Пол Андерсон – Патруль часу (страница 1)
Пол Андерсон
Патруль часу
Патруль часу
1
— Робота, бачте, дещо незвична, — сказав містер Ґордон. — І доволі конфіденційна. Сподіваюся, ви вмієте зберігати таємниці?
— Зазвичай, умію, — відповів Менс Еверард. — Залежить, звісно, які таємниці.
Містер Ґордон усміхнувся. Це був дивний усміх: стиснуті губи чоловіка ледь-ледь вигнулися — нічого схожого Еверард не бачив раніше. Представник компанії вільно говорив розмовною американською англійською і був одягнений у непоказний діловий костюм, та щось виказувало в ньому іноземця, щось окрім смаглявого безбородого обличчя й незвичного поєднання монголоїдних очей з тонким європеоїдним носом. Але от що саме — важко було визначити.
— Ми не шпигуни, якщо ви подумали про це, — промовив чоловік.
Еверард вишкірився.
— Даруйте. Тільки не подумайте, будь ласка, що я підхопив ту саму істерію, як і всі решта в цій країні. Я взагалі ніколи не мав доступу до таємної інформації. Але у вашому оголошенні згадано про виїзди за кордон, а зважаючи на нинішню ситуацію, я не хотів би втратити свого паспорта, розумієте?
Менс Еверард був високий, плечистий чоловік з дещо обвітреним лицем і підстриженим коротко, на армійський лад, каштановим волоссям. Перед Менсом лежали його документи: свідоцтво про демобілізацію і довідки про роботу інженером-механіком у кількох місцях. Містер Ґордон заледве на них поглянув.
Умеблювання кабінету було звичне: робочий стіл, кілька стільців, картотечна шафка, двері, що вели до задньої кімнати. Вікно з шостого поверху виходило на гуркітливу нью-йоркську вулицю.
— У вас незалежний характер, — сказав містер Ґордон, що сидів за столом. — Мені це подобається. Багато з тих, хто приходить сюди, плазують так, наче будуть вдячні навіть за копняка під зад. Звісно, з вашим досвідом становище для вас не безнадійне. Ви ще можете отримати роботу, пристосувавшись до… е-е… нових вимог ринку праці — здається, так тепер кажуть?
— Мене зацікавило ваше оголошення, — мовив Еверард. — Як бачите, я вже працював за кордоном і залюбки поподорожував би знову. Але, по правді сказати, я досі не маю ані найменшої гадки, чим саме займається ваша фірма.
— Ми працюємо багато над чим, — відказав чоловік. — Отже… ви воювали. У Франції та Німеччині.
Еверард здивовано закліпав очима: документи містили список його військових відзнак, але він ладен був заприсягтися, що містер Ґордон не встиг їх прочитати.
— Гм… чи не могли б ви міцніше стиснути головки на бильцях вашого крісла? Дякую. А тепер прошу сказати, як ви відреагуєте, якщо вам загрожуватиме небезпека?
— Слухайте-но… — наїжачився Еверард.
Містер Ґордон позирнув на якийсь прилад, що лежав на столі. На вигляд — звичайна коробочка з двома шкалами й стрілкою.
— Не зважайте. Як ви ставитеся до інтернаціоналізму?
— Що?
— Комунізму? Фашизму? Жінок? Чого прагнете в житті?.. Це все. Відповідати не треба.
— Що це в біса було? — визвірився Еверард.
— Маленький психологічний тест. Не переймайтеся. Ваші погляди цікавлять мене лише тією мірою, якою відображають основну емоційну орієнтацію. — Містер Ґордон відхилився на спинку крісла, сплівши пальці перед собою. — Наразі результати обнадійливі. Перейдімо, однак, до суті справи. Як я вже вам казав, наша робота цілком таємна. Ми… е-е… зібралися заскочити зненацька наших конкурентів, — він посміхнувся. — Якщо хочете, можете повідомити ФБР про цю розмову. Нас уже перевіряли й переконалися, що ми чисті. Ви побачите, що ми справді провадимо фінансові операції та інженерні дослідження по всьому світу. Але є ще один напрям нашої роботи, і саме для нього ми шукаємо людей. Я заплачу вам сотню доларів, якщо ви погодитеся, щоб вас зараз протестували в сусідній кімнаті. Це триватиме години три. Не пройдете тестування — на цьому все й закінчиться. Якщо ж пройдете — ми підписуємо з вами контракт, розповідаємо деталі роботи й починаємо вас навчати. Як вам таке?
Еверард вагався. У нього було враження, що його кваплять. За цією компанією стояло щось більше, ніж простий кабінет і люб’язний іноземець. Та все ж…
Вирішено.
— Я підпишу контракт лише
— Як скажете, — стенув плечима містер Ґордон. — Нехай буде так. Тести покажуть, підходите ви до цієї роботи чи ні. Ми застосовуємо деякі доволі передові технології.
