Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 37)

Кажуть: Захід теж допомагав Гітлеру, постачаючи технології, сировину і обладнання. Правильно, так було аж до 1938 року. Проте це ж капіталісти! Капіталісти бачили в Німеччині джерело особистих прибутків, як бачили його і в СРСР. А Сталін навіщо нарощував військовий потенціал Третього Рейху? І плани гітлерівців щодо завоювання «життєвого простору на Сході» його чомусь не зупиняли і не бентежили? Ви б дали сусідові, який хоче вас убити, а ваш будинок захопити, сокиру, що її ви ж і вигострили? А нам пояснюють: то усе від дурості. Кретином був Сталін, а разом з ним Ворошилов, Мікоян, Молотов, Каганович, Жданов, Андрєєв…

Ще нам кажуть, що після приходу до влади Гітлера обсяг торгівлі СРСР з Рейхом до 1939 року знизився у 5 разів. І цифри радянського експорту наводять:

1932 рік – 350, 2 млн рублів;

1933 – 298,8;

1934 – 343;

1935 – 290,1;

1936 – 92,8;

1937 – 80,6;

1938 – 54, 8;

1939 – 46,5.

Чи це не є доказом того, що СРСР не хотів підсилення нацистів і згортав співробітництво з ними? Так московські пропагандисти й твердять. Але дослідники, які вивчають це питання, у вузькому колі пишуть і говорять зовсім інше. Не СРСР згортав експорт, а Німеччина – імпорт. И не лише з Радянського Союзу.

Слово російському історику, спеціалісту з радянсько-німецьких стосунків Борису Степановичу Жигалову: «Така динаміка торгівлі між двома країнами пояснювалася цілою низкою чинників: поворотом нацистського режиму до підготовки до війни, що стимулювало великі державні замовлення німецької промисловості, перехід з цієї ж причини до політики автаркії з метою зменшення залежності Німеччини від зовнішніх ринків сировини» [91]. Читачі в мене розумні, тому пояснювати їм, що під хитромудрим терміном «автаркія» ховається звичайне слово «самодостатність» зайве. Гітлер планував війну, в якій була висока вірогідність морської блокади, тому перебудовував господарство країни на максимальне самозабезпечення. Тут таки Жигалов додає: «Звичайно, важливу роль у всьому цьому грало погіршення з кожним роком політичних відносин між СРСР і Німеччиною» (там само).

Проте це звичайна ритуальна фраза, прив’язка до офіційного трактування історії Другої світової війни та передвоєнного періоду. Бо щойно війна розпочалася, виявилося, що стосунки СРСР і Третього Рейху не такі вже й погані. Більше того – союзницькі. З початком війни (до цього ми ще повернемося) Великобританія ввела проти Німеччини блокаду, але Гітлер поставився до цього спокійно: «Нам не варто боятися британської блокади. Схід поставить нам зерно, худобу, вугілля, свинець, цинк» [92]. Було укладено велику торгівельну угоду між нацистами і комуністами, так що у 1940 році більше половини радянського експорту йшло у Німеччину. А з Великою Британією після початку Другої світової війни СРСР торгівлю згорнув. До Великої Британії СРСР зерно, худобу, свинець та цинк постачати припинив.

Дивимося невеличку цікаву табличку. Частка великих країн у зовнішній торгівлі СРСР, оборот (%)

(Джерело: https://historicalmemory.ru/2017/07/03/%D1)

Як бачимо, США до 1940 року у війні участі не брали – з ними торгівля зберіглася, з Німеччиною різко підскочила, з Англією завмерла. Це яскраво свідчить, на чиєму боці були товариші, що сиділи в Кремлі. Комуністичні пропагандисти уже після війни вигадали казочку, за якою така ганебна дружба нібито була вимушеною – Сталін боявся нападу Німеччини. Страшенно боявся. Хоч і читав «Майн кампф», у якому Гітлер чорним по білому писав, що війна на два фронти для Німеччини – смерть. Хоч між СРСР і Німеччиною пролягали Польща і країни Балтії, тобто не було спільного кордону, і саме цей буфер пактом Молотова-Ріббентропа було навіщось зламано. Агітатори з Москви пояснюють: то все від сталінської дурості. А ми скажемо правду: СРСР робив все, аби спровокувати Другу світову війну. Для того і підтримував Рейх. І якщо ми повернемося на сторіночку назад – побачимо, що експорт з СРСР до нацистської Німеччини у 1934 році був майже на тому самому рівні, що і до Веймарської республіки у 1932-му. Що показники 1933 і 1935 практично ідентичні. Так що перша цитата Жигалова виявляє правильні причини скорочення торгівлі у 1936-1939 роках, а друга – стандартна приказка. Ще одна причина, про яку російський історик не каже – у 1936 році почалася громадянська війна в Іспанії. Ось вона точно вкладається у рамки скорочення радянських поставок до Німеччини й початку там політики автаркії. Гітлер і Муссоліні підтримали у тій війні фалангістів. Відкрито. Сталін – республіканців. Таємно. Через Комінтерн він зібрав для них понад мільярд франків матеріальної допомоги. Сформував із романтиків, комуністів, анархістів та іншого подібного люду інтернаціональні бригади. Радянська преса подавала це як справедливу і безкорисливу допомогу законному уряду Іспанії. У світі були десятки конфліктів, але Сталін втрутився саме у цей. Чому? Розрахунок був на те, що війна в Іспанії зачепить інтереси безпеки Франції. У війну втягнеться Португалія. А поруч – Гібралтар, стратегічно важлива британська база. Дивишся – громадянська війна поступово переросте у світову.

