Пол Андерсон – Патруль часу (страница 101)

— Кава, — з насолодою протягнув Ульструп. — Як же часто вона мені сниться!

«Дивно, — промайнула в Еверарда думка, — що ми троє послуговуємося тут англійською мовою двадцятого століття. Хоча ні, не дивно. Адже він також наш сучасник, так? А англійська протягом якогось часу відіграватиме таку саму роль, що й латина тепер. Лише не так довго».

Вони зовсім трохи поговорили про те, про се, а тоді Ульструп споважнів. Його погляд, що зупинився на колегах, був схожий на погляд звіра, який втрапив до пастки. Він промовив, обережно добираючи слова:

— Так, я думаю, ви маєте рацію. Це щось незвичайне. Визнаю: мене лякають імовірні наслідки, у мене немає ні досвіду зі змінною реальністю, ні відповідної компетенції. Як я казав вам раніше, до мене доходили чутки про мандрівну чи то віщунку, чи то відьму, чи то казна-кого, але я не надавав цьому значення. Такі персонажі не те щоб типові для цього суспільства, але й не є чимось надзвичайним. Мене більше турбувала теперішня внутрішньоплемінна чвара в херусків, і я, чесно кажучи, обурився, коли ви зажадали від мене розвідати про цю чужинку. Прошу мене вибачити, агенте Флоріс, позачасовий агенте Еверарде. Я побачив її, послухав її промови, поспілкувався з багатьма людьми. Моя дружина-лангобардка переповіла мені, що жінки говорять поміж себе. Ви казали про той значний вплив, який Ета чинитиме на західні племена. Підозрюю, ви навіть не здогадуєтесь, який сильний цей вплив уже тут і як швидко він міцніє. Вона приїхала на простому возі. Я чув, його їй дали лемовії після того, як вона прийшла до них пішки. Звідси Ета поїде в розкішному фургоні, виготовленому за велінням короля й запряженому його найкращими волами. Вона прибула в супроводі чотирьох чоловіків. Відбуде — з дюжиною. Вона могла б мати значно більше — і жінок теж, — але, виявивши розумну практичність, вибрала саме цих людей і обмежилася ними. Гадаю, так вчинити їй порадив Гайдгін, про якого ви розповідали… Та це не так важливо. Я бачив, як горді молоді воїни благали, щоб Ета дозволила їм усе покинути й піти за нею як слуги. Я бачив, як їхні губи тремтіли, а очі наливалися слізьми, коли вона їм відмовила.

— Як їй це вдається? — прошепотів Еверард.

— Вона несе міф, — промовила Флоріс. — Чи не так?

Ульструп здивовано кивнув.

— Як ви здогадалися?

— Я чула її промову в майбутньому і добре знаю, що може справити вплив на фризів. Вони не мали б аж надто відрізнятися від своїх східних родичів.

— Маєте рацію. Мабуть, різниця між ними не більша за різницю між сучасними нам німцями й нідерландцями. Звісно, Ета не несе цілковито нової релігії. Це поза язичницьким світоглядом. Власне кажучи, мені видається, що її ідеї еволюціонують у дорозі. Вона ж навіть не вигадує нового божества. Її богиню знають більшість германських племен. Тут її називають Нерда. Якоюсь мірою вона відповідає Нерті, культ якої описував Таціт. Пригадуєте?

Еверард кивнув. У «Германії» розповідалося про критий віз, яким по германських землях возили зображення богині. Тоді припинялися війни, і наставав час для святкувань та обрядів родючості. Після цього богиня поверталася до свого священного лісу — ідола несли до відлюдного озера, де його обмивали раби, яких одразу ж по тому топили. Ніхто не запитував: «Що ж це за образ, який дозволено бачити тільки очам приречених на смерть?»

— Доволі жорстока богиня, — промовив Еверард.

Неоязичники його рідної доби не згадували про Нерту у своїх казках про часи доісторичного матріархату, коли всі були милі й добрі.

— Саме їхнє життя доволі жорстоке, — зауважила Флоріс.

В Ульструпові прокинувся вчений:

— Це, вочевидь, одна з фігур місцевого хтонічного пантеону — так званих ванів, — сказав він. — Їхній культ виник ще до того, як у цих краях з’явилися індоєвропейці, які принесли із собою своїх типово войовничих небесних богів-чоловіків — асів. Туманні згадки про сутичку двох культур збереглися у міфах про війну між двома расами богів, яка зрештою закінчилася мирним договором і шлюбами. Нерта — або Нерда — поки що жіноче божество. За кілька століть воно стане чоловічим — еддичним богом Ньйордом, батьком Фреї і Фрея. Наразі ж Фрей — її чоловік. Ньйорд буде морський бог, тоді як Нерта, хоч і пов’язана з морем, але також є богинею родючості.

Флоріс торкнулася Еверардової руки.

— Ти враз якось посмутнів, — тихо промовила вона.

Він стенувся.

— Вибачте. Я задумався про інше. Мені саме пригадався один випадок, якому ще тільки належить статись у готів, пов’язаний з їхніми богами. Але то буде лише незначне скаламучення в потоці часу, яке вдасться легко виправити, хоча й воно дорого коштуватиме людям, яких стосуватиметься. Наша ситуація відрізняється від тієї. Не знаю як, але нутром відчуваю, що відрізняється.

Флоріс звернулася до Ульструпа:

— То що проповідує Ета? — запитала вона.

