їх або навіть не допустивши їхнього народження. Але тоді прибули данелліанці.

Уперше Келм облишив свій недбалий, напівжартівливий тон: перед новобранцями стояв чоловік, що зіштовхнувся з непізнаваним.

— Данелліанці — це частина майбутнього, — тихо промовив він. — Нашого майбутнього, яке настане більш як за мільйон років від мого часу. Людина еволюціонувала у щось… що неможливо описати. Найпевніше, ви ніколи не зустрінете данелліанця. А якщо зустрінете-таки, то будете… шоковані. Вони ні лихі, ні добрі, вони такі далекі від усього, що ми знаємо або відчуваємо, як ми — від тих комахоїдів, що мають стати нашими предками. З таким краще не стикатися лицем до лиця. Наші далекі нащадки прагнули лише захистити своє існування. У їхній епосі мандри в часі відомі віддавна, тож дурість, жадібність і божевілля мали незліченні можливості вирушити в минуле й перевернути історію догори дриґом. Данелліанці не збиралися забороняти часові подорожі — адже це була складова тої сукупності причин, що привели до їхньої появи, — але мусили їх упорядкувати. Дев’ятці не дозволили втілити в життя свої плани. А відтак було створено Патруль часу, що мав пильнувати порядок на часових магістралях. Ви працюватимете переважно в межах власних епох, принаймні доти, доки не отримаєте статусу позачасового агента. Загалом ви житимете звичним життям: родина, друзі. Прихована ж його частина забезпечить вас такими бонусами, як гроші, протекція, можливість час від часу проводити відпустку в деяких вельми цікавих місцях, а насамперед — робота, важлива й потрібна. Але ви маєте щомиті бути готовими до виклику. Іноді вам доведеться допомагати мандрівникам у часі, які потрапили в те чи те скрутне становище. Іноді — протидіяти потенційним конкістадорам, політичним, військовим чи економічним загарбникам. А іноді, коли шкоди вже завдано, Патруль працюватиме, щоб звести нанівець її наслідки в пізніших часових періодах і повернути хід історії в потрібному напрямі. Щасти вам усім!