Пол Андерсон – Патруль часу (страница 122)

— Мені варто було б поспілкуватися з нею.

Пролунав стукіт у двері.

— Прошу, — гукнула жінка.

Зайшла покоївка.

— Вас хоче бачити якийсь чоловік, місіс, — оголосила вона. — Каже, його звати містер Басскейс. — Із крижаним осудом додала: — Цей джентльмен — кольоровий.

— Це агент Патруля, — прошепотів Еверард до господині. — Раніше, ніж я очікував.

— Нехай заходить, — наказала місіс Тамберлі.

Хуліо Васкез і справді мав незвичний для цього місця вигляд: невисокий на зріст, присадкуватий, бронзовошкірий, чорноволосий, з широким обличчям і гачкуватим носом. Майже чистокровний уродженець Анд, хоча, як було відомо Еверардові, народився в двадцять другому столітті. А втім, цей район мав би дещо звикнути до появи екзотичних відвідувачів. Окрім того, що Лондон був центром імперії, яка охоплювала весь світ, то ще й через Йорк-плейс проходила Бейкер-стріт.

Гелен Тамберлі гостинно зустріла нового гостя й цього разу таки звеліла подати чай. Патруль вилікував її від притаманного вікторіанській епосі расизму. Хоч-не-хоч довелося перейти на темпоральну мову, бо ж господиня дому не знала іспанської (або кечуа), а англійська в житті Васкеса не відігравала значної ролі ні до початку його роботи в Патрулі, ні після, тож агент вивчив лише кілька основних фраз.

— Мені дуже мало вдалося з’ясувати, — почав він. — Завдання було вкрай непросте, зважаючи ще й на його нагальність. Для іспанців — я лише ще один індіанець. Як мені підійти до котрогось із них, не кажучи вже про те, щоб розпитувати їх? Мене могли відшмагати за зухвальство або й убити, довго не думаючи.

— Авжеж, конкістадори були збіговиськом добрячих су… добрячих недолюдків, — докинув Еверард. — Як я пригадую, коли зібрали викуп, Пісарро так і не відпустив Атауальпу. Навіть більше, він поставив його перед так званим судом з цілою купою сфабрикованих звинувачень і присудив до смертної кари. До спалення на вогнищі, чи не так?

— Коли Атауальпа охрестився, покарання було пом’якшене на задушення, — уточнив Васкес. — Опісля чимало іспанців, зокрема й сам Пісарро, відчували через це щось на кшталт докорів сумління. Вони боялися, що якби відпустили Атауальпу, той підняв би повстання проти них. Як пізніше вчинив Манко, їхній маріонетковий Верховний інка. — Агент помовчав, а тоді додав: — Авжеж, іспанське завоювання Америки було жахливе: убивства, пограбування, поневолення. Але, друзі мої, ви вивчали історію за англійськими підручниками, а Іспанія протягом кількох століть була суперником Англії. Пропаганда тягнеться ще з часів того конфлікту. Насправді ж іспанці, попри інквізицію і все решта, були не гірші за будь-яку іншу тогочасну націю, навіть кращі за багатьох. Дехто, як, зокрема, сам Кортес і навіть Торквемада, намагався запровадити певні обмежені права для місцевого населення, яке — не варто забувати — уціліло на переважній території Латинської Америки, на землях своїх предків, тимчасом як англійці, разом зі своїми послідовниками — янкі й канадцями, майже повністю очистили Північну Америку від індіанців.

— Туше! — криво посміхнувшись, сказав Еверард.

— Прошу вас, — прошепотіла Гелен Тамберлі.

— Даруйте мені, сеньйоро. — Васкес, сидячи, уклонився їй. — Я не мав наміру завдавати вам прикрощів, а лише прагнув пояснити, чому мені так мало вдалося дізнатися. Видається, що якось уночі брат Танакіль разом із одним воїном зайшли до будинку, де зберігалися скарби. Коли наступного ранку чернець зі своїм супутником не вийшли зі скарбівні, вартові стривожилися й відчинили двері. Усередині нікого не було, хоча всі виходи охоронялися. Поповзли всілякі неймовірні чутки. Усе це я почув від індіанців, але і їх я не мав змоги докладно розпитати. Не забувайте, поміж них я теж чужинець, а самі вони рідко подорожують. Завдяки тому зрушенню, що саме відбувається там, мені вдалося зліпити сяку-таку історію, що пояснювала б, як я потрапив до міста, але якби моєю особою серйозно зацікавилися б, ця легенда не витримала б жодної перевірки.

Еверард запахкав люлькою.

— Гм, — не виймаючи її з рота, процідив патрульний. — Як я розумію, Тамберлі, що видавав себе за ченця, мав доступ до кожної нової партії скарбів, щоб читати над ними молитви абощо. Насправді ж він робив голограми з мистецьких речей, щоб майбутні покоління могли ними помилуватися. Але що то за військовий?

Васкес знизав плечима.

