Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 14)
Тут можна писати цілу книгу. За відсутності місця на сторінках, скажу так: ланцюг подій висвітлює багато дивного навколо цієї історії. Одразу ж після замаху виконувачем обов’язків голови Раднаркому стає Свердлов; він фактично замикає на собі усе керівництво й починає активно розвалювати слідство, яке майже не проводилося. Від безпосереднього керівництва слідством за розпорядженням Свердлова було усунуто голову ВЧК Дзержинського. Той виїхав до Пітера розслідувати убивство Мойсея Урицького, але дізнавшись про замах на Леніна, хотів повернутися, на що Свердлов заперечив: залишайтеся там, а ми тут самі розберемося. Як розібралися? Дуже просто. Каплан, яку затримали на вулиці через кілька хвилин після замаху, доправили на Луб’янку, де її в перший і останній раз допитали заступник Дзержинського Яків Петерс, нарком юстиції Дмитро Курський, а також… Яків Свердлов та його найближчий помічник, секретар ВЦВК Варлаам Аванесов. Після цього Каплан у ВЧК не залишили, а перевезли у льохи Великого Кремлівського палацу, де більшовики влаштували таємні катівні для найбільш важливих в’язнів. Через три дні знов таки за прямим усним наказом Свердлова, без якихось додаткових допитів її таємно розстріляли, після чого труп спалили. В залізній діжці. Чому ж так? Чому убивцю Урицького тримали під замком два місяці, а Каплан – два дні? Та тому, що Каплан не можна було довго залишати в живих. Як тільки стало відомо, що Ленін очуняв після поранення й одужує, Свердлов її прибрав. Більшість сучасних істориків сходяться на думці, що насправді «…за замахом на Леніна стояв його найближчий сподвижник, людина номер 2 в більшовицькій Росії Яків Свердлов» [31]. Свердлов буквально випхав Леніна під кулі. Дізнавшись про вбивство Урицького, той не хотів їхати на виступи. Не їхати його просили і секретар Московського комітету РКП(б) Загорський, і члени родини. Але тут обурився Свердлов: «Що ж ми, їх усіх боятимемося?» Володимиру Іллічу виглядати боягузом не захотілося… Є й інша версія, дуже цікава. Згідно з нею, від початку замах на Леніна був імітацією, спланованою Свердловим і… Леніним. І зовсім не Каплан стріляла, а особистий агент Дзержинського, перевербований лівий есер, чекіст Олександр Протопопов, дуже гарний стрілець. Він мав завдати легкого поранення вождю світового пролетаріату, аби у сполученні з убивством Володарського та Урицького створити такий собі кумулятивний ефект для впровадження «Червоного терору». Але щось «пішло не так». Чи то Ленін під час пострілу невдало повернувся й куля замість того, аби пролетіти повз, влучила йому в шию поблизу артерії, чи то стрілець мав «особливе завдання» від Якова Свердлова, але сталося так, як сталося. А затриманого Протопопова «прибрали» вже через кілька годин, без допитів і слідства. Цікаво і те, що особистий водій Леніна Степан Гіль засвідчив, що у перші секунди після замаху, Ленін, якого він тримав на руках спитав: «Його зловили»? Тобто він точно бачив того, хто стріляв. Але і це ще не все. Виконавців замаху було принаймні двоє. Той таки Гіль чітко бачив, як з натовпу висунулася жіноча рука з пістолетом, яка здійснила два або три постріли. Таки Каплан? Ні. У вересні 1919 року до ВЧК надійшов рапорт чекіста Горячева, який доповів, що його знайома, чекістка Зінаїда Льогонькая обмовилася, що це вона стріляла в Леніна. Її заарештували, під час обшуку в квартирі виявили незареєстрований «Браунінг». Чекістка пояснила, що рік тому брала участь в обшуку Фанні Каплан, коли ту доставили на Луб’янку. Льогонькая знайшла «Браунінг» в портфелі Каплан – і залишила собі на пам’ять, – пояснення абсолютно неймовірне. Дивно, що Льогонькую відпустили і вона навіть продовжувала працювати в ЧК. Очевидно, притягати її до відповідальності було невигідно, адже Каплан давно оголошено винною, знищено і забуто. До речі, на кулях у набоях до пістолета Льогонької насічки не було. Насічки були на кулях, якими було заряджено знайдений пістолет, який нібито належав Каплан. Коли у 1922 році з Леніна таки витягли кулю, насічки на ній не було… У зв’язку з цим треба сказати, що коли пораненого Ілліча доправили на його кремлівську квартиру (чомусь на квартиру, а не у шпиталь) і перелякана Крупська почала голосити щось на кшталт «і як же ж ми тепер», Яків Міраїмович її заспокоїв дивними словами «У нас з Іллічем про все домовлено». Історики досі сперечаються, що голова ВЦВК мав на увазі. «Влітку 1918 року внутрішньопартійна боротьба загострилася до межі. Свердлов, який мав великий вплив на партійний апарат, і Троцький, котрий контролював армію, більше не потребували Леніна як соратника. Він ставав зайвим і небезпечним для них. Відчуваючи це, Ленін створив в партії більшовиків своє угруповання і всіляко сприяв просуванню вгору Сталіна. Замах на заводі Михельсона був спробою Свердлова здійснити внутрішньопартійний переворот і остаточно захопити владу над партією і над країною. Саме тому, аби вийти сухим із води й замести сліди, Свердлов наказав зробити крайньою саме Фанні Каплан, яка вдало «підвернулася під руку». Імена реальних виконавців замаху були приховані, щоб не привести до реального замовника» [32].
