Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 36)
За умовами Версальського миру, Веймарська республіка не могла мати танкові війська, важку артилерію, бойову авіацію, флот більше визначеного тоннажу тощо. Тому добрі кремлівські товариші домовилися з німцями про заснування на території СРСР низки навчальних центрів та полігонів для підготовки кадрових німецьких танкістів, пілотів, спеціалістів хімічної війни.
У Липецьку спеціально для навчання німецьких льотчиків було побудовано цілком таємну військову базу. Там навчався сам Герман Геринг. До речі, під час Другої світової війни на це місто не впала жодна авіабомба – особистим наказом рейхсмаршал Люфтваффе заборонив бомбити Липецьк, бо там мешкала жінка, з якою у Германа був роман у ті роки. А в Казані був такий же цілком таємний навчальний центр «Кама» для навчання сучасним методам ведення війни та управлінню бойовими машинами німецьких танкістів. Серед «студентів» були майбутні усім відомі танкові генерали Вермахту – Гайнц Гудеріан, Еріх Гепнер, Вільгельм фон Тома. А в Саратові застосуванню бойових отруйних речовин та захисту від них навчалися німецькі військові хіміки. Тут таки для вигоди СРСР і Німеччини вони проводили експерименти. І хтозна, чи відбулися би газові камери Аушвіца, якби не Саратов… Головне – повторюся – СРСР таємно озброював і навчав Вермахт, чудово розуміючи, що це – порушення умов Версальської угоди; що це прямо приведе Німеччину до війни з Польщею та Францією, а отже – до війни світової… Але ось 24 жовтня 1929 року в США несподівано настав «чорний вівторок». Біржовий крах на Уолл-стріт спровокував широкомасштабну фінансово-економічну кризу, яка вдарила по Америці, а далі – і по всьому світові. У Європі особливо постраждала знекровлена репараціями Веймарська республіка.
А там де економічний крах, завжди розвиваються радикальні рухи. «...своїм виникненням Третій рейх багато в чому зобов’язаний економіці, а саме – світовій економічній кризі 1929 року, який послабив економіки провідних країн і визначив сумну долю Веймарської республіки. Фінансова криза в Німеччині набула загрозливих розмірів і вже влітку 1932 року кількість безробітних сягнула 6 мільйонів! Це не могло не вплинути на політичну ситуацію в країні. Всім було зрозуміло, що необхідний «новий курс». Радикально налаштовані політичні сили здобували все більше прихильників: на виборах 1932 року Комуністична партія Німеччини отримала найбільший результат за всю її історію (з 1919-го по 1933 рік) – 16,9% голосів, зросла популярність і Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП), націонал-соціалісти зібрали 37% голосів – більше від усіх інших партій, разом узятих. Але і цього не вистачило для того, щоб нацисти створили власний уряд.
Протягом 1932 року президент Гінденбург неодноразово пропонував Гітлеру увійти в уряд, зокрема і посісти посаду віце-канцлера, але той погоджувався тільки на пост рейхсканцлера, і ця вимога була задоволена наприкінці січня 1933 року [89]. Усе так, але трохи не так. Авторка книги «Третій Рейх» забула згадати одну «дрібницю». Такий результат (37,2%) нацисти показали на виборах 31 липня 1932 року.
Та справа в тому, що в цьому році були ще й перевибори 6 листопада. І на тих виборах нацисти втратили 4%. Далі події розгорталися так: «Популярність НСДАП почала знижуватися. Але при цьому комуністи і соціал-демократи разом зібрали 13,5 мільйонів голосів, а націонал-соціалісти – 10,5 мільйонів голосів. Навіть у цей кульмінаційний момент історії нацисти не змогли завоювати абсолютної більшості в парламенті, а на президентських виборах Гітлер програв Гінденбургу. Спроба Гітлера переговорити з Гінденбургом про призначення його на посаду рейхсканцлера закінчилася провалом, тому що його партія не мала більшості в рейхстазі» [90]. І це ще не все. Популярність наці не просто знижувалася – вона обвалювалася.
Наприкінці 1932 року, коли першу п’ятирічку в СРСР закінчили й почали другу, Гітлер стояв на краю самогубства. У прямому сенсі цього слова. Він хотів пустити собі кулю в лоба. Партія розвалювалася. Фінансування не було. Верхівка нацистів перебувала у відчаї. Гінденбург справді послав Гітлера за усім відомою анатомічною адресою. Натомість він запропонував сформувати уряд соціал-демократам та комуністам, які разом мали у Рейхстазі більшість. Голова Комуністичної партії Німеччини Ернст Тельман уже запропонував очільнику Соціал-демократичної партії Німеччини Отто Вельсу вступити у союз. Той мав посісти посаду рейхсканцлера, а Тельман очолити Рейхстаг. Почалися перемовини. Аж тут… Аж тут руку допомоги Гітлеру простягнули з Москви.