Етнограф здригнувся.

— «Проповідує»? Моторошне слово. Язичники не проповідують — принаймні язичники-германці, — а християнство на цей час лише переслідувана єврейська єресь. Ні, Ета не відкидає Вотана й решту богів. Вона просто розповідає нові історії про Нерду та її могутність. Але суть цих розповідей аж ніяк не проста. А запал і красномовство… справді дають змогу назвати їх проповідями. Досі ці племена нічого такого не чули. Вони… не мають імунітету. Саме тому багато германців так охоче приймуть християнство, коли сюди дістануться місіонери. — Немовби захищаючись, він став говорити сухіше. — Звісно, для навернення до християнства існуватимуть і політичні та економічні причини, які, безперечно, й будуть вирішальними у більшості випадків. Ета не пропонує нічого такого, якщо не брати до уваги її ненависть до Риму й пророцтв про його загибель.

Еверард потер підборіддя.

— Отже, вона сама винайшла проповідь, ще й пронизану релігійним запалом? — запитав він. — Як? Чому?

— Це ми мусимо з’ясувати, — відказала Флоріс.

— Що це за нові міфи? — поцікавився Еверард.

Ульструп, наморщивши чоло, уп’явся поглядом удалечінь.

— Багато часу забере переказувати все, що я дізнався. І, як ви розумієте, в Ети немає чіткої теологічної системи — її уявлення ще в зародковому стані. До того ж я сумніваюся, що чув усе — чи то з її вуст, чи то з чужих. І, звісно, я не знаю того, що з’явиться з часом. Однак… вона не каже про це прямо — можливо, сама цього не усвідомлює, — але Ета перетворює свою богиню на постать щонайменше таку саму могутню, таку саму… всеохопну, як решта божеств. Нерда не те щоб зазіхає на Вотанову владу над мертвими, але вона теж приймає їх у своїй оселі, теж веде їх на Дике полювання. Вона стає божеством війни, як Тіваз, і тою, кому призначено знищити Рим. Як Тонар, вона панує над стихіями, погодою, штормами, а також морем, ріками, озерами — усією водою. Місяць теж належить їй…

— Геката, — пробурмотів Еверард.

— Однак вона зберігає за собою давню владу над усяким життям і народженням, — докінчив Ульструп. — Жінки, що помирають під час пологів, вирушають просто до неї, як загиблі у битві воїни — до еддичного Одіна.

— Жінкам це має подобатися, — докинула Флоріс.

— Авжеж, авжеж, — погодився Ульструп. — Не те щоб у них виникла окрема віра — таємні культи й секти такого ґатунку невідомі германцям, — але Нерда викликає в них особливу шану.

Еверард заходив туди-сюди по видолинку, ударяючи кулаком у долоню.

— Звісно, — мовив він. — Це було важливою складовою успіху християнства — що на півдні, що на півночі. Воно давало жінкам більше, ніж будь-який язичницький культ, навіть культ Великої Матері. Чоловіків своїх їм годі було навернути, але вони точно могли вплинути на дітей.

— А ще в людей бувають видіння. — Ульструп глянув на Флоріс. — У вас на думці той самий імовірний розвиток подій, що і в мене?

— Так, — відповіла вона не зовсім упевнено. — Це могло статися. Таціт-другий… Після поразки Цивіліса Веледа повернеться до непідкорених германських племен зі своїм посланням, і нова релігія пошириться серед варварів… Вона могла б рости й розвиватися після смерті віщунки, не маючи жодної серйозної конкуренції. Вона не стала б монотеїстичною релігією або чимось на кшталт цього. Але Нерда перетворилася б на верховну постать, довкола якої згуртувалися б усі решта. Духовно ця богиня могла дати германцям так само — або майже так само — багато, як Ісус. Мало хто тоді приєднався б до християнської церкви.

— Тим паче якщо для цього бракуватиме політичних причин, — додав Еверард. — Я спостерігав за процесом християнізації серед вікінгів Скандинавії. Хрещення стало для них пропуском до цивілізації з усіма її економічними й культурними перевагами. Але занепала Західна Римська імперія і близько не виглядатиме так привабливо, Візантія ж буде надто далеко.

— Ваша правда, — мовив Ульструп. — Можна цілком припустити, що віра в Нерту закладе підвалини й стане осердям германської цивілізації — не збіговиська варварів, а саме цивілізації, хоч і бурхливої, — яка матиме достатньо внутрішнього багатства, щоб опиратися християнству, подібно до Персії з її зороастризмом. Вони й тепер уже не дикуни з лісу, правда ж? Вони знають про інші краї, взаємодіють з ними. Коли лангобарди втрутилися в династичні чвари херусків, вони повернули короля, скинутого через те, що його підтримували й посадовили на престол римляни. І не можна сказати, що лангобардів використали: насправді це був макіавеллівський хід. Щороку зростає торгівля з півднем. Римські або ґалло-римські кораблі деколи допливають аж до Скандинавії. Археологи нашого часу називатимуть цю епоху Римською залізною добою, після якої настане Германська. Справді-бо, вони, ці варвари, вчаться. Вони поглинають усе те, що їм здається корисним. І з цього не випливає, що їх самих обов’язково поглинуть. — І закінчив упалим голосом: — Але якщо не поглинуть, майбутнє зміниться. Нашого двадцятого століття ніколи не існуватиме.