Це зовсім не означає, що Свердлов і Троцький були у змові. Але ось що цікаво. Міф про замах на Леніна з боку есерів, який чомусь здійснювала сліпа Каплан, сформувався з 1922 року. Тоді на процесі проти правих есерів свідчення дали колишні есери, а на той момент уже більшовики Лідія Конопльова та Григорій Семенов. Останній взяв на себе відповідальність, як організатор замаху. На той момент він був агентом Розвідувального управління Червоної Армії. Яку контролював самі знаєте хто. Далі думайте, шановні читачі, самі.
До речі, кулі, якими було поранено Леніна, не підходять до «Браунінга», який буцімто вилучили у Каплан. Причому його було «знайдено» лише на третій день після замаху, хоча заарештували жінку на вулиці за кілька хвилин після пострілів. Ну, а подальша доля Якова Свердлова виявилася особисто для нього трагічною. Після замаху на Леніна він прожив недовго. Достеменно не відомо, як він помер. За офіційною версією – від «іспанського грипу», який тоді лютував у Європі. Заразився Яків Міраїмович ним буцімто 7 березня 1919 року на одному з заводів Орла й «згорів» менш ніж за 10 днів, урізавши дуба 16 березня. Але тут одна неув’язочка. «Іспанка» – вкрай важка і головне, заразна хвороба. А Свердлова просто перед смертю відвідував сам Ленін. Хто б його допустив до тіла? Тоді вигадали іншу, «таємну» версію (пригадуєте «легенду в легенді») – буцімто в Орлі його до смерті побили робітники за «єврейське походження». Але особисто я згоден з висновками низки істо ри ків, що Свердлову по мер ти «допомогли». І був цим «до брозичливцем» Во ло ди мир Ілліч. Яків Ми хай лович справді хворів. На зви чайну застуду. І Ленін його провідував. Увечері 16 березня приїхав до нього на квартиру з тортиком. Яків Міраїмович тортиком пригостився і через півгодини після від’їзду Володимира Ілліча про стягнув ноги. Про візит з тортиком це не вигадки – це встановлений факт. Ленін не міг пробачити «соратнику» ні заводу Михельсона; ні захоплення свого кабінету через годину після фатальних пострілів та фактичної узурпації влади, коли Свердлов відрядив його «на лікування» в Горки на цілих 2 місяці; ні планів усунути від влади уже офіційно. Мало хто проводить паралелі між смертю Свердлова після частування ленінським тортиком 16 березня 1919 року і VIII з’їздом РСДРП (б), призначеним на 18 березня. Там мала розгорітися дуже цікава боротьба за владу між Троцьким та Свердловим, з одного боку, та Леніним і Сталіним – з іншого. Якова Міраїмовича Свердлова урочисто поховали біля Кремлівської стіни. Першим. Саме з нього почався той сатанинський некрополь. Другим поховають тут лише через шість з половиною років потому Михайла Фрунзе, убитого вже Сталіним. А третім – Дзержинського, який помер дуже дивною смертю 22 липня 1926 року. У газеті «Правда» № 60 від 20 березня 1919 року було опубліковано промову В. І. Ульянова (Леніна) на екстреному засіданні ВЦВК «Пам’яті Я. М. Свердлова». З-поміж іншого, вождь світового пролетаріату сказав: «Та робота, яку він робив один в галузі організації, вибору людей, призначення їх на відповідальні посади за всіма різноманітними спеціаль-ностями, – ця робота буде тепер під силу нам лише в тому випадку, якщо на кожну з великих галузей, що ними одноосібно відав тов. Свердлов, ви висунете цілі групи людей, які, йдучи його стопами, зуміли б наблизитися до того, що робила одна людина. Але пролетарська революція сильна саме глибиною своїх джерел. Ми знаємо, що на місце людей, що беззавітно віддали своє життя, поклали його в цій боротьбі, вона висуває шеренги інших людей, може бути, менш досвідчених, менш знаючих і менш підготовлених на початку їхнього шляху, але людей, які широко пов’язані з масами і які здатні на місце найбільших талантів, що пішли, висувати групи людей, які продовжують їхню справу, що йдуть їхнім шляхом, довершуючи те, що вони почали» [33]. Для тих, хто вміє читати поміж рядками, це була пряма й відверта заява з поясненням, чому чи то «іспанка», чи то туберкульоз легень, чи то кляті антисеміти Орла вирвали таку видатну людина з лав. І попередження: так буде з кожним, хто намагатиметься усунути мене з влади, забравши усе до своїх рук.