— Мені розповіли, що його ім’я — Луїс Кастелар і що він кавалерійський офіцер, який відзначився в цій кампанії. Дехто стверджував, що цей Кастелар, мабуть, замислив украсти скарби, але інші казали, що такий шляхетний лицар, як він, ніколи б такого не вчинив, що вже й казати про добросердого брата Танакіля. Пісарро щонайретельніше допитав сторожу, але, як мені сказали, у нього не виникло сумнівів щодо їхньої чесності. Скарби-то, врешті-решт, лишилися на місці. Коли я покидав той округ, була поширена думка, що це справа рук чаклунів. Людей починала охоплювати істерія. А це може мати вкрай неприємні наслідки.

— Яких немає в історії, яку ми знаємо, — заскреготів зубами Еверард. — Наскільки критичний саме цей відрізок простору-часу?

— Загалом іспанське завоювання Америки — безперечно, дуже важлива подія, одна з ключових у світовій історії. Саме цей конкретний епізод — хто зна. Ми не перестали існувати, хоча й перебуваємо щодо нього в майбутньому.

— Та це не означає, що не можемо перестати, — різко відказав Еверард. «Просто підемо в небуття, ми й увесь той світ, що нас породив. Абсолютний кінець, жахливіший, ніж смерть». — Патруль зосередить усі свої вільні сили на цьому кількаденному чи кількатижневому відтинку. І діятиме вкрай обережно, — додав він, звертаючись до Гелен Тамберлі. — Але що ж могло статися? У вас є якісь здогадки, агенте Васкесе?

— Є одна непевна, — відказав той. — Я підозрюю, що хтось хотів за допомогою машини часу викрасти викуп.

— Еге ж, це може бути. Одним із завдань Тамберлі було пильнувати за розвитком подій і повідомляти Патруль у разі чогось незвичного.

— Як він міг це зробити, поки не повернувся в майбутнє? — здивувалася жінка.

— Він лишав записані повідомлення в контейнерах, які мали вигляд звичайного каміння, але випускали гамма-промені, щоб їх можна було знайти, — пояснив Еверард. — Ми перевірили домовлені схованки, але не виявили нічого, окрім коротких стандартних повідомлень про свої справи.

— Для цього розслідування мене відкликали з мого основного завдання, — вів далі свою розповідь Васкес. — Я працював на покоління раніше, коли правив Уайна Капак, батько Атауальпи й Уаскара. Неможливо вивчати іспанське завоювання без розуміння тої великої і складної цивілізації, яку знищили конкістадори. — Імперії, що сягала від Еквадору далеко вглиб Чилі й від Тихоокеанского узбережжя до верхів’їв Амазонки. — І… видається, що при дворі цього правителя 1524 року, приблизно за рік до його смерті, з’явилися якісь чужинці. Вони були схожі на європейців, і їх ними й вважали: у державі інків уже ширилися чутки про людей, що прибули здалеку. По якомусь часі прибульці щезли. Ніхто не знав, куди і як. Але перед тим як мене викликали в майбутнє, я довідався, що вони намагалися переконати Уайну не давати Атауальпі багато влади, яка згодом дозволить йому виступити проти Уаскара. Вони зазнали невдачі: старий інка був упертий. Але важливо вже те, що таку спробу було здійснено, чи не так?

Еверард присвиснув.

— Ще б пак! Вам не вдалося дізнатися чогось, що підказало б нам, хто ці таємничі візитери?

— Ні, нічого вартого уваги. У всьому цьому окрузі вкрай важко працювати. — Васкес криво посміхнувся. — Захищаючи іспанців і стверджуючи, що за мірками шістнадцятого століття вони не були такими вже чудовиськами, я мушу сказати ще ось що: імперію інків населяли аж ніяк не миролюбні й безневинні люди. Їхня держава розширювала свої кордони, загарбуючи всі території, які тільки могла. І устрій її був тоталітарний: вона керувала життям людини аж до найменшої дрібнички. Хоча виявляла й ласку: тих, хто підкорювався правилам, забезпечувала всім потрібним. Та горе тим, хто виявляв незгоду. Навіть вельможі не мали будь-якої найменшої свободи. Нею насолоджувався тільки Верховний інка, бог-імператор. Розумієте тепер, які труднощі постають перед чужинцем, нехай навіть він належить до тої самої раси? У Каксамалці я казав усім, що мене послали повідомити чиновників про стан справ у моєму регіоні. Такій байці ніколи б не повірили, якби Пісарро не порушив звичного ладу імперії. А так, хоч вона й спрацювала, я мусив удовольнитися лише плітками з других чи третіх вуст.

Еверард кивнув. Як практично кожна подія в історії, іспанське завоювання Америки не було ані абсолютним злом, ані абсолютним добром. Кортес щонайменше поклав край кривавому звичаю — людським жертвопринесенням у ацтеків, а Пісарро приніс на ті землі поняття про права й гідність кожної людини. Обидва завойовники мали союзників серед індіанців, що приєдналися до них, бо мали до цього вагомі підстави.

Одначе не справа патрульного моралізувати. Його обов’язок — оберігати те, що є, від початку й до кінця історії, і завжди стояти поруч зі своїми товаришами.

— Давайте поговоримо про наші дії: що може нам бодай чимось бути корисним, — запропонував він. — Місіс Тамберлі, ми не покинемо вашого чоловіка напризволяще. Не знаю, чи нам вдасться його врятувати, але ми напевне докладемо до цього всіх зусиль.