Принаймні це була цілковита правда. Еверард трохи знався на методах сучасної психології: енцефалографах, асоціативних тестах, багатопрофільних опитувальниках особистості. Проте серед накритих чохлами приладів, що гули й блимали довкола нього, не було нічого знайомого. Запитання, якими засипав його асистент — білошкірий, зовсім безволосий чоловік невизначеного віку, із сильним акцентом і безвиразним обличчям, — здавалися геть недоречними. І що це за металевий шолом, який Менс мав надіти собі на голову? Куди від нього йдуть усі ці дроти?
Еверард потай кидав погляди на шкали приладів, але таких цифр і літер він ще ніколи не бачив. Вони не були ні англійськими, ні французькими, ні російськими, ні грецькими, ні китайськими. Не існувало таких символів у 1954 році нашої ери. Мабуть, уже тоді він почав про щось здогадуватися.
Що далі тривало тестування, то сильніше його опановувало дивне відчуття: немовби він заново пізнавав себе. Менсон Еммерт Еверард, тридцять років, колишній лейтенант інженерних військ США; досвід роботи в проектуванні й виробництві, працював у Америці, Швеції, на Аравійському півострові; досі неодружений, хоча дедалі більше заздрить своїм одруженим друзям; дівчини немає, близьких стосунків ні з ким не підтримує; трохи бібліофіл; затятий гравець у покер; захоплюється яхтами, конями і рушницями; під час відпусток любить ходити в походи й рибалити. Звісно, він знав усе це й раніше, але тільки як окремі, не поєднані між собою факти. І тепер йому було дуже дивно раптом відчути себе єдиним цілим, усвідомити, що кожна риса є невіддільним елементом його особистості.
Еверард вийшов з кімнати знесилений і мокрий від поту. Містер Ґордон пригостив його цигаркою і взявся швидко переглядати зашифровані результати тестів, які дав йому асистент. Час від часу він бурмотів поодинокі фрази на кшталт: «…Кортикальний Зет-20… тут оцінка недиференційована… психічна реакція на антитоксин… слабке місце в центральній координації…» Він говорив тепер із наспівним акцентом — такої вимови голосних Еверардові ніколи не траплялося чути, попри свій чималий досвід спілкування з людьми, що калічили англійську мову на всілякі лади.
Минуло пів години, перш ніж містер Ґордон нарешті підвів голову. Еверардові, дещо роздратованому таким нетактовним поводженням, уже почав був уриватися терпець, але цікавість усе ж змусила його сидіти мовчки. Містер Ґордон, широко всміхнувшись, зблиснув неправдоподібно білими зубами й задоволено мовив:
— Ну, нарешті! Уявіть лишень: мені довелося відкинути вже двадцять чотири кандидатури. Але ви нам підходите. Точно підходите.
— Підхожу для чого? — Еверард подався вперед, відчуваючи, як у нього закалатало серце.
— Для Патруля. Щось на кшталт поліції.
— Он як? І де ж я буду патрулювати?
— Будь-де. І будь-коли. Приготуйтеся: те, що ви зараз почуєте, може вас приголомшити. Бачите, наша компанія, хоч діяльність її цілком законна, є лише прикриттям і джерелом прибутків. Справжня наша робота полягає в патрулюванні часу.
2
Академія розміщувалася на американському Заході часів олігоцену, теплої епохи лісів і зелених лук, коли миршаві предки людини втікали з дороги гігантських ссавців. Академію було збудовано тисячу років тому, і проіснувати вона мала ще з пів мільйона років — достатньо, щоб навчити стільки патрульних, скільки потрібно. Потім її ретельно знищать, так, щоб не лишилося жодного сліду. Пізніше настане доба льодовиків, з’являться люди, які 19352 року нашої ери (або ж 7841 року від Моренніанської Перемоги) винайдуть спосіб подорожувати крізь час і повернуться до олігоцену, щоб заснувати Академію.
Це був комплекс невисоких довгих будівель з плавними обрисами й мінливим забарвленням, що простягнувся на траві посеред велетенських прадавніх дерев. За будинками лісисті пагорби спускалися до великої річки з брунатними водами, і вночі звідти іноді долинало ревіння бронтотерія або далеке гарчання шаблезубого тигра.
Відчуваючи, що йому пересохло в горлі, Еверард вийшов із часового шатла — великої металевої шафи без жодних прикметних ознак. Він почувався так само, як першого дня в армії дванадцять років тому (або ж за п’ятнадцять-двадцять мільйонів років у майбутньому — залежить, як рахувати): самотній, безпомічний і з відчайдушним бажанням відшукати спосіб повернутися додому, при цьому не осоромившись. З інших шатлів також виходили люди, загалом п’ятдесят з гаком молодих чоловіків і жінок, але це Еверарда не надто заспокоїло. Помалу новобранці зійшлися докупи. Ніяковіючи, вони спершу не наважувалися розмовляти, лише стояли й роздивлялися одне одного. Еверард розгледів на одному з чоловіків старомодний комір і котелок часів президентства Гувера; стилі одягу й зачіски доходили до 1954 року й, перейшовши його, рухалися далі. Звідки, наприклад, прибула он та дівчина в облиплих переливчастих штанцях, із зеленою помадою на губах і жовтим волоссям, що химерно кучерявилося? Ні… не звідки — з якого часу?