Через Комінтерн Тельману надійшов наказ Сталіна: у коаліцію не вступати; владу в країні не брати; головним ворогом вважати не нацистів, а соціал-демократів. Тельман міг і не послухатися. Але щоб такого не сталося, Москва зробила хід конем – розголосила цей наказ у німецьких ЗМІ, причому виставивши Тельмана маріонеткою Кремля. Із впливового політичного лідера Ернст Тельман миттєво перетворився на політичний труп. Коаліція між КПГ та СДПН, яку так ретельно й важко вибудовували, розпалася. Почалися взаємні чвари, що їх сталінська агентура постаралася роздмухати й зробити надбанням німецької спільноти. У такій ситуації німецькі промисловці, котрі ще недавно не бажали давати Гітлеру ані пфеніга, змушені робити ставку на нього як єдиного гаранта стабілізації в умовах економічної і політичної кризи. Президенту Веймарської республіки нічого не залишалося, як запропонувати Гітлеру посаду канцлера.
Нині є поширеною думка, ніби Гітлер здобув владу демократичним шляхом, у результаті виборів. Це неправда. За тодішніми законами, не парламент формував уряд, а особисто рейхсканцлер, якого призначав теж не парламент, а особисто президент. У НСДАП не було більшості в Рейхстазі, але саме політична комбінація Сталіна призвела до того, що гітлерівці отримали владу.
А далі був провокативний підпал Рейхстагу 27 лютого 1933 року, який дав Гітлеру привід для встановлення диктатури та заборони усіх політичних партій. Досі залишається загадкою, хто саме організував підпал. Радянські, а зараз і російські історики кивають на нацистів. Без жодних доказів. Більшість незаангажованих закордонних спеціалістів схиляються вбачати у цьому акцію одинака – такого собі Ван дер Люббе, громадянина Голландії. Сам-один, мовляв, це зробив. На знак протесту проти приходу Гітлера до влади. Проте треба знати, що майже неписьменний гомосексуаліст Ван дер Люббе був комуністом, ще й фанатичним. І, ймовірно, ще агентом радянських спецслужб. Треба знати, що він, як і Фанні Каплан, був майже сліпим. Ми тут все ж розглядаємо таємну історію СРСР, а не Німеччини, тому у деталі не вдаватимемося.
Висловлю лише власну думку: аналіз подій та фактів змушує погодитися з тими істориками, які вважають, що Рейхстаг підпалили агенти Комінтерну (читай – радянських спецслужб), а Ван дер Люббе лише взяв на себе провину. Голландського фанатика було засуджено до страти. Ернста Тельмана нацисти заарештували уже 5 березня 1933 року. Його кинули до одиночної камери. Пізніше ув’язнено у знаменитому спецбараці «Целленбау» в концтаборі Заксенгаузен. Там він був сусідом Якова Джугашвілі та лідера ОУН(р) Степана Бандери. Розстріляно Тельмана вже у Бухенвальді 18 серпня 1944 року. А от якби він не підкорився Сталіну і не побив горщики з соціал-демократами… У подальшому радянські комуністи вели стосовно нацистів дуже цікаву політику. На показ вони начебто ворогували. Навіть позакривали таємні військові навчальні центри, правда не одразу. Радянська пропаганда оголосила нацистів (так само, як і італійських фашистів) ворогами. Але під ковдрою…
Не дивіться, друзі на слова – дивіться на дії. Міг би товариш Сталін не заважати союзу комуністів і соціал-демократів – і тоді Гітлер застрелився б, а Гіммлер з Герінгом пішли б у вантажники. Міг би послати когось з льодорубчиком, пістолетом або бомбою – жодна охорона фюрерові не допомогла б, як не допомогла Троцькому та лідеру ОУН Євгену Коновальцю.
Натомість Сталін вчинив зовсім інакше. Російські історики знайшли гарне пояснення його діям – то все від дурості. Дурний Сталін був, мов пробка, і дурниці чинив. Гарне пояснення. Універсальне. Щойно виникає питання, чому комуністи вчиняють дії, що ведуть до глобальної війни – московські історики зразу роблять великі, мов у Чебурашки, очі: то все від безпросвітної дурості.
Ідемо далі. Аж до 22 червня 1941 року СРСР постачав до Німеччини стратегічну сировину в колосальних масштабах. Боїшся гітлерівських танків? Так не давай йому феросиліцію з щойно відкритого заводу феросплавів у Запоріжжі й будувати танки Гітлерові буде набагато важче. А тут собі танки будує товариш Сталін і Гітлеру допомагає. Боїшся гітлерівських бомбардувальників? Не давай йому алюмінію з найбільшого у Європі заводу в Запоріжжі. А тут собі літаки будував і Гітлерові допомагав. Не давай Гітлеру залізної руди, марганцю, лісу, платини, бавовни, нафти, зерна, свинцю, шкіри, цинку, олова, кобальту, м’яса та сала. Без нікелю неможливо виплавити якісну танкову броню; неіржавіючу та корабельну сталь; без нікелю неможливо виробляти артилерійські приціли, акумулятори і ще сотні видів військової продукції. Без вольфраму неможливо виготовляти радіолампи, бронебійні снаряди та набої і ту ж таки танкову броню.