Чому СРСР не виступив відкрито на боці республіканців? Чому тисячі радянських «військових радників», терористів та диверсантів діяли під чужими (переважно іспанськими) іменами? Та все тому ж – аби не бити офіційно горщики з Гітлером і Муссоліні. Щоб зберігати в них переконання, що СРСР не виступить проти Рейху у разі Великої війни. Не сталося. Громадянська в Іспанії не переросла у світову через низку причин. Серед яких головна – неготовність Франції та Британії до війни та їхнього небажання перетворення Іспанії на базу комуністичної експансії. Лондон таємно профінансував армію Франко на 1 мільйон фунтів. Франція передала генералу частину раніше евакуйованого з Іспанії золота.

«Мюнхенська змова» 1938 року, коли Лондон і Париж фактично «здали» Гітлеру Чехословаччину в обмін на запевнення у прагненні до миру, яскраво продемонструвала їхнє небажання воювати з Німеччиною та Італією. Зрозумівши це, Сталін негайно припиняє допомогу республіканцям: навіщо? Переговори у Мюнхені завершилися наприкінці вересня 1938 року, а вже у листопаді було розпущено інтернаціональні бригади, після чого перемога Франко стала невідворотною.

Між іншим, щойно стало зрозуміло, що іспанські республіканці програють, а Великої війни розпалити не вдалося, з’ясувалося, що радянська допомога була далеко не альтруїстичною. Евакуйовані до СРСР 510 тонн золотого запасу Іспанії більшовиками було привласнено під приводом компенсації за постачання зброї та військової техніки. Більшість іспанських біженців, які перебралися до країни пролетаріату, що переміг, перестріляли чекісти, така само доля спіткала й більшість «військових радників» з Червоної Армії.

Про «Мюнхен» та решту того, що передувало початку Другої світової війни трохи згодом ми поговоримо детальніше. Там дуже цікаво. Поки що підіб’ємо підсумки. Станом на 1938 рік у Європі виросли три потужні диктаторські режими: в Німеччині, Італії та Іспанії. Вони ще не були союзниками de jure, але були такими de facto. Головне – 16 березня 1935 року було створено Вермахт – той таран, який був потрібен Сталіну. За тиждень до цього було офіційно створено військово-повітряні сили (Люфтваффе), а через 7 місяців – танкові війська (Панцерваффе) – два основних інструменти наступальної стратегії німецьких генералів.

А ми із зовнішньої політики більшовиків повертаємося всередину СРСР.

Там тривала підготовка до Великої війни.

ГЛАВА ЧОТИРНАДЦЯТА.

ПРО КОМАНДАРМІВ, УРОЧИЩЕ САНДАРМОХ, МЮНХЕН ТА СОРТИ РАДЯНСЬКИХ ГРОМАДЯН

Встановлення у Німеччині нацистського режиму дало кремлівським товаришам потужний важіль для нагнітання воєнної істерії, виправдання мілітаризації країни та злиденного рівня життя населення. Образно кажучи, робітників у містах переконували: мешкаєте ви у комунальних квартирах та бараках, гірше ніж за клятого царату; маєте мізерну зарплатню, гіршу ніж за царя; живете за карткової системи, яку за царя (і то частково) ввели лише під час світової війни. Але не до жиру – фашизм піднімає голову, треба армію озброювати, одягати, годувати. А для цього треба нові й нові заводи будувати та електростанції. Звідки з’явилися комунальні квартири, бараки і казарми для неодружених зі «зручностями» надворі і миттям у громадській лазні раз на тиждень? Це через велику кількість заводів, що будувалися у містах. Заводи будувалися, а житло для робітників, кількість яких постійно збільшувалося – ні. На це не вистачало коштів. Бо фашизм голову піднімає…

Проте, то був обман. Карткову систему на хліб введено 1929 року. За хлібом пішли картки на м’ясо, масло, цукор, чай і овочі. Але навіть маючи картки, отоварити їх було не так просто – доводилося вистоювати гігантські черги через тотальний дефіцит. І не лише з харчами так було: «На початку 1930 року нормування поширилося на готові сукні, сорочки, постільну білизну, жіночі й дитячі панчохи» [93]. Доношували те, що придбалося у період НЕПу. Скінчилися роки НЕПу і зникли шкарпетки, кальсони та черевики. Щоправда, залишалися ще комерційні магазини, де все це можна було придбати утричі, або й удесятеро дорожче. Тоді Адольфові було до влади, мов до Києва рачки. Далекий від влади він був (як ми уже знаємо) і у 1931 році, коли в СРСР було введено категорії постачання.